Самостійна робота №2 Філософія Відродження та Просвітництва (4 год.)

План

1. Перехідний характер філософії Відродження. М. Кузанський, Дж. Бруно, М. Коперник.

2. Філософські погляди Еразма Роттердамського, Томаса Мора, Н. Маккіавелі.

Основні поняття: антропоцентризм, гуманізм, пантеїзм, секуляризація, геліоцентризм.

Методичні рекомендації:

У ХV-ХVІ ст. Європа вступила в нову історичну епоху – Відродження, яку розглядають як наслідок нагромадження знань, кризи середньовічного світогляду, а відповідно його суттєві переорієнтації: на пізнання природи, сутності (земної) людини тощо. Цю епоху розглядають як перехідну від Середньовіччя до епохи Нового часу і досить суперечливу (з одного боку – антропологізм, з іншого – драматизм буття антропосу – людини).

На світобачення цього періоду вплинули ідеї М. Кузанського, Леонардо да Вінчі, М. Коперника, Е. Роттердамського, Дж. Бруно та Галілео Галілея, з якими студенти повинні ознайомитися.

Підсумовуючи, слід зазначити, що філософія епохи Відродження має неповторний суперечливий характер: вона еволюціонувала від етичного гуманістичного антропоцентризму до натурфілософії дещо віддаленої від живої різновимірної людини. Її характерні парадигми: антропоцентризм, пантеїзм, панпсихізм, гілозоїзм тощо.

Література:

1. Горфункель А.Х. Философия эпохи Возрождения / А.Х. Горфункель. – М. : Высш. школа, 1980. – 368 с.

2. Горфункель А. Х. Гуманизм и натурфилософия Итальянского возрождения / А.Х. Горфункель. – М.: Мысль, 1977. – 360 с.

3. Рутенбург В.И. Титаны Возрождения / В.И. Рутенбург. – М.: Наука, 1991. – 160 с.

4. Сухина В.Ф. Практикум по философии: учеб. пособие для студентов вузов / В.Ф. Сухина, К.В. Кислюк; М-во образования и науки Украины, Нар. укр. акад. – 2-е изд., перераб. и доп. – Х.: Фолио, 2001. – 430 с.

Раздел 6. Философская мисль епохи Возрождения.

Контрольні питання і завдання:

1. Яка основна риса і особливість філософського мислення епохи Відродження?

2. Що означає антропоцентризм?

3. У чому полягає суть нових підходів до розуміння суспільства у філософських поглядах представників епохи Відродження?

4. Охарактеризуйте натурфілософію Дж.Бруно.

5. Розкрийте ідейний грунт явищ «титанізму» та «фаустівського духу» в європейському Відродженні.

6. Чому в епоху Відродження провідною формою суспільної свідомості стало мистецтво, а не наука?

7. Поясніть, у чому полягають особливості ренесансного платонізму.

8. У чому полягають історичні здобутки ренесансної натурфілософії?

Самостійна робота №3 Німецька класична філософія (4 год.)

План:

1. Закон єдності і боротьби протилежностей. Суперечність.

1. Закон взаємного переходу кількості в якість. Міра. Стрибок.

2. Закон заперечення заперечення.

3. Специфіка філософських категорій.

4. Категорії, що фіксують структурні зв'язки: сутність – явище, зміст – форма, частина – ціле, система – елемент, одиничне – загальне.

5. Категорії, що пояснюють детермінацію явищ: причина – наслідок, необхідність – випадковість, дійсність – можливість.

Основні поняття: закони діалектики, кількість, якість, міра, стрибок, суперечність, заперечення заперечення, категорії, сутність, явище, зміст, форма, частина, ціле, система, елемент, одиничне, загальне, причина, наслідок, необхідність, випадковість, дійсність, можливість.

Методичні рекомендації:

Філософію й науку завжди цікавили найбільш важливі й істотні зв’язки, що характеризують внутрішні особливості об’єктів та явищ. Їх, звичайно, називають закономірними зв’язками чи просто законами. Не можна уявити собі науку, в якій відсутні закони чи принаймні закономірні зв’язки. Ця категорія досягла найвищого рівня розвитку в природничих науках. Саме з їхнього досвіду раціонально виходити при визначенні категорії «закон».

Закон – це зв’язок, однак не будь-який зв’язок є закон. Закон – це особливий зв’язок. Серед найбільш важливих особливостей: регулярність, повторюваність; істотність; усезагальність; предметна сфера; необхідність; відтворюваність; об’єктивність.

До категоріального складу закону взаємопереходу кількісних та якісних змін входять такі категорії, як «якість», «кількість» і «міра». Мовою цих категорій даний закон дозволяє описати, як відбувається розвиток (так би мовити, його «механізми», тобто, за яких умов він відбувається). Закономірність, уперше чітко виражена Г. Гегелем, полягає в тому, що не будь-яка кількісна зміна призводить до зміни якісної визначеності, а лише така, при якій порушується міра (тобто баланс між кількісною і якісною визначеністю).

Якщо закон взаємопереходу кількісних та якісних змін виражає «механізм» розвитку, то закон єдності і взаємодії протилежностей виражає його джерело, відповідає на питання: «Чому відбувається розвиток?» Відповідь може бути такою: «Об’єкт, що рухається, розвивається тому, що в ньому існує і розв’язується діалектичне протиріччя». До цього веде нижченаведена послідовність міркувань (через виявлення також категоріального складу цього закону).

