1. Загальні питання організації бухгалтерського обліку малих підприємств

Організація обліку на малому підприємстві, як і на будь якому іншому, вимагає налагодження чіткої системи бухгалтерського об­ліку, контролю і звітності. Проте малі форми господарювання обу­мовлюють і ряд специфічних особливостей у застосуванні методів та прийомів бухгалтерського обліку.

Як відомо, починаючи з 01.01.2000 р. всім підприємствам, неза­лежно від їх організаційно-правової форми і форми власності, у то­му числі і малим, необхідно вести бухгалтерський облік і складати фінансову звітність згідно Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» № 996-ХІУ від 16.07.99 р. (далі — Закон № 996). Цей Закон визначає правові принципи регу­лювання, організації, ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності в Україні.

Отже, з 2000 року суб’єкти малого підприємництва ведуть бух­галтерський (фінансовий) облік відповідно до вимог Закону № 996 в такому обсязі і аналітиці, які будуть достатні для складання фі­нансової звітності.

Під бухгалтерським обліком відповідно до ст. 1 Закону № 996 розуміють процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичен­ня, узагальнення, зберігання і передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім і внутрішнім користувачам для ухвалення рішень.

Бухгалтерський облік є основним і обов’язковим видом обліку на підприємстві. Вся фінансова, податкова, статистична і інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Метою ведення бухгалтерського об­ліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для ухвалення рішень повної, правдивої і неупередженої інформації про фінансове положення, результати діяльності і рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік на підприємствах повинен вестися з до­триманням наступних правил (принципів) бухгалтерського обліку: обачність — застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов’язань і ви­трат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства. Цей прин­цип заснований на практиці західних країн, де звітність надається насамперед не податковим або іншим контролюючим органам, а інвесторам, акціонерам, кредиторам, яким потрібна інформація про реальне фінансове становище підприємства;

повне висвітлення — фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні і потенційні наслідки господарських опе­рацій і подій, здатних вплинути на рішення, які приймаються на її підставі;

автономність — кожне підприємство розглядається як юриди­чна особа, відособлена від його власників, у зв’язку з чим особисте майно і зобов’язання власників не повинні відображатися у фінан­совій звітності підприємства;

послідовність — постійне (з року в рік) застосування підприєм­ством вибраної облікової політики. Зміна облікової політики мож­лива тільки у випадках, передбачених національними П(С)БО, і має бути обґрунтована і розкрита у фінансовій звітності. Надання кори­стувачам інформації про політику бухгалтерського обліку, яку під­приємство зобов’язане використовувати постійно при складанні фінансових звітів, про будь-які зміни в цій політиці і їх вплив на показники фінансових звітів є важливою вимогою принципу послі­довності;

безперервність — оцінка активів і зобов’язань підприємства повинна здійснюватися виходячи з припущення, що його діяльність продовжуватиметься надалі. Це означає, що господарська одиниця є такою, що постійно діє і продовжуватиме свою звичайну діяль­ність і далі. І якщо передбачається ліквідовувати підприємство, то його активи слід оцінити з урахуванням цієї обставини;

нарахування і відповідність доходів і витрат — для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти до­ходи звітного періоду з витратами, які були здійснені для отриман­ня цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бух­галтерському обліку і фінансовій звітності у момент їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів;

превалювання суті над формою — операції враховуються відпо­відно до їх суті, а не тільки виходячи з юридичної форми. Так, від­повідно до цього принципу господарська операція повинна відо­бражатися в бухгалтерському обліку відповідно до її змісту, а не тільки виходячи з юридичної форми;

історична (фактична) собівартість — це сума грошових кош­тів та їх еквівалентів і інших форм компенсації, наданих на момент отримання активу;

єдиний грошовий вимірник — вимірювання і узагальнення всіх господарських операцій підприємства в його фінансовій звітності здійснюються в єдиній грошовій одиниці. При цьому, відповідно до ст. 5 Закону № 996 підприємства ведуть бухгалтерський облік і скла­дають фінансову звітність в грошовій одиниці України — гривні;

періодичність — можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності. Ін­шими словами, підприємство надає звітність в певні періоди часу.

У бухгалтерському обліку відображається. господарська діяль­ність, яка, у свою чергу, складається з окремих господарських опе­рацій, дії, що є, або події, що викликають зміни в структурі активів

і зобов’язань, власному капіталі підприємства. Підставою для бух­галтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи мають бути складені у момент здійснення господарської операції, а якщо це неможливо — безпосередньо пі­сля її закінчення. Для контролю і впорядкування обробки даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені як на паперових, так і на машинних носіях. При цьому у відповідності з п. 2 ст. 9 Закону № 996 вони повинні мати наступні обов’язкові реквізити:

• назву документа (форми);

• дату і місце складання;

• назву підприємства, від імені якого складений документ;

• зміст і обсяг господарської операції;

• одиницю вимірювання господарської операції;

• посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

• особистий підпис або інші дані, що дають можливість іден­тифікувати особу, яка брала участь в здійсненні господарської опе­рації.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства і до його ліквідації.

Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві відносяться до компетенції його власника (власників) або уповно­важеного органу (посадової особи) відповідно до законодавства і засновницьких документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку і забез­печення фіксації фактів здійснення всіх господарських операцій в первинних документах, зберігання оброблених документів, регіст­рів і звітності в перебігу встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (по­садова особа), що здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства і засновницьких документів. Відповідальність за бухгалтерський облік господарських операцій, пов’язаних з лікві­дацією підприємства, включаючи оцінку майна і зобов’язань під­приємства, а також складання ліквідаційного балансу і фінансової звітності, покладається на створену відповідно до законодавства ліквідаційну комісію.

Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку мале підпри­ємство самостійно вибирає форми його організації:

• введення в штат підприємства посади бухгалтера або ство­рення бухгалтерської служби, як самостійного структурного під­розділу, на чолі з головним бухгалтером;

• користування послугами спеціаліста з бухгалтерського облі­ку, зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприємниць­ку діяльність без створення юридичної особи;

• ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою;

• самостійне ведення бухгалтерського обліку і складання звіт­ності безпосередньо власником або керівником підприємства.

Керівник підприємства зобов’язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити не­ухильне виконання всіма службами і працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо до­тримання порядку оформлення і надання до обліку первинних до­кументів.

У свою чергу головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства:

• забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних принципів бухгалтерського обліку, складання і на­дання у встановлені терміни фінансової звітності;

• організовує контроль за віддзеркаленням на рахунках бухга­лтерського обліку всіх господарських операцій;

• бере участь в оформленні матеріалів, пов’язаних з недоста­чею і відшкодуванням втрат від недостачі, розкрадання і псування активів підприємства;

• забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у відді­леннях і інших відособлених підрозділах малого підприємства.

Таким чином, саме від професіоналізму керівника бухгалтерсь­кої служби (бухгалтера) залежить якість організації збору і обробки облікової інформації, складання і подання фінансової звітності.