3.1. Динаміка об’єму ввп України (в) та середньої номінальної заробітної плати (з)
за 1997-2006 рр. (За Ю. Харозішвілі, 2007)
П
римітка
: На
графіку позначені
Номінальний ВВП офіційної економіки, млрд. грн.
Сумарний
номінальний ВВП, що складається з
офіційного ВВП (Во) і
тіньового ВВП (Вт), млрд. грн.
Середнє
місячна номінальна зарплата в офіційній
економіці, грн.
Сумарна
середня місячна номінальна заробітна
плата, що складається з
офіційної (Зо) і тіньової (Зт), грн.
- поглиблення розриву між декларуємими темпами економічного росту і фактичним станом державних фінансів (бюджету). Наприклад, у 2001 році бюджет України по доходах складав 42 млрд. грн., в основі чого був покладений ріст ВВП на 4%. За даними статичної звітності ВВП у 2001 році зріс нібито на 9,1%, що повинно було поповнити бюджет на 5% більше планованого. Але насправді в бюджет надійшло за минулий рік всього 38,9 млрд. грн., що на 3,1 млрд. (чи на 7,2%) менше планованого, а якщо ще врахувати некомпенсовані експортерам 5,6 млрд. ПДВ, то бюджет 2001 року недоодержав 8,6 млрд. грн., тобто був недовиконаний по видатковій частині на 20,6%;
- невідповідність рівня виробництва з рівнем доходів населення;
- ущербність податкової політики;
- недостатнє стимулювання, слабка матеріальна і соціальна підтримка розвитку малих підприємств, фермерства;
- низькі темпи технічного переозброєння й удосконалювання технології названих підприємств, особливо переробної промисловості;
- не достатнє виділення (інвестування) коштів у розвиток визначальних для економіки держави об'єктів виробництва.
У 1995 році в галузях виробництва працювало майже 74% працездатного населення України. До 2000 р. кількість працюючих знизилося до 65% і така ситуація зберігається.
Структура розподілу працюючих у даний час (2007 р.) виглядає в такий спосіб:
- у промисловості і будівництві зайнято 24,3% працездатних, у сільському господарстві – 22,5%;
в утворенні, медицині, науці і мистецтві – 17,3%;
у транспорті і зв'язку – 6,1%;
у житлово-комунальному господарстві – 3,4%;
в управлінні, кредитуванні, страхуванні – 3,0%.
у не виробничій сфері - 23,4% у 2006 році.
Галузеву структуру промисловості України представляли:
- виробництво сировини і матеріалів – 35,0% від загального обсягу виробництва;
електроенергетика – 16,5%;
машинобудування і металообробка – 15,1%;
харчова промисловість – 14,9%;
паливна промисловість – 11,6 %;
легка промисловість – 1,5%;
інші виробництва – 5,4%.
Загалом, у промисловості переважає виробництво засобів виробництва, тобто галузі групи А.
Розподіл виробничих фондів в основних галузях виробництва у 2006 році виглядає в такий спосіб:
- видобувні галузі (видобуток корисних копалин, виробництво електроенергії, лісозаготівля, лов риби) мають 2/5 всіх основних виробничих фондів;
- обробні галузі (переробка сировини, машинобудування, будівництво і т.д.) мають 3/5 основних виробничих фондів.
Варто констатувати, що на світовому ринку товарів Україна в сьогодення виконує в основному роль сировинного постачальника. У країні зараз у рік добувається до 1 млрд. тонн 40 видів різних корисних копалин, тобто більш 5% світового обсягу подібного виробництва, тоді як територія України складає всього 0,015 загальної території суші Землі, а населення – 0,7% загального населення.
Ця тенденція чревата незворотними екологічними наслідками і вичерпанням у недалекому майбутньому більшості природних багатств. Уже зараз практично вичерпані найбільш якісні запаси вугілля, залізної руди, марганцю, сірки. Тому в перспективі найближчих 30 – 50 років може бути тільки зниження ресурсних запасів і, отже ставка на сировинні ресурси мало перспективна для забезпечення тривалого стабільного економічного розвитку країни.
