2.2. Система служб соціального забезпечення.

Система соціального обслуговування почала складатися у Швеції з кінця ХІХ ст. Число професійних працівників цієї сфери особливо швидко зросло в першій полонині ХХ ст. Цьому сприяла організація вищих шкіл по підготовці фахівців (соціономів), відкритих у Стокгольмі в 1921 р., Ґетеборзі в 1944 р. і Лунде в 1947 р.

Діяльність соціальних служб будується відповідно до діючого законодавства. Найбільш важливими документами в галузі є:

законодавчий акт про соціальне обслуговування;

акт про медичне обслуговування й охорону здоров'я;

акт про надання соціальних послуг розумово відсталим громадянам.

Перший акт має два спеціальних доповнення «Про обов'язкове обслуговування молоді» і «Про обов'язкову допомогу алкоголікам і наркоманам».

Питання соціального й медичного обслуговування стосуються компетенції муніципальної й обласної влади.

Основний обов'язок з питань соціального обслуговування громадян покладений на муніципалітет, на території якого постійно проживає громадянин.

У кожному муніципалітеті за соціальне обслуговування відповідає комітет соціальної допомоги. Він, зокрема, може організувати районні комітети.

Робота зазначених муніципальних і районних комітетів здійснюється в наступних трьох основних напрямках:

поліпшення соціальної сфери шляхом планування комунального обслуговування, роботи з сусідами, дослідницьких проектів;

поліпшення соціальних умов конкретних груп населення (діти, старі, самотні, інваліди й т.д.);

індивідуальна робота з окремими особами й родинами з конкретних проблемам (економічна допомога, турбота про дітей і підлітків, робота з алкоголіками й наркоманами, допомога в налагодженні нормальних сімейних відносин і т.д.).

У країні діє ціла мережа спеціалізованих установ соціального обслуговування. Серед них можна виділити як відносно самостійні, так і об'єднані в єдину службу.

До числа перших належать,наприклад, кризові центри для чоловіків, жіночі кризові центри, молодіжні центри подолання кризи, притулки для підлітків.

Мета роботи кризових центрів для чоловіків - допомогти чоловікові знайти вихід із сімейних проблем. У таких центрах працюють фахівці із соціальної роботи, психологи, соціологи й т.д. Подібні підрозділи є не тільки в містах і населених пунктах, але й при в'язницях, де вони, природно, мають свою специфіку.

Фахівці центрів виходять із того, що чоловік може цивілізовано спілкуватися з жінкою, з людьми взагалі, але йому потрібен час, щоб вийти із кризової ситуації, що, як правило, неоднорідна (родина, місце проживання, робота, стан здоров'я, алкоголь, відношення з навколишніми).

Для чоловіка надто важливо створити умови для спокійного, тверезого осмислення відносин, що склалися в родині, їхніх причин і наслідків. Найчастіше вдається переконати пацієнта в тім, що нерозв'язних проблем немає, потрібно лише конструктивно мислити, не піддаючись емоціям.

Принципове значення має та обставина, що в кожному конкретному випадку відносини в родині всебічно аналізуються, робота ведеться не тільки із чоловіком, але й дружиною. Тут відкрита несподівана, але тільки на перший погляд, істина: часто фізичне насильство чоловіка в родині є реакцією, відповіддю на психічне, моральне насильство, шантаж з боку дружини, а також засобом затвердити своє чільне положення.

Перед співробітниками центру у всій своїй гостроті постає проблема не тільки фізичного, але й морально-психологічного насильства, що вони шукають у контексті відносин всіх членів родини, насамперед чоловіка й дружини. У практичну площину переводиться група питань міжособистісної сумісності, що далеко виходять за рамки "він (вона) поганий (а) або гарний (а)". Мова йде про сумісність характерів, навичках культурного спілкування, психологічній грамотності, інтимній гармонії, спадковості, впливі батьківської родини, здоров'я й ін.

