1.5.1.2. Договір щодо передання майнових прав на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору

Згідно законодавства, особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом.

Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за трудовим договором, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.

Цивільний кодекс вирізняє два види спільної власності – спільна часткова власність та спільна сумісна власність, причому спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлено, що зазначена власність має форму спільної сумісної. Якщо домовленістю співвласників прав інтелектуальної власності не буде встановлено іншого, то частки співвласників у спільній частковій власності вважаються рівними і право власності буде здійснюватись ними за їх згодою. Розмір частки, якщо він не встановлений домовленістю між співвласниками або законодавством, визначається з урахуванням вкладу кожного зі співвласників у створення об'єкта. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою. Доходи, що надходять від використання майнових прав, повинні розподілятись між співвласниками відповідно до їх часток у праві спільної часткової власності, хоча домовленістю між співвласниками може бути встановлений і інший порядок розподілу.

Тобто, за відсутності інших прямих домовленостей, якщо об'єкт інтелектуальної власності створюється працівником в порядку виконання службового завдання, такий працівник і його роботодавець:

1) набувають спільної часткової власності на такий об'єкт;

2) частки робітника і роботодавця в спільній частковій власності є рівними;

3) роботодавець може розпоряджатись майновими правами лише за згодою робітника;

4) доходи від реалізації майнових прав будуть розподілятись між працівником і роботодавцем порівну.

Зрозуміло, що такі умови навряд чи можуть задовольнити роботодавця, тому правовідносини між робітником та роботодавцем формалізуються відповідними договорами. Враховуючи це, при укладанні трудового договору сторони не зв'язані обов'язками щодо належності майнових прав повністю або частково одній стороні, чи по розділенню між сторонами цих прав і можуть обумовлювати належність прав за взаємною згодою. Через це, сьогодні вкрай важливим для сторін трудової угоди є питання відображення в такій угоді саме аспектів, пов'язаних з правами інтелектуальної власності на об'єкти авторського права, створені у зв'язку з виконанням трудового договору, в якій повинні бути повністю, детально та однозначно визначені, формалізовані та погоджені сторонами.

1.5.1.3. Договір щодо передання майнових прав на об'єкт, створений за замовленням

За загальним правилом майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором. Тобто, якщо між суб'єктами не було укладено договору або був укладений договір, що не передбачав прямо питання інтелектуальної власності, права належать спільно творцеві і замовникові. Така ситуація є досить поширеною в господарській практиці. Укладаються, наприклад, договори підряду про створення науково-технічної продукції або договори на виконання робіт, предметом якого є створення об'єкта авторського права, в яких не визначається приналежність майнових авторських прав. До таких договорів будуть застосовуватись положення, зазначені вище для правовідносин спільної власності.

Враховуючи це, можна рекомендувати сторонам правовідношень замовлення, де предметом виконання зобов'язання можуть бути об'єкти інтелектуальної власності, завжди окрім, господарського договору, укладати договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності. За ним має бути передбачено, що одна сторона (творець – письменник, художник тощо) зобов'язується створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк. Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності повинен визначати способи та умови використання цього об'єкта замовником.

Законодавством встановлено обов'язкові умови цього договору – однією зі сторін має бути "Замовник", повинні бути викладені вимоги до об'єкта інтелектуальної власності, визначені строк виконання замовлення, способи та умови використання цього об'єкта замовником.

Оригінал твору образотворчого мистецтва, створений за замовленням, переходить у власність замовника. При цьому майнові права інтелектуальної власності на цей твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлено договором.

Умови договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності, що обмежують право творця цього об'єкта на створення інших об'єктів, є нікчемними.

Згідно чинного законодавства про авторське право належність майнових авторських прав на об'єкти, створені на замовлення, прямо законом не обумовлена. Є лише посилання на "авторський договір замовлення", за яким автор зобов'язується створити в майбутньому твір на умовах, що передбачені цим договором, і передати його замовнику. Також встановлено, що авторським договором замовлення може бути передбачено виплата замовником авторові авансу, як частини авторської винагороди. Зазначені положення вказують на те, що по-перше, у випадку створення твору за замовленням обов'язково має бути укладений відповідний авторський договір, а по-друге, обов'язкової наявності будь-яких інших, специфічних і окремих правочинів, крім тих положень, що будуть відображені в цьому договорі, законодавством прямо не передбачено.