4.1. Соціологія культури як наукова дисципліна

Культура як предмет вивчення.

Дослідження феномена культури посідає важливе місце в соціальних науках; висловлюються найрізноманітніші точки зору щодо її сутності і суспільної ролі. Сам термін "культура" (його появі передувало латинське cultura, що означало процес культивування, вирощування) поки що не має загальновизнаного означення і є на сьогоднішній день одним із найскладніших слів, які вживаються у науці й практиці. Найчастіше використовують такі типи означення культури: описові: наголос робиться на перерахуванні того, що охоплює поняття культури, наприклад: "культура, або цивілізація... складається... із знань, вірувань, мистецтва, моральності, законів, звичаїв і деяких інших здібностей і звичок, засвоєних людиною як членом суспільства" (Е. Тайлор); історичні: акцентуються процеси соціальної спадковості, наприклад: "культура — соціально успадкований комплекс способів діяльності і переконань, які складають тканину нашого життя" (Е. Сепір); нормативні: орієнтуються на: 1) ідею способу життя, наприклад: "спосіб життя, якого дотримується община чи плем'я, вважається культурою" (К. Уіслер); 2) уявлення про ідеали і цінності, наприклад: "культура... — це матеріальні і соціальні цінності будь-якої групи людей" (У. Томас); генетичні: культура розглядається з позицій її походження, наприклад: "те, що відрізняє людину від тварини, ми називаємо культурою" (В. Оствальд).

Науки, що вивчають культуру, спеціалізуються на вивченні найрізноманітніших аспектів її буття. Так, філософією досліджуються шляхи до пізнання і пояснення сутності культури; культурологія вивчає культуру як багатогранне складне суспільне явище, спосіб життя людини; етнографія сприяє усвідомленню національно-етнічної самобутності культури народів світу, ролі культури в міжнаціональних відносинах; психологія дає можливість глибше зрозуміти специфіку культурно-творчої діяльності людини; мистецтвознавство й естетика розкривають художню культуру в її неповторності, унікальності та емоційній силі впливу на особистість.

Культура як об'єкт соціологічного пізнання.

"Культура" є фундаментальною соціологічною категорією, яка формує уявлення про суспільство в цілому. Справді, який би культурний аспект не брався до уваги, незмінним залишається одне: всі культурні уявлення і дії упорядковуються спільнотою, отож культура має дуже важливе значення для людей, а отже — потребує соціологічного розгляду, зокрема в плані вивчення її впливу на суспільство в цілому та на різні групи суспільства та індивіда зокрема.

Водночас в історії соціології ще не вироблено несуперечливої концепції культури, в якій би адекватно відображалася соціальна суть цього поняття. Дотепер в середовищі науковців постійно відбуваються сперечання з приводу проблем означування культурних явищ і процесів, встановлення соціальних функцій культури, виявлення її ролі у конструкції суспільства; дискутуються такі важливі проблеми як зміст, скерованість та закономірності соціокультурних змін в певних конкретно-історичних ситуаціях тощо.

Перші соціологічні концепції культури з'явились наприкінці XIX - початку XX століть (саме на їх основі у подальшому постала і сформувалася сучасна соціологія культури як самостійна дисципліна). В цей час у соціології викристалізувалися ' два основних напрямки розгляду культури - об'єктивістський і культурно-аналітичний.

Одним із перших представників об'єктивізму називають французького дослідника Е. Дюркгейма. На його думку, суспільство - це свого роду осереддя морального життя, яке існує там і тоді, де і коли існує спільна і загальновизнана система Цінностей і норм - загальнообов'язкова для більшості громадян. Цінності і норми, на думку дослідника, впливають на індивідуальну поведінку через певні механізми їх опосередкування, наприклад, через ціннісні орієнтації самих індивідів. Ідеї Є. Дюркгейма мали неабиякий вплив на його співвітчизників — соціологів, культурологів, філософів. Зокрема, К. Леві-Строссом культура розглядається як універсальний атрибут людського буття, "проекція" універсальних законів, що переводять безсвідому структуру розуму на рівень свідомості і соціалізованої думки.

У подальшому об'єктивізм знайшов продовження в рамках структурної парадигми соціології та уможливив появу відповідних соціологічних концепцій культури. Так, серед найвідоміших дослідників культури в соціології називають Б. Малиновського — представника структурного функціоналізму. Основну мету своєї наукової діяльності він убачав у вивченні механізму людської культури, зв'язків між психологічними процесами людини і соціальною інституцією, а також біологічними основами загальнолюдських традицій і мислення. Функціоналізм Б. Малиновського концентрується на двох основних поняттях, що посідають центральне місце в його науковій концепції - поняттях культури і функції. При цьому культура в його розумінні являє собою сукупність або суму матеріальних витворів (артефактів), благ, технологічних процесів, ідей, навичок і цінностей; сюди ж уключено і соціальну організацію.

Як крайню форму об'єктивізму можна трактувати і марксистсько-ленінську соціологію (в радянській науці культура розглядалась як побічний продукт об'єктивного суспільного розвитку, а проблема взаємообумовленості суспільства і культури не ставилася взагалі).

Інша тенденція, культурно-аналітична, розвивалась на специфіці людини як культурної істоти, тобто на культурологічному фундаменті. Цей напрямок в соціології представлено, в першу чергу, М. Вебером. В основі веберівської соціології лежить положення про людину, яка свідомо організовує свою поведінку і середовище своєї діяльності. Відтак у Вебера суспільство є культурним продуктом, а сама людина — культурною істотою. Соціологія М. Вебера має назву "розуміючої", акцент тут робиться на суб'єктивних мотиваціях соціальної дії. Концепцію розуміння вибудовував й інший німецький учений - Г. Зіммель: на його думку, соціологія повинна прагнути відділити ціннісну сферу - бажання, пережиття, мотиви - від тих об'єктів, які їх викликають.

Культурно-аналітична тенденція сформувала низку концепцій культури в рамках інтерпретативної парадигми сучасної соціології, зокрема — в символічному інтеракціонізмі. Його основоположником вважають Д. Міда. Цей дослідник відстоював точку зору, згідно з якою соціальне не існує "об'єктивно", а лише виникає в ході людської взаємодії. Відтак соціокультурна реальність ним бачиться як мінливий світ, що складається з того, що є значимим для людської істоти. При цьому кожна соціальна група виробляє свій окремий "світ", який може змінюватись — у тих випадках, коли змінюються значення, які мають для людей певні об'єкти (а змінюються вони, на думку Д. Міда, постійно). Виділяючи основні віхи розвитку соціології як культурного аналізу, ми могли б навести ще низку прикладів, здатних проілюструвати обидві зазначені вище тенденції. Більше того, які б концепції культури (з тих, що складають історію соціології культури) ми б не розглядали, всіх їх у кінцевому результаті можна звести або до об'єктивізму, або культурно-аналітичного напрямку. В першому випадку соціальні явища (структури, інститути) розглядаються як об'єктивні речі, котрі не залежать від ідей і думок членів суспільства, а в другому - навпаки, як такі, що існують виключно за допомогою ідей і думок. Іншими словами, об'єктивіст завжди розглядає соціокультурні явища такими, якими їх бачить, а культурний аналітик - досліджує їх приховані смисли.