Серйозною проблемою є п'яне насильство, тому що половина зареєстрованих випадків побоїв пов'язана із уживанням алкоголю. Однак, фахівці кризових центрів для чоловіків розглядають у багатьох випадках алкоголізм, факт непомірного вживання не як причину, а як наслідок кризових проявів.

Чоловіків, що звертаються в кризові центри, хвилюють також проблеми: сексуальні, соціально-побутові, економічні, психологічні. Значна частина звернень пов'язана з усуненням конфліктів, що виникли при спілкуванні з дітьми, рідними, колегами по роботі, сусідами.

Жіночі кризові центри вирішують не менш серйозні й життєво важливі проблеми. Тут, як і в чоловічому центрі, цілодобово діє телефон довіри. Звертає на себе увагу ізольованість, напівзасекречене існування центру, відсутність вільного доступу в його приміщення. Це неодмінна умова, тому що жінка (одна або з дітьми) повинна почувати себе в безпеці.

Контакт із чоловіком або партнером-кривдником у стінах центру виключений. Зустрічі можливі після закінчення певного строку тільки за межами даної установи, що охороняє його пацієнток від додаткових психічних травм. Відвідувачі центру можуть користуватися послугами центру до чотирьох місяців. За цей період персонал (психологи, соціологи, юрист, соціальні працівники) звичайно знімають у них стресовий стан, змушують об'єктивно оцінити причини й характер кризи у відносинах із чоловіком, рідними і близькими, знайти оптимальний шлях виходу із ситуації, що склалася, задуматися про своє життя і її перспективи.

Перебуваючи в центрі, жінка може продовжувати працювати; організувати побут їй допоможуть співробітники й пацієнти.

Існує й консультативний вид діяльності жіночого кризового центру, а також денна форма організації його роботи.

Жінки, які звернулися за допомогою, не тільки одержують кваліфіковані поради, але й можуть якийсь час (день або кілька днів) побути, відпочити, вийти зі стресу, що дозволить їм зменшити напруженість у відносинах, підвищити життєвий потенціал, нормалізувати соціальні зв'язки.

У молодіжні центри подоланим кризи (їх ще називають "молодіжні будинки") поміщають за рекомендаціями судів правопорушників у віці від 16 до 21 року. Однак навколо цих установ відсутня не тільки колюча, але й взагалі всяка огорожа. Більше того, у дні свого народження вихованці можуть відвідувати своїх рідних і близьких, друзів, пересуватися по місту без супроводу (явного або таємного). Щорічно для них організуються лижні походи на північ країни.

Незвичайна обстановка молодіжних центрів. Кожний вихованець має окрему кімнату, що зовсім не схожа на камеру виправно-трудової установи. У центрі є музичні інструменти, телевізори й магнітофони, добре обладнаний спортивний зал, медичний пункт, бібліотека, навчальні класи.

Однак там досить суворий розпорядок. Вихованці працюють по 7-8 годин у майстернях і на сільськогосподарських фермах, що належать кризовому центру. Для порушників є карантинне відділення з обмеженою можливістю виходу із приміщень, де з ними ведеться дослідницько-діагностична й психолого-корекційна робота.

За серйозні провини правопорушників поміщають у камеру з обмеженими побутовими зручностями й можливостями пересування. Рішення про застосування такої міри покарання приймається на раді центру за поданням керівників відділень.

Однак неминучість покарання - не головне в роботі співробітників центру. Вони прагнуть установити з вихованцями довірливі відносини, створити умови для переосмислення життя, прищепити трудові навички, познайомити із правилами спілкування в сфері побуту, культури, інтимних відносин.

Важливе завдання покликані вирішувати притулки для підлітків, які пішли з родини, або перебувають "у перегонах". Тут не поспішають повертати їх у батьківську родину або родичам, не квапляться поставити на облік у поліцію, здати співробітникові дитячої кімнати поліції.

