3. Основи екологічного та фізичного виховання школярів

У світовій педагогіці метою екологічної освіти та виховання вважається формування відповідального ставлення особистості до навколишнього середовища. Екологічна відповідальність визначається як багатоаспектне утворення. Це система відносин людини з навколишнім середовищем і в той же час – це якість особистості, її здатність і можливість свідомо добровільно дотримуватися вимог моралі і права по відношенню до природи.

Екологічна освіта – це психолого-педагогічний процес впливу на свідомість та поведінку людини з метою формування в неї системи наукових знань про природу, необхідних поглядів та переконань, практичних умінь і навичок, певних ціннісних орієнтацій, норм поведінки в природі, активної соціальної позиції в галузі раціонального використання і охорони навколишнього природного середовища.

Головні завдання екологічної освіти:

1) сприяти осмисленню життєвої значущості навколишнього середовища для кожної людини і людства в цілому;

2) сприяти осмисленню необхідності розв’язання екологічний проблем;

3) виховання почуття відповідальності за якість природного середовища, у якому ми живемо;

4) забезпечення можливостей набуття знань та вмінь, необхідних для охорони та поліпшення навколишнього середовища;

5) формувати принципово новий тип поведінки в навколишньому середовищі.

Екологічне виховання – процес формування в підростаючих поколінь сукупності властивостей і якостей, необхідних для виявлення відповідального ставлення до природи.

Метою екологічного виховання є формування високої екологічної культури особистості.

Екологічна культура є однією з цілісних характеристик особистості, яка визначає спрямованість її життєдіяльності, її світогляд, моральні прагнення та ціннісні орієнтації в системі людина – природа, а також готовність до творчої праці по покращенню природи

Екологічна культура суспільства – це невід’ємна складова частина всієї матеріальної та духовної культури людства, яка включає знання про природу, переконання в необхідності гармонійного взаємовідношення з природою і раціонального природокористування, суспільно-історичний досвід позитивного ставлення до природи.

Екологічна культура включає такі аспекти:

1) культура пізнавальної діяльності по засвоєнню суспільно-історичного досвіду, взаємовідносини з природою;

2) культура духовного ставлення та спілкування з природою;

3) культура праці в навколишньому середовищі.

Співвідношення основних понять концепції екологічної освіти та виховання

Мета екологічної освіти – формування відповідального ставлення до природи.

Мета екологічного виховання – формування екологічної культури особистості.

До найважливіших аспектів особистості в аспекті екологічного виховання відносяться:

1) глибокі та різнобічні знання про природу, закономірності її розвитку, взаємозв’язок між суспільством і природою, знання основ раціонального природокористування та способів охорони здоров’я;

2) переконання в необхідності бережливого ставлення до природи;

3) практичні вміння та навички, прийоми охорони природи, вироблені в суспільній практиці;

4) прагнення та готовність до активної участі в природоохоронній діяльності.

Отже, завдання школи полягає в тому, щоб переконати учнів у необхідності відповідального, гуманного ставлення до природи, підвести їх до глибокого усвідомлення причинно-наслідкових зв’язків у природі, навчити об’єктивно оцінювати наслідки людської діяльності в навколишньому середовищі:

Головні педагогічні завдання екологічного виховання:

1) формування в учнів морального, емоційно-ціннісного ставлення до природи;

2) формування екологічних потреб:

а) потреба у спілкуванні з природою;

б) потреба пізнання природи;

3) формування екологічних мотивів екологічно діяльної діяльності.

Мотиви охорони природи:

а) гуманістичні мотиви, які пов’язані з проявом добра до всього живого;

б) естетичні,, пов’язані з прагненням зберегти красу природи;

в) науково-пізнавальні;

г) громадянсько-патріотичні, пов’язані з почуттям любові до батьківщини, до рідного краю;

ґ) гігієнічні;

д) моральні;

4) формування світоглядних екологічних уявлень та переконань.

Принципи екологічного виховання:

1) взаємозв’язок глобального національного та краєзнавчого підходу;

2) принцип співробітництва;

3) систематичність та системність;

4) зв’язок теорії з практикою;

5) єдність інтелектуального та емоційного сприйняття навколишнього середовища з практичною діяльністю по його захисту та покращенню;

6) принцип комплементарності;

7) принцип прогностичності.

Шляхи екологічного виховання:

1. Вивчення екологічного стану природного середовища своєї місцевості.

Форми роботи:

а) екологічні експедиції;

б) еколого-туристичні загони;

в) написання рефератів.

2. Пропагандистська діяльність (бесіди, лекції, вечори, конференції та ін.).

3. Практична природоохоронна діяльність (голубі та зелені патрулі, шкільні лісництва та ін.).

Екологічна вихованість особистості визначається рівнем сформованої екологічної відповідальності. Школярі повинні знати фундаментальні поняття соціальної екології, усвідомлювати головні екологічні цінності (людина і природа).

Оволодіння вміннями:

1) інтелектуальні – послідовно розкривають суть та причин виникнення екологічних проблем, а також шляхи їх вирішення;

2) уміння правильно оцінити екологічні ситуації та поведінку людей у природі;

3) уміння прогнозувати наслідки людської діяльності в природі та приймання екологічно правильних рішень;

4) практичні вміння:

– використання знань зі способів охорони природи на практиці;

– планування та організація колективних та індивідуальних видів робіт із покращення навколишнього середовища;

5) поведінкові вміння – дотримання правил поведінки в природному середовищі.

Фізичне виховання – це сукупність дій вихователя і вихованця, спрямованих на розвиток організму, укріплення здоров’я, забезпечення гармонії фізичного розвитку та духовного життя багатогранної діяльності людини. Результат фізичного виховання особистості виражається в оволодінні нею фізичною культурою, яка представляє собою сукупність досягнень людини в галузі її фізичного розвитку.

Завдання фізичного виховання:

1. Сприяння зміцненню здоров’я і загартування організму учнів, підвищенню їх працездатності (підвищенням стійкості організму до перегрівання, переохолодження, коливань тиску, укріплення опорно-рухового апарата дітей, формування правильної постави, поліпшення діяльності серцево-судинної, дихальної системи; укріплення нервової системи).

2. Формування рухових умінь і навичок школярів у процесі виконання певних рухів. Серед них: природні дії (ходіння, біг, стрибки, плавання та ін.) і спеціально організовані вправи на приладах, акробатика, котрі вимагають певних знань.

3. Сприяння придбанню учнями необхідних знань у галузі фізичної культури, спорту, гігієни та медицини про значення фізичної культури і спорту для укріплення здоров’я, про режим дня, особисту гігієну, способи підтримання високої працездатності, про фактори загартування, прийоми самоконтролю та ін.

4. Розвиток основних фізичних якостей школярів (сили, спритності, терплячості, гнучкості), забезпечення єднання фізичного виховання з моральним, естетичним, трудовим, розумовим.

5. Виховання вольових і моральних якостей, свідомого ставлення школярів до власного організму, формування вмінь “щадити здоров’я”, укріплювати його правильним режимом праці, відпочину, харчування, гімнастикою та спортом, гартувати фізичні та нервові сили, попереджати захворювання.