Тема 19. Основи адміністративного права.

19.1. Сутність та ознаки адміністративних правовідносин. Суб’єкти адміністративних правовідносин.

План

1. Поняття адміністративного права України. Основні джерела та система адміністративного права.

2. Співвідношення переконання і примусу в державному управлінні. Адміністративний примус.

3. Суб’єкти адміністративних правовідносин.

1. Термін «адміністрація» походить від латинського adminisration – управління, керування. Поняття «управління» має багато значень. У загальному розумінні – це будь – яка цілеспрямована, організуюча, впливова дія на різноманітні процеси в природі та суспільстві. Одним з видів управління є державне управління. Державна влада вступає у відносини з громадянами, підприємствами, громадськими організаціями.

Адміністративне право – самостійна галузь правової системи України. Предметом адміністративного права є відносини, що виникають при організації виконавчо – розпорядчих органів у процесі їх адміністративної діяльності, здійсненні організаційної діяльності керівниками інших державних і місцевих органів, а також організації адміністративної влади суддями та громадськими організаціями.

У ході реалізації норм адміністративного права виникають адміністративно – правові відносини державного органу чи посадової особи державного управління, з одного боку, і органу та його посадових осіб або окремих громадян – з іншого.

Джерела адміністративного права – це зовнішні форми відображення адміністративно – правових норм. На сучасному етапі джерелами адміністративного права в Україні є Конституція України, закони, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, Кодекс України про адміністративні правопорушення тощо.

Система адміністративного права складається із загальної та особливої частин.

Загальна частина охоплює:

• норми адміністративного права, що мають регулятивне значення для всіх галузей права та різних сфер державного управління;

• систему і джерела адміністративного права;

• суб’єктів адміністративного права;

• принципи державного управління, систему його органів, форм і методи управлінської діяльності тощо.

До особливої частини належать норми адміністративного права, що регулюють суспільні відносини в окремих галузях і різних сферах управління.

2. Державне управління – це підзаконна виконавча і розпорядча діяльність органів державного управління, спрямована на практичне виконання законів у процесі повсякденного і безпосереднього керівництва господарським, соціально – культурним та адміністративно – політичним будівництвом.

З метою поліпшення організації та ефективності державного управління, практичного вирішення управлінських проблем застосовуються різні методи впливу, зокрема методи переконання та примусу.

Переконання полягає у застосуванні виховних, організаційних, заохочувальних та інших форм впливу на волю підлеглих, вироблення в них свідомого, сумлінного та творчого ставлення до виконання своїх обов’язків.

Адміністративний примус – це застосування компетентними органами передбачених законом засобів впливу для спонукання громадян або посадових осіб до виконання юридичних обов’язків з метою забезпечення встановленого порядку управління, громадської безпеки, боротьби з правопорушеннями.

Переконання і примус мають однакову кінцеву мету: попереджувальну і виховну.

Видами адміністративного примусу є:

а) попереджувальні заходи (перевірка документів, обмеження проходу пішоходів або проїзду машин тощо);

б) заходи адміністративного припинення фізичного впливу (затримання правопорушника і примусове доставлення його до відділу міліції, огляд і вилучення предметів та ін.);

в) адміністративне стягнення (штраф, конфіскація, адміністративний арешт тощо).

Адміністративний примус – один із видів державного примусу. Характеризується певними специфічними ознаками:

1. застосовується в державному управлінні для охорони суспільних відносин, які складаються у сфері державного управління і регулюються нормами адміністративного права;

2. механізм правового регулювання адміністративного права включає норми адміністративного законодавства або адміністративно – правові норми актів центральної виконавчої влади, яким делеговано здійснення цих повноважень;

3. змушує до виконання громадянами або посадовими особами встановлених правовими нормами юридичних обов’язків;

4. застосовується для припинення протиправної діяльності; покарання порушників в адміністративному порядку; забезпечення громадської безпеки;

5. здійснюється в рамках адміністративно – процесуальних норм.

Отже, адміністративне право – це вжиття органами державного управління, судами (суддями) встановлених законом заходів, що містять спонукання до виконання громадянами або посадовими особами юридичних обов’язків з метою припинення протиправних діянь, притягнення до відповідальності за адміністративні проступки або забезпечення громадської безпеки.

3. Структуру адміністративних правовідносин складають - суб’єкти, об’єкти, зміст правовідносин.

Суб’єктами адміністративних правовідносин називають державні органи, фізичних та юридичних осіб, які наділяються адміністративно – правовими нормами, певним обсягом повноважень у сфері державного управління.

