2.4. Особливості мовлення в соціально-орієнтованому спілкуванні

Особливості ситуації спілкування безпосередньо впливають на зміст і

оформлення мовлення. Один і той же зміст в різних умовах, з різноманітними

партнерами викладається по-іншому. При цьому має значення кількість учасників

мовного спілкування (проголошується промова перед аудиторією або

розмовляють двоє-троє осіб) і орієнтація спілкування — на особистість

конкретної людини (так зване особистісно-орієнтоване спілкування), на соціальні

ролі співрозмовників (професійні, посадові, групові) або на аудиторію в цілому.

Соціально-орієнтоване спілкування — це спілкування людей як представників

тих або інших груп (національних, вікових, професійних, статусних, тощо).

Відповідно, визначальним чинником мовної поведінки співрозмовників

стає їх групова приналежність або рольова позиція (наприклад, керівник —

підлеглий, консультант — клієнт, викладач — студент, тощо).

В соціально-орієнтованій взаємодії чітко виражений обслуговуючий

характер мовлення — воно спрямоване на організацію спільної діяльності людей.

Ця особливість передбачає більш точну (в порівнянні з міжособистісною

взаємодією) регламентацію мовної поведінки. І хоча норми мовної поведінки

відносяться до сфери мовчазних угод між членами суспільства, саме в сфері

соціально-орієнтованого спілкування їх дотримання супроводжується більш

ретельним контролем.

Стосовно використання мови сформульовано ряд конкретних правил,

виконання яких дозволяє людям здійснювати спільні дії. Вхідними умовами є:

 наявність у учасників взаємодії хоча б короткочасної найближчої спільної

мети. Навіть якщо їх кінцеві цілі відрізняються або суперечать одна одній, на

період взаємодії завжди повинна бути певна спільна мета;

 очікування, що взаємодія буде тривати до тих пір, доки обидва учасника

не вирішать її припинити (співрозмовники не відходять один від одного не

говорячи ані слова, і не починають ні з того ні з цього займатися чимось іншим).

Описані умови отримали назву «принцип кооперації» (Грайс, 1985).

Принцип кооперації — вимога до співрозмовників діяти таким чином, який

відповідав би прийнятій меті і спрямуванню розмови.

Основні правила мовної комунікації, зумовлені цим принципом:

1. Висловлювання повинно містити рівно стільки інформації, скільки

вимагається для виконання поточної мети спілкування; зайва інформація інколи

вводить в оману, викликаючи питання і розміркування, що не стосуються справи,

слухач може припустити наявність особливої мети, особливого сенсу в наданні

цієї зайвої інформації.

2. Висловлювання повинно, по можливості, бути правдивим: намагайтеся

не говорити того, що вважаєте неправдивим або того, для чого немає достатніх

підстав.

25

3. Висловлювання повинно бути релевантним, тобто відповідати предмету

розмови: намагайтеся не відхилятися від теми.

4. Висловлювання повинно бути ясним: уникайте незрозумілих висловів,

неоднозначності, зайвої багатомовності.

В реальності мовленню часто властиві порушення і недотримання тих або

інших правил комунікації: люди бувають багатослівні, не завжди говорять те, що

думають, їх промова буває уривчастою, нечіткою. Однак, якщо порушення не

стосується базового принципу кооперації, взаємодія триває і досягається той або

інший рівень взаєморозуміння. В іншому випадку відступ від правил може

призвести до порушення комунікації і деградації мовлення.

Поряд з принципом кооперації важливе значення для регулювання

соціальної взаємодії має принцип чемності (ввічливості). Такі ключові елементи

принципу чемності, як тактовність, великодушність, схвалення, скромність, згода,

доброзичливість, висловлені (або не висловлені) безпосередньо в мовленні,

визначають характер соціальних взаємовідносин.

Мета, що чітко усвідомлюється відправником повідомлення, вимагає

продуманої форми повідомлення і прогнозованої реакції аудиторії. Відмінна

особливість мовної комунікації в соціально-орієнтованому спілкуванні —

достатньо чіткі очікування з боку одержувачів повідомлення. При чому ці

очікування зумовлені більш-менш стійкими рольовими стереотипами, що існують

в уявленні адресатів, а саме: як повинен говорити представник тієї або іншої

соціальної групи, яка промова викликає або не викликає довіру, володіє або не

володіє промовець темою. Чим більш офіційною є мовна ситуація, тим більш

формалізовані очікування слухачів.

Природнім наслідком описаних особливостей стає своєрідна

знеособленість промови, коли учасники мовного спілкування говорять немов би не

від себе, не від свого імені, а «від імені групи», тобто так, як прийнято говорити в

групі, представниками якої в даній ситуації вони себе відчувають.

Особливого значення набувають мовні стратегії і тактики, які

застосовуються співрозмовниками.

Стратегія мовного спілкування - це процес побудови комунікації, спрямований на

досягнення довготривалих результатів. Стратегія включає в себе планування

мовної взаємодії в залежності від конкретних умов спілкування і особистостей

комунікаторів, а також реалізацію цього плану, тобто лінію бесіди.

Метою стратегії може бути завоювання авторитету, вплив на світогляд

партнера, заклик до вчинку, співробітництва або утримання від від певних дій.

Тактика мовного спілкування - це сукупність прийомів ведення бесіди, лінії

поведінки на певному етапі в рамках окремої розмови. Вона включає конкретні

прийоми привернення уваги, встановлення і підтримки контакту з партнером,

впливу на його переконання, приведення в певний емоційний стан.

26

Тактика може змінюватись в залежності від умов спілкування, отриманих

відомостей, почуттів і емоцій його учасників. Одна і та ж людина за різних

обставин може прагнути реалізувати різноманітні цілі або стратегічні лінії. Зміна

тактик в розмові — мисленнєва операція, що нерідко чиниться інтуїтивно.

Збираючи і осмислюючи тактичні прийоми, можна навчитися застосовувати їх

свідомо і майстерно.

Щоб керувати течією бесіди, необхідно заздалегідь продумувати загальну

картину і можливі варіанти розвитку розмови, навчитися розпізнавати ключові

моменти, в яких можлива зміна теми, виокремлювати прийоми мовного впливу,

що застосовуються співрозмовником, оцінювати його стратегію і тактику,

виробляти шляхи гнучкого реагування-підігрування або чинення протидії.