Працівники притулку застосовують до своїх підопічних індивідуальний підхід, опираючись на позитивні особистісні якості, намагаються розібратися в характері підлітка, мотивах його відходу з родини, прагнуть побачити в ньому не важковиховуваного, а повноправного партнера при вирішенні його проблем. Головна мета - направити зусилля підлітка на осмислення ситуації й дій щодо виходу з неї, створити йому повноцінні умови життя, що послужить об'єктивною передумовою подолання кризи.

Прикладом комплексу установ, об'єднаних у єдину службу, є шведські наркотичні служби. Вони займаються особами, які зловживають алкоголем, а також їхніми родинами. Крім того, міри соціальної підтримки й медичної допомоги передбачаються для лікування й реабілітації наркоманів і тих, хто зловживає лікарськими засобами. Наркотичні служби надають наступні види допомоги: амбулаторну (А-клініки, станції допомоги неповнолітнім); витверезники; житло-побутовий пристінок (інтернати-лікарні, гуртожитки, притулки, тимчасове проживання в опорному пункті), диспансери.

А-клініка - це підрозділ амбулаторного типу для надання допомоги при вирішенні наркологічних проблем, куди звертаються за допомогою добровільно. Нерідко успіх визначається участю родини в процесі лікування. Персонал А- клініки складається із соціальних працівників, лікарів і медсестер. На вибір клієнта лікування може здійснюватися в декількох формах: індивідуальна бесіда із соціальним працівником, групова співбесіда, зустріч клієнта і його родини із соціальними працівниками, діагностичне лікарське обстеження, курс лікування на основі використання лікарських препаратів.

Станції допомоги неповнолітнім надають амбулаторну допомогу підліткам і їх близьким. Звернення за допомогою добровільне, форми лікування аналогічні методам А-клініки.

Витверезники- пункти надання допомоги бажаючим вийти із запою. Пункти обладнані ліжками. Лікувальний період у середньому триває п'ять діб. їхній персонал складається з медсестер, соціальних працівників і чергових. Пункти працюють під спостереженням лікаря, що приїжджає туди за викликом. Клієнтові надається можливість відпочити, а також лікарська терапія (при необхідності). Програма подальших дій розробляється, виходячи з потреб клієнта.

Інтернати-лікарні - являють собою тимчасове житло при вирішенні наркологічних проблем. Перебування там допомагає клієнтові повернутися до праці й самообслуговуванню в побуті. Клієнти зобов'язані приймати лікувальні процедури.

Інтернати-гуртожитки - призначені для наркологічних хворих з незначною залишковою працездатністю й слабкою здатністю до самообслуговування. Тут клієнтові надають притулок і послуги оздоровлюючої дії.

Житло-побутовий пристінок в опорних пунктах-квартирах передбачено для наркологічних хворих. Тимчасове житло разом з амбулаторним лікуванням сприяє соціальній реабілітації клієнта, допомагає налагодити побут.

Притулокслужить для тимчасового розміщення осіб з наркологічними проблемами, якщо вони виявилися без даху. Тут клієнт забезпечується самим необхідним. Виявляється необхідність диспансеризації й дається напрямок у відповідну установу. Двері притулків відкриті цілодобово.

Диспансери- лікувальні стаціонари для наркологічних хворих, яким амбулаторних форм лікування виявилося недостатньо. Вони приймають клієнтів, для реабілітації яких потрібно змінити навколишнє оточення. Серед методів лікування: індивідуальне й групове обстеження; комплекс заходів щодо відновлення контактів з батьками, родиною, колегами за місцем роботи; організація медичної допомоги; допомога в працевлаштуванні. Клієнти диспансерів займаються фізкультурою й спортом, беруть участь в організованому дозвіллі. Значну роль у реабілітації людей з наркологічними проблемами відіграють громадські організації. Зокрема, є "групи АА" (анонімних алкоголіків), гільдії клієнтів при А-клініках і ін. Соціальні працівники прагнуть оптимально використати їхній потенціал, сприяють у їхній організації й діяльності.