3.2 Розвиток і розміщення паливно-енергетичного комплексу

Паливно-енергетичний комплекс є фундаментом економіки будь-якої держави, особливо якщо здійснюється орієнтація на розвиток промислового виробництва. Саме така ситуація, як відомо, в Україні. Продукція ПЕК є також сировиною для багатьох виробництв хімічної промисловості.

Енергетика держави визначає також загальні напрямки науково-технічного процесу, шляху поліпшення умов праці і перспективи інтенсифікації всього суспільного виробництва. У розвитих державах світу на частку паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) приходиться до 40% сумарних капітальних вкладень у промисловість. Визначеного розвитку ПЕК має й в Україні, однак у даний час у структурі промисловості України ПЕК має всього 15% основних фондів. На підприємствах комплексу задіяне до 8% середньорічної чисельності працюючих. ПЕК виробляє до 11% вартості промислової продукції держави.

У структуру ПЕК входять наступні галузі виробництва:

• вугільна промисловість;

• нафтова і нафтопереробна промисловість;

• газова промисловість;

• торф'яна і сланцева промисловість;

• електроенергетична промисловість.

За 13 років перебудованих процесів в Україні в галузях ПЕК відбулися кризові зміни, а темпи розвитку енергетики за всіма показниками не сприяли зростанню національного багатства і валового суспільного продукту. Тільки за 1990 - 1998 роки виробництво електроенергії в Україні знизилося на 42,1%, видобуток нафти знизився на 26,4%, газу – на 36%, вугілля – на 53,2%. За останні п'ять років (1998 – 2003 роки) спостерігається деяка стабілізація роботи підприємств ПЕК, однак забезпечення підйому виробництва не досягнуто.

У середньому в Україні зараз виробляється приблизно 90-94 млн. тонн умовного палива в рік, тоді як для нормального енергозабезпечення потреб усього народного господарства державі потрібно не менш 250 млн. тонн, тобто в 2,8 рази менше необхідного. Україна в даний час забезпечує своє народне господарство за рахунок власних ресурсів по енергетичних потребах лише на 42%, у тому числі по газі – на 15-20%, по вугіллю – на 80%, по нафті – усього на 7-8%, по електроенергії – на 100%.

У зв'язку з цим Україні зараз приходиться значна кількість енергоносіїв імпортувати з інших держав, у тому числі з Росії, Таджикистану, Грузії, Іраку і т.д. Обсяги цього імпорту в даний час вимагають щорічних витрат у 1,51 млрд. гривень, при цьому ввозиться до 20 млн. тонн вугілля, до 28 млн. тонн нафти, до 40-45 млрд. куб. м газу.

Випливає, однак, відзначити, що потенційні можливості природно-ресурсного потенціалу України дозволяють значно чи знизити узагалі відмовитися від імпорту багатьох енергоносіїв. Але ця задача поки не зважується через відсутність достатніх інвестицій у розвиток підприємств галузі.

У цілому в ПЕК України зараз відбуваються глибокі зміни, зв'язані, насамперед з перерозподілом продуктивних сил. Справа в тім, що багато родовищ енергоносіїв (вугілля, газу, нафти) практично відпрацьовані, їх необхідно вивести з експлуатації, що саме по собі вимагає великих засобів. Одночасно з цим, початок розробок знову відкритих родовищ також вимагає величезних капітальних вкладень, яких немає в країні. Позитивне рішення цих питань можливого тільки за рахунок широкого залучення зовнішніх інвесторів.

Важливою проблемою України є удосконалювання і підтримка паливно-енергетичного балансу.

Паливно-енергетичний баланс – це забезпечення рівномірного розподілу по території енергоносіїв з урахуванням потреб народного господарства окремих регіонів і з метою реалізації найбільше энергозберігаючих проектів. Досягненню енергетичного балансу повинні сприяти, наприклад: розвиток вугільної промисловості в Західних регіонах України; нафтової і газової промисловості – у Східних регіонах; буровугільного виробництва – у Черкаській і Житомирській областях.

Досягнення паливного балансу повинне реалізуватися двома шляхами. По-перше, для цього необхідно удосконалювати галузеву і територіальну структуру виробництва енергоносіїв. По-друге, потрібно реконструювати розміщення основних споживачів палива, тобто насамперед знизити енергоємність матеріального виробництва в районах дефіциту енергоносіїв.

