79. Органи валютного контролю в Україні та їх повноважень.

Одним із пріоритетних напрямів наукового пошуку в галузі фінансового права на сьогодні є дослідження проблем сфери повноважень державних органів у сфері валютного контролю. Так, безперечно, нині в Україні створено систему державних органів, які наділені відповідними повноваженнями, щодо здійснення заходів стосовно перевірки дотримання валютного законодавства. Так, органами валютного контролю є Національний банк України, Державна податкова адміністрація України, Державна митна служба України, Міністерство транспорту та зв’язку України¹. Множинність органів валютного контролю не є виключенням і в загальносвітовій практиці. Наприклад, у Великобританії здійснення валютного контролю покладається на такі органи: Банк Англії, Казначейство, митні та акцизні органи².

Не дивлячись на те, що в даний час повноваженнями у сфері валютного контролю наділені такі органи, як: Національний банк України, Міністерство економіки України, Міністерство транспорту та зв’язку України, органи державної митної служби, органи державної податкової служби, Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (надалі – Декрет), не відносить до органів валютного контролю деякі органи, зокрема Міністерство економіки України. Повноваження зазначених органів закріплені різними нормативними актами, які практично не пов’язані один з одним і не створюють єдиної системи.

Для ефективного дослідження повноважень державних органів у сфері валютного контролю розглянемо повноваження кожного контролюючого органу окремо.

1. Валютний контроль, що здійснюється органами державної митної служби – це побудована на основі митних органів держави система контролю за валютними операціями, що здійснюються резидентами та нерезидентами у зв’язку з їх зовнішньоекономічною діяльністю.

Митний кодекс України³ встановлює систему митних органів, яку складають: спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи; регіональні митниці та митниці (стаття 12).

Чинне законодавство України, зокрема стаття 11 Митного кодексу України визначає, що до завдань митних органів України в сфері реалізації митної політики України відноситься контроль за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України. Аналогічна норма щодо виконання функції валютного контролю митними органами міститься і в Декреті.

Предметом валютного контролю митних органів є лише ті валютні операції, які пов’язані з переміщенням грошових коштів або товарів через митний кордон України, а саме: переміщення через митний кордон валютних цінностей, валюти України та цінних паперів у валюті України; здійснення валютних операцій, що пов’язані з переміщенням через митний кордон України товарів та транспортних засобів.

Відповідно, цей вид валютного контролю здійснюється за такими напрямками: по-перше, це контроль за дотриманням правил переміщення через кордон України готівкової валюти та валютних цінностей; по-друге, контроль за репатріацією експортної виручки резидентів за експортними договорами (контрактами); по-третє, контроль за обґрунтованістю платежів на користь нерезидентів при імпорті товарів. Слід зауважити, що контроль за репатріацією експортної виручки резидентів агенти валютного контролю митних органів здійснюють разом з уповноваженими банками.

Основним методом валютного контролю, що здійснюється митними органами є перевірки, які проводяться за фактом переміщення через кордон валютних цінностей і товарів, або за ініціативою митних органів, тобто під час здійснення планових перевірок осіб зовнішньоекономічної діяльності.

 2. У Законі України від 24 грудня 1993 року "Про державну податкову службу в Україні"⁶ на відміну від Декрету, де зазначено, що Державна податкова адміністрація України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями резидентів і нерезидентів на території України, визначено конкретні повноваження органів державної податкової служби у сфері валютного контролю, а саме здійснення валютного контролю за дотриманням законодавства про валютні операції, валютного контролю за законністю валютних операцій резидентів і нерезидентів, розгляд звернень громадян, підприємств, установ та організацій з питань валютного контролю та видання роз’яснення з питань застосування санкцій за порушення валютного законодавства.

