27.1. Поняття термоклейової обробки блоків.

27.2. Особливості термоклейової обробки блоків.

27.3. Устаткування для термоклейової обробки блоків.

27.1. Поняття термоклейової обробки блоків

Термоклейова обробка блоків -це застосування клею для скріплен­ня блоків.

Операція заклеювання корінця проводиться для додаткового скріплення корінця блоку шляхом склеювання фальців зошитів в місцях найбільших потовщень; надання стійкішої форми корінцю з метою запо­бігання зсуву зошитів в блоці в процесі подальшої обробки; приклеювання до корінця блоку зовнішніх елементів нитяних стібків, а при шитті на марлі — приклеювання марлі до корінцевих фальців зошитів.

Клей для заклеювання корінця повинен задовольняти певним технологічним і експлуатаційним вимогам, основні з яких наступні:

1. він повинен легко наноситися на корінець при промазуванні, проникати між фальцами зошитів на 2—3 мм (подальше збільшення глибини проникнення клею приводить до розриву паперу по волокну і руйнуванню скріплення при відкритті книги);

2. висихати на корінці за технологічно прийнятний час;

3. забезпечувати можливість застосування штучної сушки;

4. володіти високою адгезією до паперу;

5. не проникати через проколи в роз'єм зошитів і не склеювати внутрішніх аркушів;

6. плівка, що утворюється, повинна деформуватися без руйнування відшарування під впливом силових навантажень при виконанні опе­рацій круглення і каширування, а також при багаторазовому перегині корінця при читанні книги;

7. властивості еластичності повинні поєднуватися з певною жорсткістю для отримання стійкого корінця;

8. колір клейової плівки повинен бути світлим.

27.2. Особливості термоклейової обробки блоків

В даний час для заклеювання корінця блоку застосовуються в основному, синтетичні клеї у вигляді водних дисперсій і значно рідше — клеї тваринного і рослинного походження — кістковий, казеїновий і крохмальний лужної обробки. В майбутньому, мабуть, знайдуть засто­сування клеї на основі термопластичних смол (наприклад, поліамідної смоли), оскільки вони набагато краще зміцнюють корінець блоку в порівнянні з іншими клеями.

При використанні кісткового клею для заклеювання корінця не задовольняється багато з відмічених вище вимог. Перш за все, його клейова плівка не має достатньої міцності на число подвійних перегинів і на розрив. Для збільшення еластичності плівки в клей додають пластифікатор — гліцерин (6—7%), який, маючи здатність зв'язувати вологу, не дає плівці зневоднюватися, проте, з часом гліцерин втрачає пластифікуючі властивості і плівка стає крихкою. Крім того, клейова плівка, що містить вологу, є хорошим живильним середовищем для розвитку бактерій цвілі, що призводить до передчасного псування книг. І, нарешті, клей вимушено наноситься на корінець дуже товстим шаром.

Недоліки плівки кісткового клею виявляються у вигляді від­шарування від поверхні корінця і розриву по гранях суміжних зошитів; роз­криття нових книг супроводжується характерним похрускуванням. Одним з поширених дефектів книг, заклеєних кістковим клеєм, є розкол блоку — руйнування клейової плівки по межі суміжних зошитів. Із застосуванням синтетичних клеїв розколи стали відносно рідшим дефектом, що виникає в основному із-за порушення режиму заклеювання.

Проте, плівка кісткового клею має дуже цінну властивість — вона додає корінцю високу стійкість і монолітність. Цієї властивості часто не мають нині вживані синтетичні клеї, хоча кращі з них при лабораторних випробуваннях дають вищі показники міцності заклеювання корінця.

Завдання технолога — використовувати корисні властивості не повністю висохлої клейової плівки в процесі подальшої технологічної обробки корінця блоку, і провести її так, щоб після механічних дій на корі­нець (при кругленні фальців) клейове скріплення зошитів і структура клейової плівки залишилися непошкодженими.

Завдання підвищення технологічності конструкції корінцевої частини блоку потребує розробки таких клейових композицій, які разом з міцним з'єднанням зошитів по фальцам, забезпечували б необхідне зміцнення корінця і збереження наданої йому форми. Зміцнення клеями (полі­мерами) є складним технологічним процесом, що вимагає дотримання вельми строгих режимів. Зміцнюючою дією володіють далеко не всякі полімерні покриття. Необхідне зміцнення паперу полімерами досягаєть­ся, як правило, в тому випадку, якщо:

1. у момент нанесення розчин (розплав) полімеру обладає високою адгезією до паперу;

2. плівки полімерів мають відносне подовження, менше або рівне відносному подовженню паперу, велику, в порівнянні з папером, міцність на розрив і велику еластичність;

3) покриття має строго певну товщину.

Якнайкращі результати зміцнення, забезпечуються при мінімальній товщині покриття. Збільшення товщини клейового покриття в порівнянні з оптимальним, приводить до відшарування полімеру або руйнування паперу.

Цим вимогам не задовольняють плівки дисперсійних синтетичних клеїв, у тому числі і поливінілацетатної дисперсії, плівка якої має в десятки разів більше відносне подовження в порівнянні з папером, унаслідок чого дисперсія не може дати великого зміцнюючого ефекту. Тому полівінілацетатну дисперсію слід розглядати не як полімерне покриття із зміцнюючими властивостями, а як хороший синтетичний клей, що дає можливість одержувати разом з іншими деталями, що наклеюються на корінець блоку, вищі показники міцності в порівнянні з іншими клеями.