2.4.5. Ферми

Залізобетонні кроквяні ферми підсилюються, як правило, постановкою зовнішньої сталевої арматури — гнучкої чи жорсткої.

При встановленні системи затяжок із арматури (рис. 2.79) або шарнірно-стрижневого ланцюга (рис. 2.80) зусилля в елементах ферм зменшується, оскільки значну частину їх удається передати на елементи підсилення. Перерізи конструкції підсилення розраховуються та включаються в роботу шляхом їх попереднього напруження. Під час використання системи затяжок виникає проблема рівномірного і симетричного включення в роботу всіх затяжок, тому що при нерівномірних напруженнях у затяжках може мати місце не розвантаження, а навпаки — довантаження окремих елементів ферми та їх руйнування.

Р озвантажувати конструкції можна також шляхом установлення додаткових проміжних опор (рис. 2.81). Навантаження додаткових опор виконується за допомогою спеціальних пристроїв (поз. 5 рис. 2.81). Роль такого пристрою можуть виконувати клинці, плоскі домкрати, гвинти тощо. При такому способі підсилення змінюється розрахункова схема конструкції, можуть регулюватися не лише величина зусиль, але і їх знак, тобто напружено-деформований стан. Проблема полягає не лише в одноразовому забезпеченні міцності всіх елементів та їх вузлів у процесі реконструкції й завантаження, але і в тому, що зусилля в додаткових опорах потрібно зберігати протягом усього періоду експлуатації шляхом їх регулювання. Все це вимагає постійного спостереження за реконструйованими таким чином конструкціями та проведення робіт із регулювання зусиль. Особливу увагу при такому способі реконструкції слід приділяти попередньому ущільненню ґрунту під додатковими опорами, оскільки наступні деформації основи можуть призвести до кардинального перерозподілу зусиль і руйнування конструкції.

Р озтягнуті елементи кроквяних ферм (нижні пояси, кісці) підсилюються встановленням додаткової арматури, яка закріплюється або (для нижнього пояса (рис. 2.82)) на опорних вузлах, або (для кісців (рис. 2.83)) — на проміжних.

П опереднє напруження арматури підсилення здійснюється затягуванням муфт чи стягуванням стрижнів між собою (рис. 2.82). Оскільки довжина нижнього пояса значна, то стягування гілок арматури здійснюється в декількох місцях по довжині нижнього пояса з установленням розпірних елементів.

В еличина попереднього напруження задається в межах 0,7 та регулюється величиною відхилення стрижня арматури від прямолінійного напрямку. Якщо необхідне значне підсилення нижнього пояса (значну частину розтягуючого зусилля треба передати на елементи підсилення), то використовують прокатні профілі — найчастіше швелери (рис. 2.84).

Попереднє напруження такої жорсткої арматури створюється також шляхом відгинання профілю від прямолінійного напряму, але вже в горизонтальній площині. При підсиленні нижнього пояса поздовжня додаткова арматура кріпиться або до торцевого листа (рис. 2.82), якщо є можливість розмістити його між сусідніми фермами чи фермою і стіною, або приварюється до „коробочки“ із листового металу, якою обшивається опорний вузол.

О порні та проміжні вузли кроквяних ферм підсилюються шляхом узяття їх в обойму рис. 2.85). Обойми виготовляють із металевих лінійних елементів (стрижнів, кутиків, штаб тощо), металевих листів та у вигляді залізобетонної обойми. Ефективність роботи обойми залежить від ретельності її виготовлення й правильного включення в роботу. Для виконання останньої вимоги необхідно ретельно затягнути натяжні та скріплювальні болти, а між поверхнею бетону вузла і металом елемента підсилення покласти шар полімеррозчину.