1. Фіцула М.М. Педагогіка. – Київ, Академвидав 2005 – 306с.

2. Мойсеюк н.Є. Педагогіка: Навч. Посібник. - к. Ват „кднк, 2003. -615с

3. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: Навч. посібник для студ. вузів. - К.: Академвидав, 2004. - 352с.

4. Падалка О.С., Нісімчук А.С., Смолюк І.О., Шпак О.Т. Педагогічні технології: Навч. посібник. — К., 1995.

План:

1. Поняття технології навчання.

2. Класифікація технологій навчання.

3. Характеристика окремих технологій навчання.

Слово «технологія» грецького походження й означає «знання про майстерність». Поняття «педагогічна технологія» («технологія навчання», «освітні технології», «технології в навчанні», «технології в освіті») останнім часом дедалі більше поширюється в науці й освіті.

Спочатку поняття педагогічна технологія співвідносилося з ідеєю технізації навчального процесу, прихильники якої вбачали у широкому використанні технічних засобів навчання основний шлях підвищення ефективності навчального процесу.

Проте, вже у 70-і рр. у педагогіці досить сформувалася ідея повної керованості навчального процесу, яка призвела до такої установці в педагогічній практиці: рішення дидактичних проблем можливо через керування навчальним процесом з точно заданими цілями, досягнення яких повинно піддаватися чіткому опису і визначенню.

Слід підкреслити, що у вітчизняній літературі педагогічна технологія співвідноситься з процесами навчання і виховання, на відміну від закордонної, де воно обмежено сферою навчання.

Сьогодні немає єдиного підходу до визначення категорії пе­дагогічна технологія, в освіті - існує понад 300 тлумачень, залежно від того, як автори уявляють структуру і компоненти освітнього процесу. Зустрічається як первісне розуміння сутності педагогічної технології (педагогічна технологія як максимальне використання в навчанні можливостей ТЗН), так і розуміння педагогічної технології, зв'язане з ідеєю керування процесом навчання (тобто цілеспрямоване конструювання цілей навчання відповідно до цілей проектування всього ходу процесу навчання, перевірка й оцінка ефективності обраних форм, методів, засобів, оцінка поточних результатів, корекційні заходи).

Педагогічну технологію можна розглядати як результат впровадження в педагогіку системного підходу. Саме цей підхід відбитий у визначенні ЮНЕСКО, відповідно до якого педагогічна технологія. - це системний метод створення, застосування і визначення всього процесу викладання і засвоєння знань з обліком технічних і людських ресурсів і їхньої взаємодії, що ставить своєю задачею оптимізацію форм освіти.

Отже, педагогічна технологія - це продумана у всіх деталях модель спільної навчальної і педагогічної діяльності по проектуванню, організації і проведенню навчального процесу з безумовним забезпеченням комфортних умов для учнів і вчителя. Педагогічна технологія забезпечує реалізацію ідеї повної керованості навчальним процесом.

У педагогічній технології відокремлюють три аспекти:

науковий: педагогічна технологія. - частина педагогічної науки, що вивчає і розробляє цілі, зміст і методи навчання і проектує педагогічні процеси;

процесуально-описовий: опис (алгоритм) процесу, сукупність цілей, змісту, методів і засобів для досягнення запланованих результатів навчання;

процесуально-дієвий: здійснення технологічного (педагогічного) процесу, функціонування всіх особистісних, інструментальних і методологічних педагогічних засобів.

В освітній практиці поняття педагогічна технологія використовується на трьох, ієрархічно супідрядних рівнях:

1) загальпедагогічна (загальдидактична, загальвиховна) пе­дагогічна технологія характеризує цілісний освітній процес у даному регіоні, навчальному закладі, на певній ступіні навчання. Тут педагогічна технологія розглядається як синонім педагогічної системи: у неї включається сукупність цілей, змісту, засобів і методів навчання, алгоритм діяльності суб'єктів і об'єктів процесу.

2) спеціальнометодична (предметна) педагогічна технологія («спеціальна методика») - сукупність методів і засобів для реалізації визначеного змісту навчання і виховання в рамках одного предмета, класу, майстерні вчителя (методика викладання предметів, методика компенсуючого навчання, методика роботи вчителя, вихователя).

3) локальна педагогічна технологія являє собою технологію окремих частин навчально-виховного процесу, рішення окремих дидактичних і виховних задач (технологія окремих видів діяльності, формування понять, виховання окремих особистісних якостей, технологія уроку, засвоєння нових знань, технологія повторення і контролю матеріалу, технологія самостійної роботи й ін.)..

