10.1.4. Дофілософське мислення й філософія.

Релігія ближче до філософії, ніж міфологія. Погляд у вічність, ціннісне сприйняття життя, пошук вищих цілей й змістів властиві всім формам свідомості. Однак є й розходження. Релігія – свідомість масова. Філософія – свідомість теоретична. Релігія не вимагає доказів, розумного обґрунтування своїх положень, істини віри вона вважає вище істин розуму. Філософія – це завжди теоретизування, завжди робота думки.

Стосовно філософського світогляду філософські світоглядні форми й історично, й логічно виявляються їх необхідною, природною підставою. Міфологічна свідомість була свідомістю глибокого, інтимного зв’язку людини й природи в епоху родового ладу. Релігійна свідомість (якщо говорити про її саму коштовну, гуманістичну сторону) була першим людським поглядом у вічність, першим усвідомленням єдності людського роду.

Взаємовідношення філософії і релігії в історії культури не було однозначним. У середині століття, коли духовна влада релігії та заснована на ній політична влада церкви над людьми була безроздільною, філософії приділялася лише роль «служниці» богослов’я. У Новий час, особливо в епоху Просвітництва (XVIII ст.), філософія заявила про свою «емансипацію» від релігії, а потім – в особі найбільш радикальних атеїстів – почала дійсну атаку на релігію та її догмати. В XIX ст. великий філософ-ідеаліст Гегель, будучи сам людиною помірковано-релігійних поглядів, в ієрархії форм духу релігію та філософію відніс до самих його вищих форм, але все-таки на вершину піраміди поставив понятійне мислення, тобто філософію, а релігії «присудив» друге місце.

Подібні за своїм характером з релігією проблеми пояснення світу й впливу на свідомість і поводження людей вирішує філософія.

10.2. Філософія як світогляд.

У масовій свідомості філософія нерідко представляється чимсь досить далеким від реального життя. Філософствування в такім розумінні – це велике, мрячне міркування, істинність якого не можна не довести, не спростувати. Цієї думці, однак, суперечить той факт, що в культурному, цивілізованому суспільстві кожна мисляча людина хоча б «трошки» - філософ, навіть якщо вона й не підозрює про це. Філософ – не «надлюдина», якої ніщо людське не чуже. Вона, звичайно, не знає. Але вона знає про своє незнання.

Філософське знання, як і всяке теоретичне знання, розвивається, збагачується все новим змістом. При цьому зберігається спадкоємність пізнаного. Але філософська свідомість – це не тільки теорія. Науково-теоретичне знання становить лише одну сторону ідейного змісту філософії. Іншу, провідну його сторону, створює духовно-практичний компонент. Це означає, що у філософській творчості вихідні ідеї часто черпаються із глибокого переживання. Роль логіки укладається в тім, щоб розкрити ідею, пояснити, викласти філософське відкриття.

Найперша ознака бездуховності – самовдоволення. Філософія – це завжди критика, завжди небажаний баламут спокою. Не випадковий той факт, що несправедлива влада не має потреби в істині, вона створює міф. Так, у тоталітарному суспільстві «немає проблем», тому що все в цьому суспільстві регламентовано, людина є тільки «гвинтик» великого державного механізму. І ідеологія в такім суспільстві – не філософія, а директива.