1.3.Структурний аналіз спілкування

Згідно з аналітичною моделлю, яка спрямована на конкретизацію

функціональної різноманітності процесів, які відбуваються при взаємодії, структура будь-якого акту спілкування включає перцептивну, комунікативну і інтерактивну сторони.

Перцептивна сторона — процес сприймання партнерами один одного, їх взаємного пізнання, як основи для взаєморозуміння. Перцептивні навички виявляються у вміннях визначати контекст зустрічі, розуміти настрій партнера за його вербальною і невербальною поведінкою, враховувати «психологічні ефекти»

сприймання при аналізі комунікативної ситуації.

Комунікативна сторона — використання засобів спілкування, що

поділяються на вербальні і невербальні. Успішний комунікатор — це людина, яка володіє вагомим репертуаром комунікативних технік, які використовуються на різних рівнях спілкування.

Інтерактивна сторона — взаємодія людей, що припускає наявність певної форми організації спільної діяльності (згода, пристосування або конкуренція, конфлікт).

Серед можливих позицій, які займає партнер при організації і

здійсненні спілкування, можна відзначити «прибудову» до партнера «згори», «на рівних», «знизу» або відсторонену позицію. Жодна з них не є однозначно гарною або поганою. Про продуктивність прибудови можна судити лише в контексті конкретної ситуації. Так, «прибудова знизу», доречна в деяких випадках (наприклад, при необхідності вибачитися перед партнером), може трансформуватися в нещиру догідливість; відсторонена позиція невтручання, може в крайньому своєму прояві стати відчуженням. Уміння людини використовувати всю палітру можливих позицій в спілкуванні — один з показників психологічної зрілості особистості.

Кількісна характеристика міжособистісного спілкування отримала розвиток в понятті «коло спілкування». Останнє означає число людей, спілкування з якими здійснюється на тому або іншому рівні. Більшості з нас з особистого досвіду відомо, що глибоко знати і розуміти можна в кращому випадку двох-трьох людей,

більш-менш успішно орієнтуватися в поведінці – приблизно десяті; у ставленні до інших в набувають чинності еталони і стереотипи.

Вітчизняний психолог Я. Коломинський запропонував в залежності від ступеня психологічної близькості і значущості виділяти два кола бажаного спілкування: перше (найбільш близьке)

включає від одного до чотирьох людей, друге від шести до восьмі.

Таким чином до предметної області міжособистісного спілкування можна

віднести:

o Психічні процеси і стани, що забезпечують транзакцію (міжособистісне

сприймання, потреби і мотивації, емоції і почуття, самооцінки, психологічні

захисти тощо);

o Комунікативні практики, що визначають взаємодію між людьми (промови,

невербальні повідомлення);

o Норми і правила, часто неусвідомлювані, які роблять можливою спільну

діяльність, виробляються в рамках певної соціокультурної групи.

Реальний процес спілкування являє собою функціональну єдність всіх

перерахованих елементів. Разом з тим, з аналітичною метою виділення відносно

незалежних блоків виявляється доцільним.