2.2.7. Облік розрахунків Методологічні принципи бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості і зобов’язань

В результаті здійснення підприємством розрахункових операцій на певну дату виникає або дебіторська заборгованість, або зо­бов’язання підприємства.

Методологічні принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість і її розкриття у фінансо­вій звітності регламентовані П(С)БО 10, норми якого застосову­ються підприємствами, організаціями та іншими юридичними осо­бами незалежно від форм власності (окрім бюджетних установ).

Дебіторська заборгованість — це сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату. Дебіторами є юридичні і фізичні осо­би, які в результаті минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів.

Дебіторська заборгованість буває довгостроковою і поточною:

• довгострокова дебіторська заборгованість — це сума дебі­торської заборгованості, яка не виникає в ході нормального опера­ційного циклу і буде погашена після дванадцяти місяців з дати ба­лансу;

• поточна дебіторська заборгованість — це сума дебіторської заборгованості, що виникла в ході нормального операційного цик­лу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує ві­рогідність здобуття підприємством майбутніх економічних вигод і може бути достовірно визначена її сума.

Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, ро­боти, послуги визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг і оцінюється за пер­винною вартістю.

В разі відстрочення платежу за продукцію, товари, роботи, по­слуги, внаслідок чого виникає різниця між справедливою вартістю дебіторської заборгованості і номінальною сумою грошових коштів і їх еквівалентів, що підлягають отриманню за продукцію, товари, роботи, послуги, така різниця визнається дебіторською заборгова­ністю за нарахованими доходами (відсотками) в періоді її нараху­вання.

Поточна дебіторська заборгованість, що є фінансовим активом (окрім придбаної заборгованості і заборгованості, призначеної для продажу), включається в підсумок балансу за чистою реалізацій- ною вартістю. Для визначення чистої реалізаційної вартості на дату балансу обчислюється величина резерву сумнівних боргів.

Частина довгострокової дебіторської заборгованості, що підля­гає погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу, відо­бражається на цю ж дату у складі поточної дебіторської заборгова­ності.

Довгострокова дебіторська заборгованість, на яку нараховують­ся відсотки, відображається в балансі за її справжньою вартістю. Визначення справжньої вартості залежить від виду заборгованості і умов її погашення.

Методологічні принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про зобов’язання і їх розкриття у фінансовій звітності регламентуються Положенням (стандартом) бухгалтерського об­ліку 11 «Зобов’язання», затвердженим наказом Міністерства фі­нансів України від 31.01.2000 р. № 20, із змінами і доповненнями, (далі — П(С)БО 11), норми якого, як і П(С)БО 10, застосовуються всіма підприємствами, окрім бюджетних установ.

Під зобов’язанням відповідно до П(С)БО 1 розуміють заборго­ваність підприємства, яка виникла в результаті минулих подій і по­гашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди.

Зобов’язання визнається, якщо його оцінка може бути достовір­но визначена і існує вірогідність зменшення економічних вигод в майбутньому в результаті його погашення.

Якщо на дату балансу раніше визнане зобов’язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

Для цілей бухгалтерського обліку зобов’язання поділяються на:

1. довгострокові — включаючи довгострокові кредити банків, інші довгострокові фінансові зобов’язання, відстрочені податкові зобов’язання, інші довгострокові зобов’язання;

2. поточні — включаючи короткострокові кредити банків, по­точну заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями, коротко­строкові векселі видані, кредиторську заборгованість за товари, ро­боти, послуги, поточну заборгованість за розрахунками по отриманих авансах, за розрахунками з бюджетом, за позабюджет­ними платежами, за страхуванням, з оплати праці, з учасниками, за внутрішніми розрахунками; інші поточні зобов’язання;

3. забезпечення — які створюються для відшкодування наступ­них (майбутніх) операційних витрат на виплату відпусток праців­никам; додаткове пенсійне забезпечення; виконання гарантійних зобов’язань; реструктуризацію; виконання зобов’язань за обтяжу-

*

ючими контрактами і т. ін. Суми створених забезпечень визнають­ся витратами;

4. непередбачені зобов’язання — це:

а) зобов’язання, яке може виникнути в результаті минулих по­дій і існування якого буде підтверджено лише тоді, коли станеться або не станеться одне або більш невизначених майбутніх подій, над якими підприємство не має повного контролю;

або

б) справжнє зобов’язання, яке виникло в результаті минулих подій, але не визнається, оскільки мало вірогідно, що для врегулю­вання зобов’язання потрібно буде використовувати ресурси, що втілюють в собі економічні вигоди, або оскільки суму зобов’язання не можна достовірно визначити.

Непередбачені зобов’язання відображають за обліковою оцінкою на забалансовому субрахунку 042 «Непередбачені зобов’язання»;

5. доходи майбутніх періодів — включають доходи, що отрима­ні протягом поточного або попередніх звітних періодів і належать до подальших звітних періодів.

Зобов’язання, на яке нараховуються відсотки і яке підлягає по­гашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу, слід розгля­дати як довгострокове зобов ’язання, якщо первинний термін пога­шення був більше дванадцяти місяців і до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов’язання на довгострокове.

Довгострокове зобов’язання за кредитною угодою (якщо угода передбачає погашення зобов’язання на вимогу кредитора (позико­давця) в разі порушення певних умов, пов’язаних з фінансовим станом позичальника), умови якої порушені, вважається довгостро­ковим, якщо:

а) позикодавець до затвердження фінансової звітності погодив­ся не вимагати погашення зобов’язання в результаті порушення;

6. не очікується виникнення подальших порушень кредитної угоди протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Довгострокові зобов’язання, на які нараховуються відсотки, ві­дображаються в балансі за їх справжньою вартістю. Під справж­ньою вартістю розуміють дисконтовану суму майбутніх платежів (за винятком суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде необхідна для погашення зобов’язання в процесі звичайної ді­яльності підприємства.

* Обтяжуючий контракт — це контракт, витрати (яких не можна уникнути) на виконання якого перевищують очікувані економічні вигоди від цього контракту (п. 4 П(С)БО 11).

Поточні зобов’язання відображаються в балансі в сумі пога­шення, що є недисконтованою сумою грошових коштів або їх екві­валентів, яка, як очікується, буде сплачена для погашення зо­бов’язання в процесі звичайної діяльності підприємства.

Забезпечення створюються в разі виникнення в результаті минулих подій зобов’язання, погашення якого, ймовірно, приведе до зменшен­ня ресурсів, що втілюють в собі економічні вигоди, і його оцінка може бути розрахунково визначена. Забороняється створювати забезпечен­ня для покриття майбутніх збитків від діяльності підприємства.

Забезпечення для відшкодування витрат на реструктуризацію створюється в разі наявності затвердженого керівництвом підпри­ємства плану реструктуризації з конкретними заходами, термінами їх виконання і сумою витрат, які будуть понесені, і після початку реалізації цього плану. Дані забезпечення визначаються за сумами прямих витрат, не пов’язаних з діяльністю підприємства.

Сума забезпечення визнається за обліковою оцінкою ресурсів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), необхідних для погашення відповідного зобов’язання, на дату балансу.

Забезпечення довгострокових зобов’язань визнаються в сумі їх справжньої вартості.

Забезпечення використовується за цільовим призначенням, тоб­то для відшкодування лише тих витрат, для покриття яких вони бу­ли створені.

Залишок забезпечень повинен передивлятися на кожну дату ба­лансу і, у разі потреби, корегуватися (збільшуватися або зменшува­тися). В разі відсутності вірогідності вибуття активів для погашен­ня майбутніх зобов’язань сума такого забезпечення підлягає сторнуванню.