22.1.3. Окультурювання відпрацьованих торф’яників

На відпрацьованих торф’яниках в першу чергу необхідно переобладнати осушувальну мережі з врахуванням гідрогеологічних умов та подальшого сільськогосподарського використання. Потім необхідно виконати комплекс культуртехнічних робіт: прибирання пеньків, похованої деревини та дрібних залишків коріння, вирівнювання поверхні (зарівнювання старих картових каналів і т. ін.), а також первинний обробіток. На ділянках, де виробка торфу закінчилась більше як 4-6 років тому, крім того, необхідно ліквідувати чагарники, а іноді і зрізати купини.

Видалення дерев, чагарників та похованої деревини здійснюють шляхом подрібнення на місці і перемішування з ґрунтом.

При потужності торфу більше 0,5 м подрібнення і перемішування деревини здійснюють на глибину до 40 см. На ділянках з меншою потужністю торфу (0,2-0,4 м) шар, що обробляється, зменшують до 10-15 см, а потім здійснюють оранку в межах торф’яного шару (з допустимим приорюванням підстилаючого).

Можливе застосування різних способів корчування пеньків та чагарників. Малий (1,5-2,0 м) чагарник, що склався переважно з вільхи та берези, можна приорювати на глибину 25-30 см. Не рекомендується приорювати чагарник із верби.

Планування та вирівнювання поверхні здійснюють із застосуванням звичайних технологій.

Наступні роботи з окультурювання відпрацьованих тор­ф’я­­ників мають свої особливості, які заключаються в специфічних системах обробітку ґрунту та добрив, направлених на підсилення аерації, активізацію біологічних процесів, накопичення доступних рослинам елементів зольного та азотного живлення з одночасним закріпленням і накопиченням органічної речовини в ґрунті. Не менш важливе завдання – розкладення шкідливих закислих сполук, перетворення їх в окисні, нешкідливі для сільськогосподарських культур.

На відпрацьованих після добичі торфу площах доцільно створювати торфомінеральні ґрунти, більш стійкі до ерозії і пожежобезпечні.

Система обробітку ґрунту відпрацьованих торф’яників повинна бути спрямована на очищення його від бур’янів, а також регулювати водно-повітряний та поживний режими.

Вибір способу первинного обробітку ґрунту залежить від потужності залишеного торфу, наступного сільськогосподарського використання і т. ін.

На ділянках, що недавно звільнилися від торфорозробок, а також із слабким ступенем розкладання торф’яного шару незалежно від часу припинення добичі торфу первинний обробіток здійснюють в середині літа для підготовки площі до сівби в наступний рік. На торф’яниках з потужною сильно зв’язаною дерниною перед оранкою здійснюють фрезерування в один-два сліди болотними фрезами або дискування важкими дисковими боронами в два-три сліди в перпендикулярних напрямках один одному.

Якщо остаточний шар торфу лежить на потужному шарі суглинку або глини, то ефективне глибоке (до 80 см) розпушування. Переваги глибокого обробітку перед мілким не завжди виявляються в перший рік, але обов’язково проявляються в наступні роки.

Передпосівний обробіток ґрунту заключається зазвичай в дискуванні з прикочуванням важкими котками і тільки при потужності торфу менше 0,3 м – легкими котками.

Ґрунти відпрацьованих торф’яників при необхідності вапнують, згідно з картограмами кислотності.

Добавка мінерального ґрунту (піску, глини) в нормах для звичайних торф’яних ґрунтів покращує водно-повітряний та термічний режими відпрацьованих торф’яників, активізують діяльність ґрунту. Вносити мінеральний ґрунт необхідно тільки при шарі залишеного перелогу торфу більше ніж 0,5 м.

При розробці системи добрив враховують слабку біологічну активність залишеного шару торфу. Його основна особливість заключається в тому, що в перші роки практично неможливо отримати високий і якісний врожай без добрив. Органічні добрива вносять обов’язково в рік освоєння.

Для раціонального використання відпрацьованих торф’я­ни­ків на них вводять сівозміни різного призначення (як і на осушуваних торф’яних ґрунтах) або використовують під культурні сіножаті та пасовища.