72. Поняття валютного регулювання. Валютні обмеження.

валютне регулювання - спеціальний правовий режим реалізації валютних відносин, який передбачає комплекс заходів, здійснюваних уповноваженими державними органами, спрямованих на організацію функціонування внутрішнього валютного ринку в державі та визначення порядку проведення валютних операцій.

За сферами здійснення слід вирізняти два рівні валютного регулювання: міжнародне та внутрішньодержавне. Міжнародне валютне регулювання здійснюється міжнародними фінансово-кредитними організаціями (переважно Міжнародним валютним фондом) з метою створення єдиного валютного простору, що забезпечує вільний обмін товарами і послугами у світовому економічному просторі. Цілями міжнародного валютного регулювання є стимулювання валютної стабільності, забезпечення механізму валютного регулювання у відносинах між державами та запобігання конкуруючому знеціненню валют, а також установлення системи багатосторонніх платежів за поточними угодами між державами та скасування валютних обмежень, що перешкоджають зростанню світової торгівлі.

Залежно від типу валютних операцій (поточних або операцій, пов’язаних із рухом капіталу) застосовуються різні переліки валютних обмежень. У системі валютних обмежень, що діють в Україні, слід виокремити:

- обмеження, пов’язані з ліцензуванням валютних операцій;

- обмеження, зумовлені встановленням порядку придбання іноземної валюти за дорученням і за рахунок резидентів на міжбанківському валютному ринку України з метою забезпечення виконання їх зобов’язань за зовнішньоекономічними контрактами;

- обмеження, пов’язані з використанням іноземної валюти як засобу платежу на території України;

- обмеження, пов’язані зі встановленням обов’язкового продажу частини надходжень в іноземній валюті на користь резидентів-юридичних осіб;

- обмеження, пов’язані зі встановленням порядку здійснення розрахунків в іноземній валюті;

- обмеження, пов’язані з відкриттям та використанням валютних рахунків резидентами за межами України;

- обмеження, пов’язані з відкриттям та використанням рахунків у національній валюті нерезидентами на території України;

- обмеження, пов’язані з переміщенням готівкової національної та іноземної валюти фізичними та юридичними особами через митний кордон України.

Відповідно до ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", до валютних належать операції, пов’язані:

- з переходом права власності на валютні цінності, що здійснюються між резидентами у валюті України;

- з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності;

- із ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за ЇЇ межі валютних цінностей.

73. Порядок припинення діяльності комерційного банку.

Припинення діяльності комерційного банку згідно зі ст. 37 Цивільного кодексу України відбувається шляхом ліквідації або реорганізації. У випадку ліквідації комерційного банку припиняється його діяльність як юридичної особи з ліквідацією його справ і майна, банк перестає існувати. У разі реорганізації всі права та обов’яз­ки банку переходять до правонаступника — іншої юридичної особи. Порядок припинення діяльності комерційних банків визначений Законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про господарські товариства», «Про банкрутство» та іншими нормативними актами.

Правилами НБУ встановлено, що НБУ має право припинити діяльність комерційних банків та філій у разі:

виявлення недостовірних даних, на підставі яких було проведено реєстрацію банку, сформовано його статутний фонд;

збиткової діяльності упродовж трьох місяців підряд або шести місяців протягом року та виникнення у зв’язку з цим становища, що загрожує інтересам вкладників і кредиторів;

відкликання ліцензії на здійснення всіх банківських операцій;

невиконання вимог чинного законодавства щодо збільшення статутного фонду у встановлені терміни.

Крім того, припинення діяльності банку може мати місце з ініціативи засновників та на підставі рішення арбітражного суду. Підставою для надання пропозицій щодо прийняття рішення про при­пинення діяльності комерційного банку є результати перевірок, проведених службою банківського нагляду та незалежними аудиторськими фірмами. Підставою для проведення таких перевірок є матеріали звітності банків, а також матеріали перевірок правоохоронних та контролюючих органів, які свідчать про збиткову діяльність банку та порушення банківського законодавства.

Рішення про ліквідацію комерційного банку приймається Правлінням НБУ та оформляється відповідною постановою (крім випадків, коли такі рішення прийняті арбітражним судом, або за рішенням загальних зборів засновників (акціонерів) комерційного банку.

Для ліквідації комерційних банків створюється ліквідаційна комісія, яка в межах наданих їй повноважень:

управляє майном банку; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банку; визначає ліквідаційну масу та розпоряджається нею; проводить роботу щодо стягнення дебіторської заборгованості; виявляє кредиторів та вживає заходів, спрямованих на задоволення їхніх вимог, зокрема, реалізує майно банку; вирішує в установленому порядку питання щодо звільнення працівників банку та призначення спеціалістів для забезпечення роботи ліквідаційної комісії; виплачує у встановленому порядку заробітну плату членам ліквідаційної комісії; складає ліквідаційний баланс і подає його на затвердження органу, який створив ліквідаційну комісію.

Дії ліквідаційної комісії можуть бути оскаржені кредиторами або засновниками, акціонерами банку в судовому порядку.

З дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження з управління справами банку. Ліквідаційна комісія у триденний строк з моменту її призначення публікує в офіційних органах преси інформацію про ліквідацію банку із зазначенням порядку і строку подачі заяв кредиторами своїх претензій та надсилає письмові повідомлення вкладникам банку — фізичним особам. Цей строк становить один місяць від дня опублікування в офіційному друкованому органі зазначеної інформації. Після закінчення вказаного строку заяви кредиторів та вкладників банку ліквідаційною комісією не приймаються.

Ліквідаційна комісія в межах наданих їй повноважень вирішує всі питання, пов’язані з проведенням дій щодо ліквідації банку шляхом прийняття відповідних рішень.