Паливний баланс припускає також перерозподіл джерел електроенергії. Для західних і південних районів України найбільш вигідної повинна бути електроенергія АЕС, а для східних регіонів – вугілля Донбасу й електроенергія ТЕС.

Розглянемо тепер розміщення основних паливно-енергетичних баз і районів споживання енергоносіїв в Україні.

Вугільна промисловість.

Основним районом видобутку кам'яного вугілля є Донецький кам'яновугільний басейн, де діє 295 шахт, з них 131 добуває коксівне вугілля. Річний обсяг видобутку вугілля в даний час складає 75 млн. тонн. Основними об'єктами вуглевидобутку є шахти з комплексом наземних будівель і енергосилових господарств, вуглезбагачувальні фабрики, транспортні лінії і допоміжні господарства. На вуглевидобутку в Донецької і Луганської область зайняте до 40% населення. Шахти в основному розташовані на півдні Луганської області, у центральній і північній частинах Донецької області. Коксівне вугілля добувають в основному в центральних районах: у Горлівці, Макіївці, Краснодоні, Донецьку. Нове шахтне будівництво ведеться на Західному Донбасу (Павлоградський район Дніпропетровської області).

Кам'яне вугілля добувають також у Львівсько-Волинському вугільному басейні. Обсяг видобутку складає до 7 млн.. тонн у рік, тут діють 15 шахт, але в перспективі (через малий обсяг покладів) планується залишити тільки двох шахт.

Буре вугілля добувається в основному на Правобережжя України в Дніпровському басейні, у Житомирській, Вінницькій, Київській, Кіровоградській, Черкаській, Запорізькій і Дніпропетровській областях. Розробляється близько 100 родовищ, на 58 з який видобуток ведеться відкритим способом. Буре вугілля звичайно пресують у брикети і використовують в основному для ТЕС. Щорічний видобуток бурого вугілля складає близько 1,4 млн. тонн.

Нафтова промисловість в Україні розвинута дуже слабко, хоча її можливості (по запасах) досить великі. Перспективним є видобуток нафти на шельфі Чорного й Азовського морів, у Донецько-Придніпровській западині (запаси до 15 млрд. тонн). Зараз нафта добувається в Чернігівській (Гнєдицький і Прилуцький райони), Сумській (Охтирське родовище) і Полтавській областях. Добувається нафта також у Прикарпатті (Бориславське і Долинське родовища). Загальний обсяг нафти, що добувається в Україні, зараз не перевищує 3,9 млн. тонн нафти, при потребах 32-35 млн. тонн. Собівартість нафти, що добувається, росте, тому що видобуток проводиться в основному методом накачування в шпари гарячої води, чим забезпечується підвищення тиску нафти і її підйом на поверхню. Решта потрібної нафти імпортується із Росії, Туркменістану, Іраку, Ірану та інших держав.

Через територію України проходить нафтопровід «Дружба», що транспортує нафту з Росії в Західну Європу, а також нафтопровід з Росії до Кременчука і Лисичанська. У місті Південному біля Одеси побудований термінал для імпорту нафти морським шляхом на 40 млн. тонн, прокладається нафтопровід Одеса – Кременчук, Одеса-Броди.

Нафтопереробна промисловість представлена 7 нафтопереробними заводами: Лисичанським, Кременчуцьким, Херсонським, Бердянським, Дрогобичським, Львівським і Наддвернянським. Потужність цих заводів дозволяє переробляти до 60 млн. тонн нафтопродуктів у рік, однак використовуються можливості лише на 22,3% по переробці нафти, на 31% по виробництву бензину, на 27,4% по виробництву дизельного палива і тільки на 16% по випуску мазуту. Зараз нафтопереробні заводи України дають у рік у середньому 3,1 млн. т. бензину, та 4 млн. т. солярки (до 20% від необхідного обсягу).

Газова промисловість – наймолодша галузь паливної промисловості України. Використання газу в 2 рази дешевше, ніж нафти. Газ є не тільки енергоносієм, але і коштовною сировиною для хімічної промисловості. Так, з газу можна робити аміак, добрива, синтетичні матеріали й інше.

