Третя складова формули - плече фінансового важеля - співвідношення між позиковими (ПзК) і власними коштами (ВК):

(6.5)

Вона характеризує силу впливу фінансового важеля. Тобто, чим більше вказане співвідношення, тим більше приріст, або втрати коштів власників.

Розуміння і грамотне використання цієї закономірності дозволяє:

• визначати безпечний обсяг позикових коштів,

• розраховувати припустимі умови кредитування – ставку відсотку та термін,

• полегшувати податковий тягар для підприємства.

Основні правила:

1) Якщо нове запозичення приносить підприємству збільшення рівня ефекту фінансового важеля, то таке запозичення вигідне. Але при цьому необхідно стежити за станом диференціала: при нарощуванні плеча фінансового важеля банкір схильний компенсувати зростання свого ризику підвищенням ціни свого "товару" - кредиту.

2) Ризик кредитора виражається величиною диференціала: чим більше диференціал, тим менше ризик і навпаки.

3) Ризик власника виражається розміром плеча фінансового важеля: чим воно більше, тим більше перспективи володіння бізнесом залежать від його рентабельності. При цьому мова йде про ризик, характерний для підприємства будь-якої організаційно-правової форми, крім індивідуального (акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і т.д.). Це так називаний акціонерний ризик: не вдоволені успіхами підприємства акціонери, що недоодержують бажаних дивідендів, можуть зажадати зміни адміністрації, або продажу бізнесу.

Багато західних економістів вважають, що ефект фінансового важеля оптимально повинен дорівнювати однієї третини - половині рівня економічної рентабельності активів. Тоді ефект фінансового важеля здатний як би компенсувати податкові вилучення і забезпечити власним коштам гідну віддачу. Більш того, при такому співвідношенні між ефектом фінансового важеля й економічною рентабельністю значно знижується акціонерний ризик.

При рішенні питань, зв'язаних з одержанням (і наданням) кредитів на тих чи інших умовах за допомогою формули рівня ефекту фінансового важеля, використовуються дані аналітичного балансу, у якому із всіх обчислень виключається кредиторська заборгованість. Тобто пасив балансу буде складатися з власного капіталу та позикових коштів. Інші пасиви не враховуються. Активи приймаються рівними сумі розрахованих пасивів.

Друга концепція ефекту фінансового важеля .

Ефект фінансового важеля можна також трактувати як зміну чистого прибутку на кожну звичайну акцію (у відсотках), яке генерується визначеною зміною прибутку від основної діяльності (теж у відсотках). Таке сприйняття ефекту фінансового важеля характерно в основному для американської школи фінансового менеджменту. Тоді силу впливу фінансового важеля (СВФВ) можна розрахувати в такий спосіб:

, (6.6)

де Δ ЧПа – відносна зміна чистого прибутку на акцію;

Δ ПОсД – відносна зміна прибутку від основної діяльності;

Показник чистого прибутку наведено в третьому розділі Звіту про фінансові результати, а розраховується від як сума чистого прибутку розділена на середньо хронологічну кількість акцій в обігу за рік.

За допомогою цієї формули можна визначити на скількох відсотків зміниться чистий прибуток на кожну звичайну акцію при зміні нетто-результату експлуатації інвестицій на один відсоток.

Серія послідовних перетворень формули при незмінних фінансових витратах дає :

, (6.7)

де Вк – сума відсотків по позиках;

ПрОсд – прибуток від основної діяльності;

ПдОп – прибуток до оподаткування.

Тобто чим більше відсотки і, відповідно, менше прибуток, тим більше сила впливу фінансового важеля і тем вище фінансовий ризик:

• зростає ризик не відшкодування кредиту з відсотками для банкіра.

• зростає ризик падіння дивіденду і курсу акцій для інвестора.

Наведена формула сили впливу фінансового важеля не дає відповіді на питання про безпечну величину й умови запозичення - цьому служить перший спосіб розрахунку, але вона допомагає прогнозувати ринкові показники діяльності – чистий прибуток на акцію і, відповідно, курс акцій.

3. Операційний важіль. Поріг рентабельності і запас фінансової міцності підприємства.

Дія операційного (виробничого, господарського) важеля виявляється в тому, що будь-яка зміна виручки від реалізації завжди породжує більш сильну зміну прибутку.

Операційний важіль є одним з ключових елементів операційного аналізу, який використовується в стратегічному плануванні та управлінні витратами.

Іншими елементами є:

- поріг рентабельності;

- запас фінансової міцності підприємства.

На відміну від зовнішнього фінансового аналізу, результати операційного (внутрішнього) аналізу можуть складати комерційну таємницю підприємства.

Вирішуючи задачу максимізації темпів приросту прибутку, можна маніпулювати збільшенням чи зменшенням не тільки змінних, але і постійних витрат, і в залежності від цього обчислювати, на скільки відсотків зросте прибуток.

У практичних розрахунках для визначення сили впливу операційного важеля (СВОВ) застосовують відношення маржинального доходу до прибутку.