3. Згідно Положення "Про Міністерство економіки України"⁷, затвердженого Указом Президента України від 23.10.2000 р. № 1159, на Міністерство економіки України покладено завдання щодо аналізу стану розрахунків за зовнішньоекономічними операціями та внесення пропозицій щодо вдосконалення механізму проведення зазначених розрахунків і порядку контролю за їх здійсненням.

4.  У статті 13 Декрету на Міністерство транспорту та зв’язку України покладено повноваження щодо здійснення контролю за додержанням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України. Постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 26 грудня 1995 року № 1044 "Про заходи щодо забезпечення контролю за зовнішньоекономічною діяльністю та валютного контролю" на Міністерство транспорту та зв’язку покладено обов’язок безпосереднього контролю за здійсненням міжнародних поштових переказів та за надходженням валюти для здійснення взаєморозрахунків за послуги поштового та електричного зв’язку.

5. Національний банк України є головним органом в системі валютного контролю, який в межах повноважень визначених законодавством України⁸, здійснює контроль за виконанням валютного законодавства на території України.

80. поняття і зміст кредитних правовідносин

Кредитні правовідносини. Кредитний договір

Взагалі під кредитними правовідносинами розуміють такі, що виникають з приводу надання (передачі, використання) грошових коштів на умовах повернення. Предметом кредиту можуть бути й інші речі, які визначаються родовими ознаками, однак такі договори менш поширені в практиці, аніж договори з надання грошових коштів. Кредитні правовідносини у широкому розумінні виникають і на підставі надання однією стороною іншій за договором авансу, попередньої оплати, відстрочення та розстрочення оплати товарів, робіт або послуг, тобто — комерційний кредит[1].

У вузькому розумінні кредитні правовідносини — це правовідносини, що охоплюються поняттям кредитного договору (банківської позички).

За кредитним договором банк або інша кредитна організація (кредитодавець, кредитор) зобов’язується надати кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов’язується повернути грошову суму та сплатити проценти по ній. Кредитний договір є різновидом договору позички, тому до правовідносин, що виникають на його основі, застосовуються ті ж правила, що діють для договорів позички.

Сторонами договору є кредитодавець — банк або інша кредитна організація, яка надає кошти, а також позичальник — особа, якій надаються кошти.

Предметом договору кредитування є сума грошових коштів (речей, визначених родовими ознаками), яка передається позичальникові на умовах повернення та сплати процентів.

Кредитний договір укладається в письмовій формі, недодержання якої призводить до недійсності договору. Він є оплатним, консенсуальним, двостороннім.

Кредитодавець вправі відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту повністю або частково у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або ж за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що надана позичальникові сума не буде повернута своєчасно. У разі порушення позичальником передбаченого договором зобов’язання щодо цільового використання кредиту кредитодавець має право також відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором.

Позичальник має право відмовитися від одержання кредиту повністю або частково, сповістивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не передбачено договором, законом, іншими нормативно-правовими актами.

Кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів на суму кредиту у розмірах і в порядку, що встановлені договором. Якщо договір не містить умови про розмір процентів, він визначається обліковою ставкою банківського процента (ставкою рефінансування), встановленою Національним банком України. У разі відсутності іншої угоди проценти виплачуються щомісяця до дня повернення суми кредиту.

Позичальник зобов’язаний повернути кредитодавцеві відповідну суму коштів у строк та в порядку, встановленому договором. Якщо позичальник не виконав цього зобов’язання, він повинен сплатити пеню (у вигляді процентів) від дня, коли настав строк виконання, до дня повернення коштів кредитодавцеві, незалежно від сплати процентів за умовами договору.

Договір кредитування може забезпечуватися заставою, порукою чи гарантією. У разі невиконання позичальником зобов’я­зань, передбачених договором, щодо забезпечення повернення суми кредиту, а також у разі втрати забезпечення або погіршення його умов за обставин, за які кредитодавець не несе відповідальності, він вправі вимагати від позичальника, якщо інше не встановлено договором, дострокового повернення суми кредиту та сплати належних процентів.