22.1.2. Створення орного шару

Первинна оранка. Після проведення всіх перелічених культуртехнічних робіт чагарниково-болотними плугами здійснюють оранку новоосвоюваних земель на глибину від 20 до 30 см, залежно від потужності гумусового шару.

При освоєнні торф’яних і торф’яно-болотних ґрунтів (при потужності торфового шару понад 30 см) первинну обробку можна робити тільки розпушувальними знаряддями, не перевертаючи дерновий шар.

Оранку і розробку пласта доцільно виконувати влітку або восени в рік, який передує освоєнню ділянки під сівбу сільськогосподарських культур. Це дає змогу використати техніку у найменш напружений період року і, крім того, ґрунт при літній оранці добре аерується, в результаті чого інтенсивніше відбувається процес нітрифікації, розкладення дрібних і середніх кореневих залишків деревної і трав’янистої рослинності.

Важливим заходом по створенню орного шару при освоєнні болотних земель є прикочування. Воно усуває дефект оранки і сприяє кращому капілярному зв’язку орного з підорним горизонтів. Нормально осушені ґрунти обов’язково прикочують до сівби, а іноді і після сівби деяких культур.

Хімічні меліорації при створенні орного шару. Одним з основних заходів, що забезпечують окультурення орного шару на меліорованих ґрунтах, які мають кислу реакцію є вапнування.

За ступенем кислотності осушені ґрунти поділяють на сильно-, середньо- і слабкокислі. До сильнокислих належать ґрунти верхових боліт з кислотністю рН=2,5-3,5, до середньокислих – ґрунти перехідних боліт і мінеральні ґрунти з рН=3,5-4,5, до слабкокислих – деякі низинні болота та мінеральні ґрунти з рН=4,5-6,0. більшість ґрунтів низинних боліт належать до нейтральних або навіть слабколужних з рН=6-8.

Вапнуванню підлягають як нові, так і старі орні ґрунти, що мають кислу реакцію середовища; ґрунти із лужною реакцією підлягають гіпсуванню.

Крім пониження кислотності, вапнування покращує азотне і фосфорне живлення рослин. В результаті вапнування перехід важкодоступних фосфатів заліза і алюмінію в більш доступні фосфати кальцію. При внесені вапна підвищується доступність калію і ряду мікроелементів, усуває шкідливу дію алюмінію і марганцю. Вапнування підвищує ефективність добрив, що вносять, і сприяє прискоренню окультурюванню кислих ґрунтів. Вапновані ґрунти мають більш сприятливий водний і повітряний режим.

Норми вапна розраховують на нейтралізацію гідролітичної кислотності за формулою

, (22.1)

де – розрахункова норма СаСО₃, т/га;

– гідродинамічна кислотність, мекв на 100 г ґрунту;

– потужність шару, що вапнується, м;

– середня щільність ґрунту, г/см³.

Для перерахунку норми СаСО₃ в фізичну величину вапнового матеріалу, що вноситься, використовують формулу

, (22.2)

де – фізична норма вапнового матеріалу, т/га;

­– вміст СаСО₃ в матеріалі, %;

– вміст вологи у вапновому матеріалі, %

– вміст частинок крупніше 1 мм у вапновому матеріалі, %;

Якщо даних про гідролітичну кислотність нема, то приблизні норми вапна для мінеральних ґрунтів визначають за величиною рН ґрунту (табл. 22.1).