Необхідно розрізняти поняття «суб’єкт адміністративного права» і «суб’єкт адміністративних правовідносин», які близькі, але не тотожні. Суб’єкт адміністративного права в конкретному випадку може не бути учасником адміністративних правовідносин, у той час як суб’єкт адміністративних правовідносин є фактичним учасником правових зв’язків у сфері управління, тобто він обов’язково в них бере участь. Для того щоб суб’єкт адміністративного права став суб’єктом адміністративних правовідносин, необхідні такі три умови:

1. наявність адміністративно – правової норми, що передбачає адміністративні права та обов’язки;

2. наявність адміністративної правосуб’єктності, тобто володіння адміністративною правоздатністю та адміністративною дієздатністю. Адміністративна правоздатність – це здатність суб’єкта мати права і обов’язки в сфері державного управління. Адміністративна правоздатність фізичної особи виникає з моменту народження і припиняється її смертю, юридичної особи – з моменту державної реєстрації і припиняється з моменту її ліквідації. Адміністративна дієздатність – це здатність суб’єкта своїми діями реалізувати надані йому права і виконувати покладені на нього обов’язки в сфері державного управління. Складовою дієздатності є адміністративна деліктоздатність, тобто здатність суб’єкта нести за порушення адміністративно – правових норм юридичну відповідальність. Адміністративна деліктоздатність фізичної особи виникає з 16 років.

3. наявність адміністративного юридичного факту.

До суб’єктів адміністративних правовідносин слід віднести:

1. Президента України, який згідно ст.102 Конституції України є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина;

2. органи виконавчої влади, які є основними функціонально – галузевими носіями виконавчої влади в державі та поділяються на вищі, центральні та місцеві;

3. державних службовців, які будучи співробітниками державного органу, перебувають на службі у держави й виконують її завдання та функції.

Саме вони є останньою ланкою державного управлінського механізму, через яку реалізується виконавча влада, втілюються в життя державні вимоги та управлінські рішення. Загальні положення діяльності й статус державного службовця, передбачені Законом України «Про державну службу»;

4. громадян України, які виступають як приватні особи, тобто реалізують свої особисті, загальногромадянські права та обов’язки у сфері державного управління;

5. іноземців та осіб без громадянства , за якими, згідно ст..26 Конституції, закріплюються ті самі права і свободи, що й за громадянами України, за винятками, встановленими Конституцією, законами України чи міжнародними договорами;

6. об’єднання громадян. Діяльність політичних партій та об’єднань громадян регламентується Законами України «Про об’єднання громадян», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про політичні партії в Україні». Адміністративно-правовий статус цих формувань відрізняється від адміністративно-правового статусу державних структур тим, що у відносинах з іншими суб’єктами права і між собою вони виступають виключно від власного імені , не маючи державно-владних повноважень.

7. Органи самоорганізації громадян, які входять до системи місцевого самоврядування. До них належать:

• громадські селищні, сільські, вуличні, квартальні комітети;

• батьківські комітети в школі;

• різноманітні громадські ради при установах культури і охорони здоров’я;

• ради громадськості мікрорайонів;

• ради громадськості пунктів охорони порядку;

• товариські суди;

• народні дружини тощо.

Основні поняття та терміни: адміністративне право, державне управління, переконання, адміністративний примус, суб’єкти адміністративних правовідносин.

Питання для самостійної перевірки знань

1. Які суспільні відносини регулюються нормами адміністративного права?

2. Хто є суб’єктами адміністративного права?

3. Що таке державне управління?

4. Які методи впливу застосовуються для практичного вирішення управлінських проблем;

5. Назвіть види адміністративного впливу.

Тести для самоконтролю знань

1. Термін «адміністрація» з латинської мови перекладається як:

а) служба;

б) управління;

в) рішення.

2. Для практичного вирішення управлінських проблем застосовуються такі методи впливу:

а) примусу;

б) переконання;

в) примусу і переконання.

3. До суб’єктів адміністративних правовідносин, які виконують функції державного управління відносяться;

а) Президент України, державні службовці;

б) органи виконавчої влади, державні службовці;

в) Президент України, органи виконавчої влади, державні службовці.

4. Чи володіють об’єднання громадян, як суб’єкти адміністративно-правових відносин , владними повноваженнями?

а) так;

б) ні;

в) у певних, визначених законом випадках.

5. Адміністративна деліктоздатність фізичної особи виникає з:

а) 14 років;

б) 16 років;

в) 18 років.

Теми рефератів

1. Поняття, сутність, принципи і функції державного управління.

2. Заходи адміністративного примусу.

3. Переконання як метод впливу з метою вирішення управлінських проблем.