Нині існує близько 50 загальнодидактичних педагогічна технологія

Структура педагогічна/технології наступна: концептуальна основа; змістова частина навчання (мета навчання - загальна і конкретна, зміст навчального матеріалу); процесуальна частина - технологічний процес (організація навчального процесу, методи і форми навчальної діяльності школярів, методи і форми роботи вчителя, діяльність вчителя з керування процесом засвоєння учнями матеріалу, діагностика навчального процесу).

Можна відокремити чотири основні ідеї, навколо яких блокуються результативні дослідження в області педагогічна технологія в освіті: укрупнення дидактичних одиниць; планування результатів навчання і диференціація освіти; психологізація освітнього процесу; комп'ютеризація.

З позицій діяльнісного підходу відокремлюють такі загальні характерні ознаки основних технологій навчання, що відрізняють їхній від традиційної дидактики:

1. Психологічним підґрунтям педагогічної технології виступає теорія навчальної діяльності. Виділяються види діяльності вчителя й учнів, спрямовані на здійснення необхідних процесів повного циклу учбово-пізнавальної діяльності (сприйняття, осмислення, запам'ятовування, застосування, узагальнення, систематизація нової інформації), послідовність виконання яких приводить до досягнення поставлених цілей. Основна ідея тут полягає в тім, що учень повинний учитися сам, а вчитель - створювати для цього необхідні умови.

2. Діагностичне цілепокладання - спосіб проектування цілей навчання, що пропонує педагогічна технологія., полягає в тому, що вони формулюються через результати навчання, виражені в діях учнів (причому таких, котрі можна надійно пізнати).

3. Спрямованість технології навчання на розвиток особистості в навчальному процесі і здійснення тому різнорівневого навчання.

4. Найбільш оптимальна організація навчального матеріалу для самостійної навчальної діяльності учнів. У спеціальних матеріалах для чи учнях підручниках формулюються навчальні цілі, орієнтовані на досягнення запланованих і таких, що діагностуються, цілей навчання; розробляються дидактичні модулі, блоки чи цикли, що включають у себе зміст матеріалу, що вивчається, цілі і рівні його вивчення, способи діяльності по засвоєнню й оцінці і т.п. Дидактичні матеріали для учнів нерідко оформляються у виді так званих «технологічних карт».

5. Орієнтація учнів, ціль якої - роз'яснення основних принципів і способів навчання, контролю й оцінки результатів, мотивація навчальної діяльності.

6. Організація ходу навчального заняття відповідно до навчальних цілей, де акцент робиться на диференційовану самостійну роботу учнів з підготовленим навчальним матеріалом. Тут характерне прагнення до відмови від традиційної класно-урочної системи і від переваги фронтальних методів навчання. Змінюється режим навчання (спарені уроки чи цикли уроків, «занурення» і т.п., що дозволяє створити кращі умови для реалізації повного циклу учбово-пізнавальної діяльності). Використовуються усі види навчального спілкування, різні сполучення фронтальної, групової, колективної й індивідуальної форм діяльності.

7. Контроль засвоєння знань і способів діяльності в трьох видах: вхідний - для інформації про рівень готовності учнів до роботи і, при необхідності, корекції цього рівня; поточний чи проміжний - після кожного навчального елемента з метою виявлення прогалин у засвоєнні матеріалу і розвитку учнів (як правило, м'який, по ланцюжку - контроль, взаємоконтроль, самоконтроль), що закінчується корекцією засвоєння; підсумковий - для оцінки рівня засвоєння.

8. Оцінка рівня засвоєння знань і способів діяльності: поряд із традиційними контрольними роботами (у тому числі, різнорівневого характеру) проводиться тестування і використовуються більш гнучкі рейтингові шкали оцінки.

9. Стандартизація, уніфікація процесу навчання і можливість відтворення, що випливає звідси, технології стосовно до заданих умов.

Отже, всі нові технології навчання «розраховані» на уміння учнів учитися самостійно. Але, як зауважують дослідники, як і традиційна дидактика не ставила задачі навчити учнів учитися і використовувала елементи діяльнісного підходу для рішення лише приватних задач навчання, так і технології навчання зберігає цей недолік. Дидактична сутність основних відомих технологій навчання часто являє собою розвиток не більш одного-двох з відзначених вище параметрів. Існуючі в даний час педагогічна технологія відрізняються одна від одної принципами, особливостями засобів і способів організації навчального матеріалу і навчального процесу, а також акцентом на певні компоненти методичної системи навчання. Виділимо основні з них.

