Світове виробництво їжі (середнє за 1975-1978 рр.) (за Кононенком і Головченко, 2001)

Джерело їжі	Отримано їжі, млн. тонн, %	Види їжі
		рослинна, %	тваринна, %
Світовий океан	73 (2%)	0,1	99,9
Суша	3300 (98%)	78	22

Якщо вважати, що на 1 людину в рік потрібно 1 млн ккал, то такою кількістю їжі можна нормально прогодувати 6,7 млрд чоловік.

Закономірним є питання про те, яку максимальну кількість можна отримати від природних екосистем Землі і яку кількість населення можна нею прогодувати. Лайєт і Уіттекер (1975) дали таку оцінку  1,1810¹¹ тонн/рік. Їх розрахунки грунтуються на вимірюваннях продуктивності багатьох типів рослинності, використання моделей, комп'ютерного картування та інших методів.

Продуктивність штучних агроекосистем значно вища за продуктивність природних екосистем, але треба враховувати, що вони створюються та існують тільки завдяки людині, отримуєють від неї субсидії у вигляді тепла, поживних речовин тощо. Продуктивність агроекосистем залежить від економічних і технічних можливостей людини і їх макисмальна продуктивність може роз­виватися лише на короткий час. В агроекосистемах часто відбувається надмірне збільшення окремих видів шкідників і збудників хвороб, яке Ч. Елтон назвав «екологічним вибухом». Тому людина в сільськогосподарській практиці вимушена застосовувати засоби їх пригнічення, притому в таких кількостях, які на багато разів сильніше діють, ніж природні абіотичні і біотичні регулятори. В агроекосистемах низький рівень біорізноманітності, у них домінує популяція одного виду тварин чи рослин, які є продуктом селекційної діяльності, а не природного добору. Спро­щення природного оточення людини, з екологічних позицій є дуже небезпечним. Тому не можна перетворювати увесь природний ландшафт в агрогосподарський, необхідно зберігати і примножувати всю його біологічну різноманітність, залишаючи недотор­канними заповідні ділянки, які б могли бути джерелом видів для угруповань, що відновлюються в сукцесійних рядах (Коробкин, Передельский, 2001).

Згідно з Ю. Одумом (1986), валова продукція, яка поглина­ється сільськогосподарськими тваринами, у п'ять разів перевищує валову їжу для людей. Крім того, їжа для людей становить 0,5% валового збору. Таким чином, продуктивність Землі для харчування людей виявляється 10¹⁶ ккал/рік. Враховуючи потребу однієї людини, яка дорівнює приблизно 10⁶ ккал/рік, можна підрахувати, що максимальна чисельність людей, яку спро­можна прогодувати планета, становить близько 10 млрд чол.

Людство наближається до цієї цифри, і якщо воно її досягне, то при існуючих технологіях та можливостях Землі, якість життя почне знижуватися (Кононенко, Головченко, 2001).

Проблема продовольчого забезпечення людства завжди була актуальною і не втратила свого значення на початку третього тисячоліття, незважаючи на те, що науково-технічний прогрес і енергоозброєність людини досягли небувалого рівня. Населення Землі перевищило шестимільярдну відмітку і щорічно збільшу­ється на 100 млн чоловік. Тому виникла необхідність розроблен­ня стратегічної програми забезпечення продовольчої безпеки люд­ства. Ця проблема є однією з найважливіших у Концепції стій­кого розвитку суспільства і являє собою реалістичний сценарій майбутнього, який дає шанс людству на виживання.

Програма містить три пункти: регулювання народонаселен­ня; забезпечення продуктами харчування нинішнього живучого покоління; збереження агроресурсів для нащадків.

