Вимоги до вогнегасників

1. Маркування на корпусі вогнегасників повинно, як правило, бути виконане методом шовкографії, декалькоманії або наклейки на синтетичній основі.

2. Вогнегасники повинні розміщуватися у легкодоступних місцях, де виключене попадання на них прямих сонячних променів і безпосередня (без загороджувальних щитків) дія опалювальних та нагрівальних пристроїв.

Ручні вогнегасники повинні розміщуватися методами:

• навішування на вертикальні конструкції на висоті не більше 1,5 м від рівня підлоги до нижнього краю вогнегасника і на відстані від дверей, достатній для їх відкривання;

• встановлення в пожежній шафи разом з пожежними кранами, у спеціальні тумби або пожежні щити та стенди.

3. Навішування вогнегасників на кронштейни, встановлення їх у тумби або пожежні шафи повинні виконуватись так, щоб забезпечувалася можливість прочитання маркувальних написів на корпусі.

4. Вогнегасники, які розміщуються поза приміщенням або в неопалюваних для експлуатації при мінусових температурах приміщеннях, необхідно знімати на холодний період. У таких випадках на пожежних щитах і стендах повинна міститись інформація про місце розташування найближчого вогнегасника.

5. Вогнегасники, призначенні для установки на транспортних засобах (авто­мобілях, всюдиходах, тракторах та ін.), повинні комплектуватись кронштейна­ми. Кронштейн має утримувати вогнегасник, не закриваючи своїми елементами інструктивні написи, бути безпечним у роботі і зручними для встановлення та оперативного виймання вогнегасника.

6. Кнопка пуску повинна чітко виділятися на фоні інших деталей вогнегас­ника.

7. Вогнегасники, призначенні для доставки до місця займання вручну, по­винні важити не більше 20 кг. Вогнегасники вагою більше 50 кг повинні бути обладнанні колесами. Величина тягового зусилля для переміщення таких вогне­гасників вручну по рівній горизонтальній поверхні з бетонним або асфальтовим покриттям не повинна перевищувати 250 Н (25 кГс).

8. У вогнегасниках повинні бути передбаченні запобіжні пристрої або інші засоби захисту у випадку перевищення тиску в корпусі.

9. Запобіжні пристрої вогнегасників усіх типів повинні мати надійну фіксацію для забезпечення від мимовільного спрацювання від вібрацій, струсів або випадкового натиску на елементи пуску.

10.Ручні порошкові вогнегасники місткістю 5 л і більше, а також ручні вог­негасники інших типів місткістю більше 5 л і пересувні вогнегасники повинні бути обладнані гнучким шлангом.

11. Всі вогнегасники принципово не повинні відрізнятись способом приве­дення в дію.

До активних способів боротьби з пожежами належать: заливання вогню водою, гасіння його рідинно-пінними або порошковими вогнегасниками, засипання вогнища пожежі піском тощо.

2. Будова основних типів вогнегасників Хімічно-пінні вогнегасники

Вогнегасник ВХП-10

ВХП-10 призначений для гасіння початкових вогнищ пожежі твердих матеріалів, а також різних горючих рідин на площі до 1 м", за винятком елект­роустановок під напругою, речовин, здатних при взаємодії з водою (хімічною піною) вибухати, горіти.

Промисловість випускає три види ручних хімічно-пінних вогнегасників: ВХП-10, ВП-М, ВП-9ММ.

Цифра в маркуванні будь-якого типу вогнегасника вказує на об'єм корпу­су вогнегасника.

Будова ВХП складається з трьох основних елементів: корпус, запірно-пускова головка, кислотний циліндр (див. рис. 1).

Хімічно-густопіний морський вогнегасник ВПМ призначений для гасіння займань на кораблях. Відрізняється від ВХП-10 тим, що внутрішня поверхня корпусу і пружина (запірно-пускового пристрою) (ЗПП) просвинцьовані.

Хімічно-пінний маломагнітний вогнегасник ВП-9ММ (ОП-9ММ), крім вищевказаних конфігурацій ВХП, може використовуватись для гасіння елект­роустановок. Вогнегасник з низькою магнітною проникненістю.

Рис. 1. ВХП-10: 1 - корпус, 2 - ручка для перенесення вогнегасника, З - циліндр з кислотною частиною, 4 - клапан, 5 - вихідний отвір ци­ліндра кислотної частини, 6 - важіль з ексцентриком, 7 - шток, 8 - сприск, 9 - запірна мембрана.

Вміст заряду:

кислотна частина - суміш сірчанокислого заліза з сірчаною кислотою, відповідно 150 г і 120 г, всього 270 г;

лужна частина - біокарбонат натрію з екстрактом солодового коріння (NaHCO, + е.с.к.) - 450 г.

В результаті реакції кислотної та лужної частини виділяється С0₂ під дією якого виділяються продукти реакції у вигляді піни.

Якщо вогнегасник буде експлуатуватися при температурі 5°С і нижче, то необхідно залити 3 л етиленгліколю, і температура зберігання понизиться до -20 - 25°С.

Рис. 2. ВХПП-10: 1 - корпус, 2 - циліндр з кислотною частиною, З - клапан, 4 - вихідний отвір, 5 - пусковий важіль, 6 - запірна мембрана, 7 - розпилювач, 8 - інжектори, 9 - корпус пінної насадки, 10 - сітка.

Таблиця 1

Показник	ВХП-10	ВХПП-10
Корисна місткість, л	8,7	8,6
Довжина струменю піни, м	6	4
Час дії, с.	60+5	50+10
Продуктивність по піні, л	54	500
Габаритні розміри h, mm	750	750
Діаметр d, мм	190-200	190-200
Маса вогнегасника,кг
без заряду	4	4
із зарядом	14	13,5

При роботі з ВХП і ВХПП можливі такі негативні явища:

• забруднення, перекривання отвору сприску (тиск у корпусі

через 10 с. може досягати 15 атм);

• самовільне спрацювання (несправне кріплення кислотного циліндра або його пошкодження);

• неякісна піна, дальність струменя менша норми (мало лужної і кислотної частини).

Подвійний заряд може спричинити нещасний випадок. Всі вогнегасники даного типу приводяться в дію так:

1. Піднести вогнегасник до вогнища.

2. Прочистити сприск.

3. Повернути ручку ЗПП на кришці вогнегасника вверх до відказу (на 180° в вертикальній площині).

4. Перевернути вогнегасник вверх дном, потрясти.

5. Спрямувати струмінь піни на вогонь.

При роботі з вогнегасниками не рекомендується рукою братись за дно вогнегасника.

При гасінні горючих твердих матеріалів спрямовують струмінь піни в місце найбільшого горіння. При гасінні легкозаймистих рідин піною накри­вають всю поверхню, починаючи з ближнього краю.