Лекція на тему: “Економічні аспекти соціалістичних учень”

План лекції

1. Соціально-економічні передумови виникнення альтернативних напрямів і шкіл політичної економії у першій половині ХІХ ст.

2. Критичний напрям у політичній економії. Економічне вчення С.Сісмонді.

3. Історичні передумови та етапи розвитку соціалістичних утопічних вчень.

   1. Ранній утопічний соціалізм Т.Мора та Т.Кампанелли.

   2. Економічні ідеї пізніх соціалістів-утопістів К.А.Сен-Сімона, Ш.Фур’є, та Р. Оуена.

4. Історичні передумови виникнення та ідейно-теоретичні основи марксистської політичної економії.

4. Особливості методології та основні ідеї “Капіталу” К.Маркса.

Література:

1. Історія економічних учень: Підручник / Л.Я.Корнійчук, Н.О.Татаренко, А.М.Поручник та ін.; За ред. Л.Я.Корнійчук, Н.О.Татаренко. – К.: КНЕУ, 2001. – C. 140 – 215.

2. Історія економічних учень: Підручник: у 2ч. / За ред. В.Д.Базилевича. – 3-тє вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2006.- Ч.1. - C.270 – 357.

3. Злупко С.М. Історія економічної теорії: Підручник. – 2-ге вид., випр. І доп. – К.: Знання, 2005. – С. 320 – 344.

1. Промисловий переворот початку ХІХ століття супроводжувався занепадом і розпадом дрібного виробництва, зубожінням значної частини населення, появою великої армії безробітних, економіка починає потерпати від економічних криз, все більш виразно проявляються протиріччя приватних і суспільних інтересів (на відміну Сміта, у якого ці інтереси узгоджуються) .

Соціально-економічні передумови виникнення альтернативних напрямів і шкіл політичної економії у першій половині ХІХ ст.:

1. економічні передумови – сформувалась економічна система, яка отримала назву системи вільної конкуренції з такими її характерними ознаками:

   • велика чисельність виробників і продавців на національному ринку й у кожній галузі (ціни встановлюються на ринку в результаті вільної конкуренції між продавцями і покупцями);

   • держава не втручається у розв’язання проблем як економічного (ціноутворення, торгівля й розподіл благ), так і соціального (забезпечення зайнятості, гідних умов праці, встановлення рівня її оплати, страхування та ін.) характеру;

   • завершується промисловий переворот, що призводить до розвитку великого машинного фабрично-заводського виробництва та поступового занепаду дрібного виробництва;

2. соціальні передумови – загострення соціальних протиріч в суспільстві у зв’язку із значним майновим розшаруванням населення та формуванням нової його соціальної структури з нечисельною часткою середніх і вищих прошарків суспільства та крайньою бідністю нижчих станів:

• “еліта” (1,5-2% населення)– стара земельна аристократія, верхівка колоніальної адміністрації, армії та флоту, великі домовласники і рантьє, стара й нова буржуазія, зокрема великі підприємці;

• “промисловий пролетаріат” (20-25% населення) та безземельне і малоземельне сільське населення (20-25%), які подавалися в міста в пошуках заробітків у промисловості;

• селяни (35%) – п’ята частина з них - заможні фермери, інші жили скромно, але краще ніж робітники;

• дрібні торговці й ремісники (10-12%) – під впливом жорсткої конкуренції з боку великої буржуазії велика частина з них розорялись і поповнювали ряди пролетаріату;

• середні прошарки (7%) – фахівці різних галузей (інженери, лікарі, архітектори, викладачі, чиновники та люди вільних професій (художники, актори та ін.)).

В економічній теорії з’являються альтернативні напрями і школи, представники яких критикують базові засади класичної доктрини, зокрема головний принцип – принцип економічного лібералізму, намагаються поєднати принцип економічної свободи з державним регулюванням економіки, заперечують наявність загальних економічних закономірностей і акцентують увагу на національних особливостях економіки, прагнуть розробити моделі більш справедливого суспільного устрою.

Критичний напрям політичної економії об’єднує вчених, які виступили з критикою теоретичних засад і практики капіталістичного ринкового господарства з точки зору інтересів дрібних власників-виробників (селян, фермерів, ремісників), заклали основи дрібнобуржуазного соціалізму.

У цей період зароджується напрям економічної думки, що виражає інтереси дрібної буржуазії, - економічний романтизм.

Сімонд Сісмонді (1773–1842) – франко-швейцарський історик і економіст. Основна праця – “Нові засади політичної еко­номії” (1819). Сісмонді започаткував критичне ставлення до економічного лібералізму. Метою виробництва він визнає споживання, а суперечність між виробництвом і споживанням розглядає як основну суперечність капіталізму, що виявляється в труднощах збуту товарів та кризах. У теорії реалізації він доводить, що ці негативні явища зумовлені звуженням внутрішнього ринку через зменшення доходів робітників, які заміщуються у виробництві машинами, а також скороченням споживання капіталістів, які спрямовують частку доходу на нагромадження. Загальне недоспоживання призводить до скорочення реалізації суспільного продукту на внутрішньому ринку і підсилюється звуженням зовнішніх ринків. До капіталізму цієї проблеми не існувало, тому що значна маса дрібних виробників, господарство яких зруйнував капіталізм, пред’являла більший попит. Звуження внутрішнього ринку породжує загальне надвиробництво і кризи, які унеможливлюють розвиток капіталізму. “Співець економічного романтизму”, Сісмонді звертається до урядів з вимогою “припинити розвиток капіталізму”, відновити дрібне виробництво і тим самим сприяти загальному добробуту.