Сьогодні їжі в цілому вистачає. Для сучасного населення пла­нети її в основному забезпечують культурні рослини та свійські тварини. Із загального різноманіття рослин людина використо­вує 6 тис. видів, із них 1,5 тис. видів культивуються, інші  дикорослі. Масово культивується лише 90 видів, а основну масу їжі дають не більше ніж 20 видів, 14 із них — зернові та бобові. В Україні практичну цінність як харчові, кормові або сировинні рослини мають 65% видів її флори. Кількість видів свійських тварин також незначна, але чисельність їх особин достатньо ве­лика. На початку 1990 років у світі вирощувалося 1 млн 226 тис. голів великої рогатої худоби, 1 млн 138 тис. овець, 774 тис. свиней, близько півмільйона кіз та більше 7 млн свійських пта­хів (Злобін, Кочубей, 2003).

У 1995 році було вироблено 321 кг зерна на одну людину (норматив ФАО ООН  300 кг, для вегетаріанських країн (Індія)  200 кг). Перехідний запас зерна сьогодні достатній, щоб прого­дувати людство впродовж 57 днів (вважається, що треба мати зерна на 70 днів).

Людство непогано забезпечене тваринним білком. Улови риби складають близько 100 млн т/рік, продукція тваринництва (вклю­чаючи і виробництво яєць) і штучного розведення риби дають приблизно 200 млн тонн. Таким чином, у середньому на одного жителя планети припадає до 50 кг м’ясних і рибних продуктів на рік, що зовсім не погано.

Але це все в середньому. Продукти у світі, на жаль, розоподілені дуже нерівномірно. Населення багатих країн (за вдалим висловленням акад. М.М.Моїсеєва “золотий мільярд”) споживає 80% усіх видів їжі. Близько 1,5 млрд жителів живуть так бідно, що на їх харчування витрачається менше одного американського долара на день. Якщо середній американець з’їдає 45 кг яловичини, 31 кг свинини, 46 кг м'яса домашньої птиці та випиває 288 л молока за рік, то індус  з'їдає 0,4 кг свинини, 1 кг домашньої птиці, 25 яєць та випиває 34 л молока. Крім того, за підрахунками, ще кілька сотень людей відчувають так званий прихований голод, тобто на перший погляд отримують повноцінне харчування, але їхня їжа бідна на життєво необхідні поживні речовини, люди страждають від білково-калорійної недостатності. До 2015 року голоду зазнаватимуть 2 млрд чоловік.

Сьогодні за оцінками ВООЗ 830 мільйонів людей недоїдають (20% усіх людей в країнах, що розвиваються), від недоїдання щорічно помирають 10,4 млн дітей. 75% смертей пов’язані з легким і помірним недоїданням. ЮНІСЕФ ООН офіційно повідомив, що 100 млн дітей у світі страждають від дефіциту в організмі вітаміну А, що викликає сліпоту. Це також ослаблює імунітет і знижує опірність інфекційним та інвазійним хворобам.

Хоча найбільша кількість людей, які страждають від недоїдання, живуть в Азії, в основному в південних і центральних регіонах, у відсотковому відношенні найбільше ця проблема сто­сується населення Африки. Далі в цьому списку йдуть країни Латинської Америки і Карибського басейну. У 2001 році в краї­нах з перехідною економікою (особливо країнах Східної Європи і колишнього СРСР) нестачу їжі зазнавали 27 млн чоловік, а в промислово розвинених країнах  11 млн чол.

За даними дослідження, проведеного науковцями Університе­ту ім. Джонса Хопкінса, «якщо зростання світового населення не сповільниться, а виробництво сільськогосподарських продуктів не збільшиться на багато разів, то до 2025 року для прогнозованих 8 млрд. голодних ротів не буде вистачати їжі». Відповідно до прогнозу дослідників, “якщо народжуваність не знизиться приблизно до двох дітей на кожну жінку”, до 2025 року треба буде виробляти вдвоє більше продуктів харчування, щоб запобігти голоду. Проблема посилюється також нестачою прісної води, забрудненням ґрунтів, ерозією їх верхнього родючого шару і глоба­льними кліматичними змінами. Не менше значення має соціально-економічний рівень виробництва. Наприклад, у Каліфорнії (США) урожайність рису становить 8,5 т/га, а в Індії  регіоні більш сприятливому для вирощування цієї культури  тільки 2,5 тонн/га.