В даний час в Україні в середньому добувається до 18 млрд. м³ газу за рік, що майже в 2 рази менше того, що добувалося в 1990 році і всього до 20% від необхідної кількості. Решта потрібного газу імпортується в основному із Казахстану і Росії. Основна причина – виснаження запасів у розробляємих родовищах і дуже слабке освоєння нових родовищ. Розвідані на перспективу запаси газу зараз складають більш 900 млрд. м³

Основним районом видобутку газу в даний час є Дніпровсько-Донецька газоносна область, що дає 93,8% усього видобутку газу. Основними родовищами є Шебелинське, Дружелюбовське, Рибальське, Диканькіньське і Перещепинське. Тут розробляються 3 родовища з загальним запасом газу в 1785,4 млрд. м³. У Прикарпатті добувається в даний час 3,1% газу, в основному на Дашавському і Немировському родовищах. Причерноморсько-Кримське родовище (Джанкой, Шебовка, Стрілковське й ін.) дає близько 4% усього видобутку газу, що складає 1,43 млрд. м³ газу в рік.

Основними споживачами газу є: теплові електростанції (34 млрд. м³ у рік); промислове виробництво (до 29 млрд. м³ у рік); комунально-побутове господарство (до 17 млрд. м³ у рік); хімічна промисловість (до 5 млрд. м³ у рік).

Через територію України проходить великий газопровід Уренгой-Ужгород, що транспортує газ за кордон. Україна щорічно імпортує приблизно 45 млрд. м³ газу, в основному з Росії, Казахстану.

Торф'яна промисловість.

Основні розробки родовищ торфу проводяться в Житомирській, Чернігівській, Рівненській і Сумській областях. Торф використовується як паливо (2/3 усього видобутку), а також як сировина для одержання: парафіну, олій і фенолів. Річний об’єм видобутку до 1,2 млн. т.

Електроенергетика.

Загальний обсяг виробництва електроенергії зараз складає 172,8 млрд. квт-годин у рік. В Україні використовується 4 види електростанцій: теплові (ТЕС, ГРЭС), гідроелектростанції (ГЕС), атомні (АЕС) і нетрадиційні (вітряні, сонячні і т.д.). Серед всіх електростанцій найбільша кількість ТЕС, що виробляють 2/3 всієї електроенергії. Найбільші з них Углегорська, Старобешевська, Придніпровська, Бурштинська, Ларчинська й ін. Коефіцієнт корисної дії (КПД) ТЕС складає всього 35%, тому їхній зараз переорієнтують у ТЭЦ, що підвищує КПД до 75%. Найбільшими з ТЭЦ є Київська ТЭЦ–5, Дарницька ТЭЦ і Харківська ТЭЦ.

В Україні працює 4 АЕС (Запорізька, Південно-Українська, Хмельницька і Ровенська), що дають до 10-12% всієї електроенергії. Основна проблема подальшого збільшення кількості АЕС – це небезпека екологічних забруднень і обмеженість запасів уранових руд. Зараз добувається близько 400 тонн уранової сировини в рік, а загальних розвіданих запасів 40–50 тис. тонн, тобто при нинішніх обсягах використання сировини вистачить усього на 100 – 120 років.

Гідроелектростанції (ГЕС) дають до 9% електроенергії. Це найдешевша електроенергія, КПД цих станцій до 80%. Основні ГЕС розташовані на ріці Дніпро: Дніпрогес, Кременчуцька, Каховська, Дніпродзержинська, Канівська і Київська. Є одна ГЕС на ріці Дністер (Тереблерицька). Будівництво нових ГЕС обмежується дефіцитом водяних ресурсів.

Перспективні гідро-акумулюючі електростанції (ГАЭС), що працюють на принципі переміщення того самого обсягу води між двома водоймами. Найбільші з них - Дніпрогес–2 і Київська.

Теплові й атомні електростанції наносять дуже великий екологічний збиток. ТЕС, що працюють на куті, створюють основне забруднення атмосфери чадним газом, хоча самі по собі вони рентабельні (на 1 квт-годину електроенергії вугільні ТЕС витрачають вугілля на 0,06 грн.). Самі нерентабельні ТЕС – це працюючі на газі (1 квт-година електроенергії коштує 0,6 грн.). Однак, якщо газ використовувати в парогазових установках, КПД яким до 52%, те собівартість електроенергії наближається до такій же, як і на вугільних ТЕС.