Третю, відкриту Гегелем закономірність діалектичних зв’язків, називають законом заперечення заперечення. Цей закон має, так би мовити, інтегральний характер, виражає спрямованість процесу розвитку, відповідає на запитання: «Як нове змінює старе?». З цим законом асоціюється і наочна геометрична модель розвитку – зображення розвитку у вигляді спіралі, що розгортається. Категоріальний склад цього закону становлять насамперед категорії «діалектичне заперечення» і «заперечення заперечення». Як і протиріччя, заперечення може бути, з одного боку, формальним (формально-логічним як одна з логічних операцій – операція заперечення), категоричним, з іншого боку – діалектичним. У свій час Енгельс відзначав, що «в діалектиці заперечувати – не значить просто сказати «ні», оголосити річ неіснуючою чи зруйнувати її будь-яким способом», тобто діалектичне заперечення – це заперечення зі збереженням у старому всього того, що сприяє розвитку.

Категорії – це найбільш загальні поняття, через які визначаються (у тій чи іншій сфері знання) окремі, більш конкретні поняття. Категорії можуть бути визначені як гранично широкі фі­лософські поняття, які виражають універсальні характеристики та відношення, притаманні всім без винятку явищам матеріального і духовного світу.

Усі категорії діалектики можна поділити на два види: субстанційні і співвідносні. Субстанційні – це такі категорії, які є загальними поняттями, котрі вживаються окремо, незалежно від інших. До таких категорій належать категорії «матерія», «простір», «час», «стрибок», «міра», «суперечність» та ін. Вони фіксують певні загальні властивості об’єктивної дійсності, але не дають безпосереднього уявлення про зв’язки цих категорій з іншими.

Співвідносні категорії пов’язані одна з одною закономірно, зв’язки між ними об’єктивні, суттєві, внутрішні, загальні і повторювані. Тобто, якщо йдеться про форму, то вона неминуче передбачає зміст і таке інше.

Література:

1. Батищев Г.С. Противоречие как категория диалектической логики / / Г.С. Батищев. – М.: Высшая школа, 1963. – 119 с.

2. Бердяев Н.А. Философия свободы. Смысл творчества / Н.А. Бердяев. – М.: Правда, 1989. – 607 с. – (Из истории отечественной философской мысли)

3. Гегель Г.В.Ф. Наука логики: в 3-х томах / Г.В.Ф. Гегель. – М.: Мысль, 1970-1972.

Т. 1: Учение о бытии. – 1970. – 501 с.

Т.2: Учение о сущности. – 1971. – 248 с.

4. Диалектика отрицания отрицания (Над чем работают и спорят философы). – М.: Политиздат, 1983. – 342 с.

5. Диалектика материального мира. Онтологическая функция материалистической диалектики / Под. ред. В.В. Ильина, Д.А. Гущина. – М.: Изд-во ЛГУ, 1985. – 303 с.

6. Диалектические противоречия. – М.: Политиздат, 1979. – 343 с.

7. Идеалистическая диалектика в XX столетии: (Критика мировоззренческих основ немарксистской диалектики) / А.С. Богомолов, П.П. Гайденко, Ю.Н. Давыдов и др. – М.: Политиздат, 1987. – 333 с.

8. Ильенков Э. В. Диалектическая логика: очерк истории и теории / Э.В. Ильенков. – М.: Политиздат, 1984. – 320 с.

9. История античной диалектики. – М.: Мысль, 1972. – 335 с. (АН СССР. Ин-т философии).

10. Енгельс Ф. Діалектика природи / Ф. Енгельс // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. – Т.20. – М.: Видавництво політичної літератури, 1962. – С.339-626.

11. Категории диалектики, их развитие и функции. – К. : Наук. думка, 1980. – 120 с.

12. Категории философии и категории культуры. – К.: Наук. думка, 1983. – 344 с.

13. Кедров Б.М. Беседы о диалектике. Шестидневные философские диалоги во время путешествия / Б.М. Кедров. – 3-е. изд. – М.: КомКнига, 2007. – 240 с.

14. Копнин П.В. Диалектика как логика и теория познания / П.В. Копнин. – М. : Наука, 1973. – 321 с.

15. Кредитно-модульний курс з фiлософiї: філософія, логіка, етика, естетика, релігієзнавство: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Є.А. Подольська; Харк. гуманіт. ун-т «Нар. укр. акад.». – 2-ге вид., переробл. та допов. – К.: Инкос, 2006. – 623 с.

16. Ленин В.И. К вопросу о диалектике / В.И. Ленин // Ленин В.И. Полн. собр. соч. – 5-е изд. – М.: Прогресс, 1958-1965.

Т.29. – 1965. – С. 316-322.

17. Материалистическая диалектика: в 5 т. / Под общ. ред. Ф.В. Констатинова, В.Г. Марахова. – М.: Мысль, 1981-1985.

18. Поппер К. Что такое диалектика? / К. Поппер; пер. с англ. Г. А. Новичковой // Вопросы философии. – 1995. – № 1. – С. 118-138.

19. Свидерский В.Н. О диалектике элементов и структуры в объективном мире и в подсознании / В.Н. Свидерский. – М.: Соцэкгиз, 1962. – 275 с.

20. Сухина В.Ф. Практикум по философии: учеб. пособие для студентов вузов / В.Ф. Сухина, К.В. Кислюк; М-во образования и науки Украины, Нар. укр. акад. – 2-е изд., перераб. и доп. – Х.: Фолио, 2001. – 430 с.