Цей текст може містити помилки.
Озонова діра
План:
Введення
1 Історія
2 Механізм утворення
3 Наслідки
4 Відновлення озонового шару
5 Омани про озонової діри
5.1 Основними руйнівниками озону є фреони
5.2 DuPont ініціював заборону старих і перехід на нові типи фреонів тому що у них закінчувався термін дії патенту
5.3 Фреони занадто важкі, щоб досягати стратосфери
5.4 Основними джерелами галогенів є природні, а не антропогенні
5.5 Озонова діра повинна перебувати над джерелами фреонів
5.6 Озон руйнується тільки над Антарктикою
6 Джерела та примітки
Введення
Зображення антарктичної озонової діри, вересень 2000.
Антарктична озонова діра в вересні, з 1957 по 2001.
Озонова діра - локальне падіння концентрації озону в озоновому шарі Землі. За загальноприйнятою в науковому середовищі теорії, у другій половині XX століття все зростаючий вплив антропогенного чинника у вигляді виділення хлор-і бромсодержащих фреонів призвело до значного потоншення озонового шару, див. наприклад доповідь Всесвітньої метеорологічної організації: [1]
Ці та інші недавно отримані наукові дані зміцнили висновок попередніх оцінок в тому, що перевага на користь наукових доказів свідчить про те, що спостережувана втрата озону в середніх і високих широтах в основному обумовлена антропогенними хлор-і бромсодержащих сполуками Оригінальний текст (Англ.) These and other recent scientific findings strengthen the conclusion of the previous assessment that the weight of scientific evidence suggests that the observed middle-and high-latitude ozone losses are largely due to anthropogenic chlorine and bromine compounds |
Відповідно до іншої гіпотези, процес утворення "озонових дір" може бути в значній мірі природним і не пов'язаний виключно з шкідливим впливом людської цивілізації. [2]
1. Історія
Озонова діра діаметром понад 1000 км вперше була виявлена в 1985 року в Південній півкулі надАнтарктидою групою британських вчених ((Дж. Шанклін (англ.), Дж. Фарм (англ.), Б. Гардінер (англ.)), що опублікували відповідну статтю в журналі Nature. Кожного серпня вона з'являлася, до грудня або січня припиняючи своє існування. Над Північною півкулею в Арктиці утворювалася інша діра менших розмірів. На даному етапі розвитку людства, світові вчені довели, що на Землі існує величезна кількість озонових дірок. Але найбільш небезпечна і велика розташована над Антарктикою.
2. Механізм утворення
Схема реакції галогенів в стратосфері включає реакції галогенів з озоном
До зменшення концентрації озону в атмосфері веде сукупність факторів, головними з яких є загибель молекул озону в реакціях з різними речовинами антропогенного і природного походження, відсутність сонячного випромінювання протягом полярної зими, особливо стійкий полярний вихор, який перешкоджає проникненню озону з приполярних широт, і освіта полярних стратосферних хмар (ПСО), поверхня частинок якого каталізують реакції розпаду озону. Ці фактори особливо характерні для Антарктики, в Арктиці полярний вихор набагато слабкіше з причини відсутності континентальної поверхні, температура вище на кілька градусів, ніж в Антарктиці, а ПСО менш поширені, до того ж мають тенденцію до розпаду на початку осені. Будучи хімічно активними, молекули озону можуть реагувати з багатьма неорганічними і органічними сполуками. Головними речовинами, що вносять вклад у руйнування молекул озону, є прості речовини (водень, атоми кисню, хлору, брому), неорганічні ( хлороводень, моноксид азоту) і органічні сполуки ( метан, фторхлор-і фторбромфреони, які виділяють атоми хлору і брому). На відміну, наприклад від гідрофторфреонов, які розпадаються до атомів фтору, які, в свою чергу, швидко реагують з водою утворюючи стабільнийфтороводород. Таким чином, фтор не бере участь в реакціях розпаду озону. Йод також не руйнує стратосферний озон, так як іодсодержащіе органічні речовини майже повністю витрачаються ще в тропосфері. Основні реакції, що вносять вклад у руйнування озону наведені в статті про озоновий шар.