Сільське господарство і рибальство  дві найбільш важливі галузі господарства, від кількості і якості вироблюваної ними продукції залежить наше здоров'я і життя. За відсутності врегу­лювання демографічної ситуації неминучою є інтенсифікація виробництва продуктів харчування цими галузями.

Усього в сільському господарстві зайнято 4,6 млрд га землі, в них під зерновими перебуває 1,5 млрд га.

Упродовж XX століття обсяги виробленого зерна на душу населення були достатніми і зберігалися стабільними, але напри­кінці XXI століття вони стали помітно зменшуватися. Кожній новій людині тільки для виробництва їжі необхідно 0,4 га ріллі, а резерв орних ґрунтів на планеті вже практично вичерпаний. У світі залишилося близько 3,2 млрд га придатної під ріллю землі. Але розорювання решти  приблизно 1,7 млрд га  різко піді­рве екологічний режим сільськогосподарських територій і призведе до різкого зменшення урожайності (Злобін, Кочубей, 2008).

Забезпечення високої частки м'яса та молока в раціонах ха­рчування потребує великої продуктивності від агроекосистем. Та­ким чином, якщо споживання м'яса у світі довести до рівня споживання в США, то виробництво зерна треба подвоїти, що нереально. Необхідне інше: населенню розвинутих країн слід відкинути парадигму споживацтва стосовно м'ясо-молочної про­дукції і стати на шлях самообмеження. Взагалі зменшити навантаження на біосферу з боку агроекосистем можна тільки од­ним шляхом: змінити місце людини в трофічному ланцюгу шля­хом збільшення частки рослинних продуктів у її їжі. Якби у наш час населення економічно розвинених країн різко скоротило споживання м'яса, молока, вершкового масла та інших продук­тів тваринництва і перейшло на тип харчування населення кра­їн, що розвиваються, для яких характерне переважне використання продуктів рослинництва, тоді зерна, яке витрачається на корм худобі, вистачило б для харчування ще 2-3 млрд людей (Злобін, Кочубей, 2003).

“Зелена революція” – перенесення передових технологій вирощування високопродуктивних та низькорослих сортів пшениці і рису з розвинених країн у країни третього світу – у ХХ столітті створила передумови для вирішення продовольчої проблеми, але не внесла особливих змін у кількісні та якісні параметри харчування в бідних країнах. Якщо прийняти індекс світового виробництва продовольства у 1979-1981 роках за 100, то динаміка його руху в 1993-1995 роках набула від’ємного значення і склала в Африці 95,9, у Північній та Центральній Америці 95,4, у Європі 99,4. Це поставило під загрозу досягнення “зеленої революції”. Посухи в США і Канаді в 1989 році, які знищили третину врожаю, нагадали про нестійкість землеробства в умовах глобального потепління (Глазко, 2003).

Становище в сільському господарстві ускладнюється у зв’язку зі зниженням родючості та скороченням площ орних земель. Деградація грунтів з 1945 по 1990 рік призвела до зниженння виробництва продовольства у світі на 17%. Спроби компенсувати ці втрати за рахунок іригації та хімізації давали певний ефект, але руйнівним чином впливали на навколишнє середовище та здоров’я людей.

Забезпечення продовольчої безпеки людства передбачає отримання достатньої кількості екологічно чистих, безпечних для здоров’я продуктів харчування. Існуючу екологічну недосконалість сучасного традиційного сільського господарства, на думку фахівців, можна подолати шляхом розвитку альтернативного сільского господарства. Воно керується екологічним імперативом і містить два компоненти: а)найбільш доцільні способи використання ресурсів; б) відтворення ресурсів та їх охорону від виснаження та деградації. Альтернативне сільське господарство передбачає використання технологій адаптивного рослинництва, екологічного землеробства, вирощування генетично модифікованих рослин і тварин.