У зв'язку з цим доцільно обмежити виділення інвестиційних засобів у сферу розвитку видобувних галузей народного господарства, і потрібно широка програма конверсії цих галузей. Конверсія (тобто перепрограмування) видобувних галузей повинна відбуватися шляхом переорієнтації потужностей на випуск найбільш дефіцитної продукції для народного господарства: високотехнологічних легованих сталей, кольорових металів, забезпечувати переробку вторинної сировини (металобрухту), випуск товарів народного споживання.
Прикладом такої перебудови є ініціатива ЮГОКа у Кривбасі, де почали переробку і збагачення золотоносних руд Закарпаття (Мукачівського рудника), що по проведених розрахунках виявилося вигідніше (не дивлячись на велику відстань транспортування сировини) чим будувати ГОК у Закарпатті.
Першочерговими задачами України в галузі розвитку промисловості варто вважати:
- розвиток малих підприємств із незакінченим циклом виробництва, орієнтованих на видобуток руд рідких металів з наступним їхнім збагаченням на наявних ГОКах Криворіжжя, Полтави, Керчі і т.д.;
- основний потік інвестицій варто направити на розвиток базових галузей промисловості України, якими варто вважати: електроенергетику, хімічну і нафтохімічну промисловість, харчову і легку промисловість;
- усілякий розвиток легкої і харчової промисловості на базі сучасних технологій;
- розвиток міжгалузевої концентрації виробництва на основі поліпшення технології, забезпечення безвідходності виробництва;
- прискорений розвиток малоємких і экологізованих виробництв.
Останнє можна реалізувати, наприклад: в енергетику, шляхом впровадження енергозберігаючих технологій, технологій більш якісної переробки нафти, вугілля, скорочення обсягів скрапленого природного газу і т.д.; у металургії, шляхом переходу від мартенівського до киснево-конвертерного виробництва стали, упровадження методів безупинного розливання стали і т.д.; у хімічній промисловості, шляхом освоєння випуску сучасних видів пластмас, синтетичних волокон, фармацевтичних препаратів; у машинобудуванні, шляхом освоєння випуску нових видів техніки, підвищення якості виробів; у транспортному комплексі, шляхом рішення питань поліпшення автомобільних доріг, упровадження енергозберігаючих видів техніки, екологізації автотранспорту і т.д.
Поряд із промисловістю, провідним сектором економіки, в Україні є сільське господарство. Аграрний, сільськогосподарський сектор у даний час не може розглядатися, як чиста робота хліборобів, а представлений в Україні агропромисловим комплексом, що представляє собою групу технологічно й економічно взаємозалежних галузей виробництва, з яких можна виділити три основних сфери (рис. 3.2):
Виробництво
с/г машин и механізмів
Агропромисловий
комплекс
Сільськогосподарське
виробництво
Заготовка,
зберігання і
переробка с/г
продукції
Рис. 3.2 Структура агропромислового комплексу України
Оцінюючи стан цього сектора економіки України, у цілому слід зазначити, що загальні економічні потрясіння останніх 15 років негативно позначилися і на стані всіх галузей агропромислового комплексу. Виробництво сільськогосподарської техніки занепало, загальні обсяги виробництва тракторів, наприклад, знизилися більш ніж у 40 разів, начіпної техніки – у 30-35 разів. Більшість видів техніки, що випускається, (наприклад, харківським тракторним заводом) застарілих моделей. Начіпні агрегати, що виготовляються багатьма заводами Київської, Вінницької і Кіровоградської областей технічно недосконалі. Тому в останні роки попит на сільськогосподарську техніку задовольняється здебільшого за рахунок її придбання за рубежем, особливо комбайнів, збиральної техніки і т.д.
Не кращі справи й у самому сільськогосподарському виробництві. Відсутність достатнього парку землеобробних пристроїв, добрив, хімікатів, відсталі агрономічні технології не дають можливості ефективно використовувати найбагатші земельні ресурси України. Величезні проблеми нагромадилися і накопичуються у тваринництві, птахівництві, садівництві й інших галузях. Почата з 2000 року аграрна реформа на селі не дає поки відчутних результатів, що можна пояснити недосконалістю відповідних аграрних законів, незахищеністю сільськогосподарського виробника (насамперед фермерів), слабкою матеріальною і фінансовою базою селян, відсутністю цільових інвестицій і т.д.
