4, Сучасна логіка
Сучасна логіка сформувалася наприкінці XIX – початку ХХ століття. Але її засновником все-таки вважають німецького вченого Г.Лейбница. Хоча його діяльність і припадає на ХVІІ століття, але можна впевнено сказати, що його ідеї настільки випередили свій час, що саме вони лягли в основу сучасної логіки, хоча вони і не сприймалися сучасниками Лейбниця.
Саме Лейбніц у своїй праці «Про комбінаторне мистецтво» висунув ідею про створення спеціальної штучної мови, які дозволять перетворити міркування на ланцюг знаків певного типу. З цього приводу він написав: «Єдиний спосіб поліпшити наші умовиводи - це зробити їх такими як у математиків, наочними, такими, щоб свої помилки знаходити очима і, якщо серед людей виникне суперечка, треба було б тільки сказати: «Порахуємо.»і тоді без особливих формальностей можна буде побачити, хто є правим». Кажучи іншими словами, Лейбниць пропонує створити загальний метод, який дасть змогу всі істини звести до певного обчислення, а вчення про штучну мову має стати центральною частиною такого методу. Створена Лейбницем мова є прототипом сучасної формалізованої мови логіки.
Ще однією революційною ідеєю Лейбница називають теорію «можливих світів», яку було покладено в основу побудови сучасної семантики для модальних логік.
Порівнюючи логіку Аристотеля та сучасну логіку, можна сказати, що вони суттєво відрізняються одна від одної, оскільки на сучасному етапі ми спостерігаємо значне розширення інтересів вчених-логіків. Починається аналіз тієї частини матеріалу, якій свого часу взагалі було відмовлено у можливості логічного аналізу. Наряду з теоретичними науково-теоретичними міркуваннями розробляються практичні міркування, які мали дати пояснення діям людини. Виникають нові розділи логіки, які знаходяться в сталому і тісному взаємозв’язку з іншими галузями наукового знання, як то математика, лінгвістика, філософія, право, інформатика, економіка, психологія.
Проте ми не можемо сказати, що сучасна логіка є повним і категоричним запереченням арістотелівської логіки. Скоріше, вона є її продовженням. На цьому зійшлося багато вчених, які досліджували історію логіки. «У сучасному розвитку логіки традиційна арістотелівська логіка займає місце як спрощене формулювання проблем, зумовлених предметом. У цьому наявна аналогія арифметики примітивних племен із сучасною математикою», - писав А.Уайтхед.
Початково на цьому етапі логіку було зорієнтовано на аналіз виключно математичних міркувань. Саме цей період розвитку сучасної логіки називають класичним. В напрямку символічної (або математичної) логіки працювали такі видатні вчення як Д.Буль, У.С.Джевонс, П.С.Порецький, Г.Фреге, Ч.Пірс, Б.Рассел, Я. Луксєвич та багато інших математиків та логиків. Вони привнесли у логіку ті методи, які прийнято застосовувати в математиці. В результаті було створено такі розділи логіки як логіка висловлювань та логіка предикатів. Першою ж працею класичною логіки визнано «Принципи математики» Рассела та Уайтхеда.
Велику увагу приділяли також розвитку багатозначної логіки. Серйозним дослідженням в цій галузі займався польський логік Я.Лукасєвич, який займався розробкою тризначної логіки. Саме він окрім звичних для логіки двох значень «істинно» та «хибно» ввів ще й третє значення – «можливо».
Але вже на початку ХХ століття класична логіка була піддана нещадній всебічній критиці. Наслідком такого критичного ставлення стало виникнення нових розділів логіки. Ці розділи прийнято відокремлювати від класичної логіки, а тому не дивно, що вони отримали назву «некласична логіка».
В цілому некласичну логіку схарактеризувати важко, бо різні розділи її розглядають занадто різноманітні типи міркувань, тому варто характеризувати кожний з них окремо. Зате можна визначити основне завдання неокласичної логіки. А воно полягає в тому, щоб як найповніше описати ті елементи логічної форми міркування, які були проголошені класичною логікою.
Серед розділів неокласичної логіки назвемо основні:
Алетична логіка – розглядає міркування , до складу яких входять модальні поняття типу: «необхідно», «можливо», «випадково», їх різновиди.
Епістемічна логіка – розглядає міркування, що включають поняття «спростовано», «нерозв’язано», «доведено», «переконаний», «сумнівається» тощо.
Логіка дії – описує міркування, пов’язані з діями людей.
Логіка норм (деонтична логіка) – розглядає зв’язки нормативних висловлювань.
Логіка оцінок (аксіологічна логіка) – має справу з поняттями типу «гірше», «добре», «краще», «погано», «байдуже» тощо.
Логіка часу (темпоральна логіка) – описує логічні зв’язки висловлювань про минуле, сучасне та майбутнє.
Щоправда, це не є всі розділ неокласичної логіки. Більш того, перелічити їх всі є просто неможливим, оскільки їх розвиток і створення не закінчено ще й до сьогодні.