Предметно-орієнтовані технології - побудовані на основі дидактичного удосконалення і реконструювання навчального матеріалу. У модульно-рейтинговій технології основний акцент зроблений на види і структуру модульних програм (укрупнення блоків теоретичного матеріалу з поступовим перетворенням циклів пізнання в цикли діяльності),рейтингові шкали оцінки засвоєння. У технологіях «Екологія і діалектика» і «Діалог культур» - на переконструювання змісту освіти в напрямках діалектизації, культорологізації й інтеграції.

У технологіях диференційованого навчання і зв'язаних з ним групових технологіях основний акцент зроблений на диференціацію постановки цілей навчання, на групове навчання і його різні форми, що забезпечують спеціалізацію навчального процесу для різних груп учнів.

У технологіях розвивальго навчання дитині приділяється роль самостійного суб'єкта, взаємодіючого з навколишнім середовищем. Ця взаємодія включає всі етапи діяльності, кожний з який вносить свій специфічний внесок у розвиток особистості. Важливим при цьому є мотиваційний етап, по способі організації якого виділяються підгрупи технологій розвиваючого навчання, що спираються на: пізнавальний інтерес, індивідуальний досвід особистості, творчі потреби, потреби самовдосконалення. До цієї ж групи можна віднести так називані природовідповідні технології (виховання грамотності, саморозвитку) - їхня основна ідея полягає в опорі на закладені в дитині сили розвитку, що можуть не реалізуватися, якщо не буде підготовленого середовища, і при створенні цього середовища необхідно враховувати насамперед сенситивність -найвищу сприйнятливість до тих чи інших зовнішніх явищ.

У технологіях, заснованих на колективному способі навчання, воно здійснюється шляхом спілкування в динамічних парах, коли кожний учить кожного, особлива увага звертається на варіанти організації робочих місць учнів і використання при цьому засобів навчання.

До педагогічних технологій на основі особистісної орієнтації навчального процесу відносять технологію розвиваючого навчання, педагогіку співробітництва, технологію індивідуалізації навчання; на основі активізації й інтенсифікації діяльності учнів - ігрові технології, проблемне навчання, програмоване навчання, використання схемних і знакових моделей навчального матеріалу, комп'ютерні (нові інформаційні) технології. Останні, з використанням для пред'явлення інформації мов програмування, транслюють її на машинну мову.

Більшість так званих альтернативних технологій - Вальдорфська педагогіка (Р. Штейнер), технологія вільної праці (С. Френе), технологія імовірнісної освіти (А. Лобок), технологія майстерень (П. Коллен, А. Окунев) являють собою альтернативу класно-урочної організації навчального процесу. Ці технології використовують педагогіку відносин (а не вимог), природовідповідний навчальний процес (що відрізняється від уроку і по конструкції, і по розміщенню освітніх та виховних акцентів), усебічне виховання, навчання без твердих програм і підручників, метод проектів і методи занурення, безоцінну творчу діяльність учнів. До них, очевидно, можна віднести і технологію інтеграції різних шкільних дисциплін, ціль яким - створення в учнів у результаті освіти більш виразної єдиної картини світу і світосприйняття.

Технології авторських (інноваційних) шкіл побудовані на оригінальних (авторських) ідеях, що, як правило, зрозумілі з їхньої назви. Це - школа адаптивної педагогіки (Е. Ямбург, Б. Бройде), школа самовизначення (А. Тубельський), школа-парк (М. Балабан), агрошкола (А. Католіков) тощо

Педагогами-практиками в житті затребувана та частина загальної педагогіки, що зветься прикладною і яка відповідає на питання: як, яким чином найбільш оптимально вибудувати освітній процес, допомогти особистості в самовизначенні, самореалізації, самооцінці і самоактуалізації. Цю складову частину загальної педагогіки вчителя, вчені теж називають «педагогічною технологією» чи «педагогічною технікою», що розуміється як форма організації поводження викладача в обставинах уроку і являє собою комплекс професійних умінь, у тому числі, акторських і режисерських.

Підводячи підсумки розгляду поняття «педагогічна технологія», відзначимо, що специфіка педагогічної технології полягає в тому, що побудований на її основі педагогічний процес повинний гарантувати досягнення поставлених цілей. Друга характерна риса технології полягає в структуруванні (алгоритмізації) процесу взаємодії викладача й учнів.

Таким чином, «педагогічна технологія» є тим педагогічним феноменом, що зосереджує в собі можливість рішення багатьох задач, а саме істотне - може допомогти в особистісному удосконалюванні самого педагога-вихователя, формуванні в ньому таких якостей, як толерантність, щирість, креативність».