У переробній галузі сільського господарства також є безліч невирішених питань. Так, наприклад, не дивлячись на упровадження в останні роки багатьох закордонних технологій і техніки, значні проблеми залишаються в цукровому виробництві, масложировому виробництві, борошномельній промисловості, мясопереробні галузі і т.д. Ці виробництва хоча поступово і набирають потужності, але поки ще далекі від досконалості.
Підводячи підсумок короткого аналізу стану і розвитку агропромислового комплексу України ще раз відзначимо його занепадаючий стан у нинішній час і наявність маси проблем його територіального розміщення і розподілу. Говорячи про останній, слід зазначити наявність позитивних тенденцій наближення переробних цехів і заводів до місць виробництва сільгосппродукції, до споживача. Приклади цього – створення безлічі маслоробних цехів, пекарень, ковбасних заводів у безпосередній близькості від сіл і селищ. Усе це приклади регіоналізації в РПС. Нові проблеми виникли в зв'язку з початком у 2000 р. земельної реформи. Зараз в Україні близько 2380 фермерських господарств, що вимагають термінових інвестицій і правової підтримки. Вимагає значного розвитку і сама мережа фермерських господарств.
Не відкладеними задачами РПС найближчим часом варто вважати:
1. Обмеження створення у великих містах нових промислових підприємств (крім об'єктів обслуговування населення)
2. Більш повне використання, можливостей малих і середніх міст і селищ, розташовуючи в них невеликі спеціалізовані підприємства, філії й окремі цехи заводів і фабрик, що працюють на місцевій сировині.
3. Переорієнтація всієї економіки України на всілякий розвиток виробництва продуктів споживання.
4. Заборона розташування виробництв зі шкідливими виробничими відходами й атомними електростанціями поблизу великих міст.
5. Важливим є створення і стимулювання здорової конкуренції між окремими підприємствами, у тому числі між державними приватними і кооперативними; конкурсної системи вибору напрямків науково-дослідних робіт, вибору схем РПС і т.д.
6. Упровадження системи протидії монополізації окремих видів діяльності і виробництва на основі створення великих єдиних утворень типу чи концернів комбінатів.
Промисловість є і найважливішою структурою всього народно-господарського комплексу України. В даний час промисловість України має 29,2% виробничих фондів і 27,4% виробничого персоналу. Промисловість України дає 41,9% ВВП (2000 рік). У період переходу до ринкових відносин найважливішим є структурна перебудова господарського комплексу з метою більш повного розширення експортної продукції, у тому числі по галузях суднобудування, транспортного машинобудування, військової техніки, літакобудуванні, космічному комплексі, харчової і швейної промисловості, хімічному виробництві (азотні добрива, сода, кам'яна сіль і т.д.)
За весь період перебудованих процесів в Україні іноземних інвестицій вкладене близько 3,5 млрд. доларів і те в основному в торговий комплекс (80% усіх вкладень), що можна оцінити як надзвичайно мало. Стимулювання зовнішнього інвестування повинне стати стратегій всієї економічної політики держави.
У промисловості України в даний час виділяють наступні форми власності:
- колективна форма власності (72,4% усіх підприємств, 52,1% від загального обсягу виробництва), у тому числі акціонерна власність (69,2% усіх підприємств і 37% усієї продукції);
- державна власність (16,3% усіх підприємств, до 40,5% усього виробництва);
- приватна власність у промисловості (11% усіх підприємств, 0,3% загального обсягу виробництва);
- власність іноземних фірм (0,3% підприємств, близько 0,1% виробленої продукції).
Найбільша ефективність виробництва залишається в державних підприємствах.
У структурі економіки народного господарства України в даний час виділяють 9 промислових комплексів:
паливно-енергетичний комплекс (ПЕК);
комплекс виробництва сировини і матеріалів;
машинобудівний комплекс;
будівельний комплекс;
комплекс по виробництву товарів народного споживання;
транспортний комплекс;
невиробничий комплекс;
аграрно-промисловий комплекс (АПК);
військово-промисловий комплекс;