
- •Латинський алфавіт
- •Буквосполучення. Поряд з простими приголосними в латинській мові є сполучення приголосних з приголосними і голосними:
- •Поділ на склади
- •Склад буває довгим якщо:
- •1. Прочитайте слова, звертаючи увагу на вимову голосних [I], [y] та дифтонгів, поясніть наголос у словах:
- •2. Прочитайте слова, звертаючи увагу на вимову приголосних
- •3. Прочитайте слова, звертаючи увагу на вимову буквосполучень:
- •6. Вивчіть юридичну фразеологію:
- •7. Прочитайте і випишіть імена юристів, письменників, діячів та назви їхніх творів латинською:
- •Заняття 2 іменник (nomen substantīvum) прикметник (nomen adiectīvum)
- •Тема для самостійної роботи Словотвір. Значення іменникових суфіксів
- •Перша відміна
- •Зразок відмінювання іменника persōna, ae f особа
- •Зразок відмінювання словосполучення persōna grata – бажана особа, дипломат:
- •Друга відміна
- •Третя відміна
- •Четверта відміна
Заняття 2 іменник (nomen substantīvum) прикметник (nomen adiectīvum)
Відміни іменників
Відміна I
Відміна II
Відміна III
Відміна IV
Відміна V
Таблиця відмінкових закінчень усіх відмін
Прийменник
Лексичний мінімум іменників
Вправи
Тема для самостійної роботи Словотвір. Значення іменникових суфіксів
Лінгвокраїнознавча інформація. Релігія Стародавнього Риму
Латинська мова за граматичною структурою належить до індоєвропейських мов синтетичного (флективного) типу. На відміну від мов аналітичного складу, граматичні зв’язки виражаються в ній головним чином зміною форми слова – додаванням до основи суфіксів та флексій.
Іменник у латинській, як і в українській мові, має такі граматичні категорії: відміну, рід, число, відмінок.
Рід (genus): чоловічий - masculīnum (m), жіночий -feminīnum (f), середній - neutrum (n).
Число (numĕrus): однина – singulāris (sing.), множина– plurālis (plur.).
Відмінки (casus):
nominatīvus (Nom.) - номінатив, називний (хто? що?) - відмінок підмета та іменної частини присудка;
genetīvus (Gen.) - генетив, родовий (кого? чого? чий?) - відмінок неузгодженного означення;
datīvus (Dat.) - датив, давальний (кому? чому?) - відмінок непрямого додатка;
accusatīvus (Aсc.) - акузатив, знахідний (кого? що?) - відмінок прямого додатка;
ablatīvus (Abl.) - аблатив, орудно - місцевий (ким? чим? де? куди? звідки? коли? чому? як?) - відмінок обставини;
vocatīvus (Voc.) - вокатив, кличний - відмінок звертання.
Відмінювання іменника здійснюється за допомогою його практичної основи, до якої додаються відмінкові закінчення,
Практичну основу іменника (тобто його незмінювану частину) отримаємо, якщо від форми Gen. sing. (родового відмінка однини) відкинемо відмінкове закінчення. Отже, необхідно завжди знати форму не тільки називного, але й родового відмінків.
Словникова форма іменника містить форму називного відмінка (Nom. sing.) повністю, закінчення родового відмінка (Gen. sing.) і скорочене позначення роду іменника: culpa, ae f провина, вина, adversarius, і m супротивник, civis, is m, f громадянин, casus, us m випадок, казус, dies, ēі m, f день.
Відміни іменників (declinatio):
Латинські іменники поділяються на 5 відмін: prima (I), secunda (II), tertia (III), quatra (IV), quinta (V). Приналежність іменника до однієї з п’яти відмін визначається закінченням родового відмінка (Gen.sing.).
Відміна |
Закінчення родового відмінка |
Рід |
Словникова форма |
I |
-ae |
f |
aqua, ae f вода, persōna, ae f людина |
II |
-I |
m, n |
magister, tri m учитель, verbum, i n слово |
III |
-is |
m, f, n |
lex, legis f закон, homo, ĭnis m людина, iudex, ĭcis m суддя |
IV |
-us |
m, n |
casus, ūs m випадок, senātus, ūs m сенат |
V |
-ei |
f |
rēs, rei f справа, майно, dies, diēi f день |