22.7. Приблизні норми мінеральних добрив при первинному окультурюванні осушуваних мінеральних ґрунтів

(кг діючої речовини на 1 га)

Культура та угіддя	Рівень родючості ґрунту
	високий			середній			низький
	N	P2O5	K2O	N	P2O5	K2O	N	P2O5	K2O
Зернові, однорічні трави Картопля, коренеплоди, льон Капуста Кукурудза Соя, горох Багаторічні трави на сіно Багаторічні трави на трав’яне борошно, пасовища	30-40 40-50 80-110 80-110 45-60 50-60 180-240	60-70 50-70 60-80 60-80 60-70 60-80 60-90	60-80 70-90 100-120 100-110 60-70 70-90 90-120	40-50 40-60 100-130 - 50-60 60-70 240-300	60-70 60-70 70-80 - 70-80 70-80 90-110	80-100 80-100 120-140 - 70-80 80-100 110-130	50-60 50-80 - - 70-80 70-90 -	70-80 60-80 - - 80-100 90-100 -	90-110 90-120 - - 90-110 90-110 -

Примітка. Якщо норми не вказані, то вирощувати культури при даному рівні родючості недоцільно.

Більшість торф’яних ґрунтів має низький вміст фосфору, тому фосфорні добрива ефективні на всіх торф’яниках, за винятком тих, що містять вівіаніти (фосфорнокислий закис заліза). Ефективність їх підвищується по мірі пересування з півдня на північ, від низинних до перехідних ґрунтів.

Калійні добрива високоефективні як на нових освоюваних, так і на староораних торф’яниках.

Строки внесення мінеральних добрив визначаються водним режимом. На добре осушених торф’яниках, де грунтові води знаходяться не вище 60-70 см від поверхні, фосфорно-калійні добрива можна вносити восени. На торф’яних грунтах заплав не рекомендується заздалегідь вносити калійну сіль, хлористий калій і суперфосфат. Всі види азотних добрив, особливо нітратні форми азоту, рекомендується вносити безпосередньо перед сівбою або посадкою культур, а також у підкормки.

Торф’яні ґрунти навіть при первинному окультурюванні, як правило, не потребують органічних добрив. Виключення складають низинні та перехідні торф’яники із слаборозкладеним торфом (ступінь розкладання нижче 25-30 %), на яких у період освоєння рекомендується вносити відповідно 15-20 та 20-30 т/га гною. В цьому випадку основна роль органічних добрив заключається у збагачені орного шару агрономічно цінною мікрофлорою.

Торф’яні осушувані ґрунти характеризуються низьким вмістом багатьох мікроелементів в достатній для рослин формі (мідь, бор, молібден та ін.), тому в них необхідно вносити мікродобрива. Високий ефект дає також застосування бактеріальних добрив. Види, норми та способи внесення мікродобрив та бактеріальних добавок такі ж, як і на немеліорованих ґрунтах.

Добавка мінерального ґрунту до торф’яних ґрунтів. Багато несприятливих властивостей торф’яних ґрунтів, особливо їх тепловий режим, можна покращити шляхом добавок мінерального ґрунту. Цей захід має особливо важливе значення для північних районів. Крім прямого позитивного впливу на ґрунтові процеси і культури, що вирощуються, добавки мінерального ґрунту підвищують несучу здатність ґрунту, що забезпечує кращу прохідність машин і сільськогосподарських агрегатів, знижує вірогідність пожеж і вітрової ерозії.

Мінеральний ґрунт застосовують на торф’яних ґрунтах із зольністю менше 15 %, а на торф’яниках з підвищеним вмістом закислого заліза, незалежно від їх зольності.

Як мінеральну добавку можна використовувати пісок, супісок, суглинок та глину. Основні вимоги до ґрунту, що добавляється, – відсутність шкідливих для рослин закислих сполук, нейтральна реакція середовища і однорідність за механічним складом. Норми мінерального ґрунту для овоче-кормових сівозмін складають 400-500 м³/га., а для польових і кормових – 200-300 м³/га.

Внесення мінерального ґрунту на торф’яники не виключає їх вапнування.

Ґрунт в рік внесення його і по можливості в наступні роки обробляють шляхом дискування або фрезерування. При такому обробітку досягається рівномірне перемішування торфу із ґрунтом, що застосовується як добавка.

Сільськогосподарські культури, які використовують в період освоєння осушуваних земель. На осушуваних землях з першого року освоєння можна вирощувати будь-яку районовану сільськогосподарську культуру, вводити сівозміну або здійснювати залуження, якщо забезпечені сприятливі водно-повітряний та поживний режими в кореневмісному шарі і здійснена ретельна підготовка ґрунту.

В залежності від місцевих умов і спеціалізації господарств-землекористувачів вводять польові, кормові, овочеві та пасовищні сівозміни. Для посіву використовують районовані високоврожайні сорти сільськогосподарських культур.

На землях з осушувально-зволожувальними системами в першу чергу проектують і вводять овочеві сівозміни та культурні пасовища.

При низькій природній родючості ґрунту, а також при засміченості ґрунту залишками деревини та каміння в перші роки освоєння висівають попередні культури. До їх складу можуть входити сидерати із родини бобових: люпин, буркун, середела, чина, кінські боби та ін. Для прискорення процесу окультурення осушуваних земель в якості попередніх культур доцільно використовувати просапні з внесенням підвищених доз добрив.

Прискорене залуження здійснюють при необхідності зразу після проведення меліоративних та культуртехнічних робіт на ґрунтах з високим та середнім рівнем природної родючості, де вирощування інших культур неможливе і недоцільне.

Підвищення продуктивності природних луків на осушуваних землях здійснюють шляхом корінного та поверхневого їх покращення.

Поверхневе покращення здійснюють на сінокосах та пасовищах, які містять не менше 20 % цінних видів трав, що знаходяться в пригніченому стані.

Комплекс заходів по поверхневому покращенню включає прибирання сміття, каміння та наносів, боронування та прикочування, підкормку добривами, знищення бур’янів, омолоджування травостою розпушуванням дернини та ґрунту, розрівнювання екскрементів тварин на пасовищах, підкошування нез’їденої після випасання трави, знищення чагарників та ін.

Корінне поліпшення сіножатей та пасовищ передбачає виконання комплексу робіт, направлених на повне знищення природного і формування нового травостою шляхом посіву високоврожайних трав.

При складанні сумішок трав для залуження враховують характер використання кормових угідь (сіножать, пасовище), родючість ґрунту, ступінь його зволоження та інші фактори.