Маржинальний дохід (МД) – це сума, призначена для покриття постійних витрат і отримання прибутку, уявляє собою різницю між виручкою від реалізації і змінними витратами.

(6.8)

де В - виручка

ЗВ - валові (сукупні) змінні витрати

Цей показник в економічній літературі визначається теж як сума покриття.

Отже СВОВ можна розрахувати за формулою:

, (6.9)

Де Пр – сума прибутку, отримана при калькулюванні по змінних витратах. За звичай вона дорівнює прибутку до оподаткування.

Якщо трактувати силу впливу операційного важеля як процентна зміну маржинального доходу (чи, у залежності від цілей аналізу – прибутку від основної діяльності) при заданій процентній зміні фізичного обсягу продажу, то формула може бути представлена в такому виді:

, (6.10)

де q - фізичний обсяг реалізації;

ПВ – постійні витрати;

Пр - прибуток

Формула сили впливу операційного важеля показує, на скільки чуттєвий маржинальний дохід до зміни фізичного обсягу збуту продукції.

До факторів, що впливають на СВОВ відносяться:

- виручка від реалізації;

- сенредньогалузевий рівень фондоємності;

- розмір постійних витрат.

Коли виручка від реалізації знижується, сила впливу операційного важеля зростає. Кожен відсоток зниження виручки дає тоді все більший і більший відсоток зниження прибутку.

При зростанні виручки від реалізації, якщо поріг рентабельності (точка беззбитковості) вже пройдений, сила впливу операційного важеля убуває: кожен відсоток приросту виручки дає всі менший і менший відсоток приросту прибутку (при цьому частка постійних витрат у загальній їхній сумі знижується). Але, якщо постійні витрати різко зростають, підприємству доводиться проходити новий поріг рентабельності.

Сила впливу операційного важеля вказує на ступінь підприємницького ризику, пов'язаного з даною фірмою: чим більше сила впливу операційного важеля, тим більше підприємницький ризик. Так при зниженні доходів підприємства постійні витрати зменшити дуже важко. Власне кажучи, це означає, що висока питома вага постійних витрат у загальній їхній сумі свідчить про ослаблення гнучкості підприємства. У разі потреби вийти зі свого бізнесу і перейти в іншу сферу діяльності, підприємству буде дуже складно й в організаційному, і особливо у фінансовому плані. Чим більше вартість матеріальних основних коштів, тим більше підприємство "грузне" у нинішній своїй ринковій ніші. Мало того, підвищена питома вага постійних витрат підсилює дію операційного важеля, і зниження ділової активності підприємства виливається в помножені втрати прибутку.

Наступним елементом операційного аналізу є поріг рентабельності.

Поріг рентабельності (точка беззбитковості) - це така виручка від реалізації, при якій підприємство вже не має збитків, але ще не має і прибутків. Маржинальний дохід лише покриває постійні витрати і прибуток дорівнює нулю. Тобто розрахунок можна здійснити за формулою:

, (6.11)

де ПРго – поріг рентабельності в грошових одиницях;

ПВ – постійні витрати;

Пр – прибуток.

В натуральних одиницях обсяг продажу можна розрахувати за формулою:

, (6.12)

де ПРно – поріг рентабельності в натуральних одиницях;

ПВ – постійні витрати;

Ц – ціна виробу;

ЗВ – змінні витрати на одиницю;

Мод – маржинальний дохід на одиницю.

На практиці дуже часто для здійснення розрахунків вживається коефіцієнт маржинального доходу.

Коефіцієнт маржинального доходу - відношення маржинального доходу від реалізації одиниці продукції до її ціни:

, (6.13)

де Кмд - коефіцієнт маржинального доходу.

Отже поріг рентабельності можна розрахувати за формулою:

, (6.14)

Поріг рентабельності можна визначити і за допомогою графічних способів. Перший графічний спосіб визначення порога рентабельності базується на рівності виручки і сумарних витрат при досягненні порога рентабельності (мал. 6.1). Результатом буде граничне значення фізичного обсягу виробництва. Другий з цих способів, показаний на мал. 6.2, заснований на рівності маржинального доходу і постійних витрат при досягненні граничного значення виручки від реалізації.

Мал. 6.1. Визначення порога Мал.6.2 Визначення порога

рентабельності. рентабельності.

Перший графічний спосіб. Другий графічний спосіб.

Пройшовши поріг рентабельності, фірма має додаткову суму маржинального доходу на кожну чергову одиницю товару. Природно, нарощується і маса прибутку.

Третій елемент операційного аналізу - запас фінансової міцності підприємства (ЗФМ), тобто різниця між досягнутим фактичним виручкою від реалізації і порогом рентабельності.

(6.15)

де ЗФМ - запас фінансової міцності;

В – виручка;

ПРго - поріг рентабельності в грошових одиницях

Іншими словами, запас фінансової міцності - це сума виручки, що дозволяє товару бути рентабельним. Якщо виручка від реалізації знизиться нижче порога рентабельності, то в підприємства виникне дефіцит ліквідних коштів.

Найчастіше фінансової міцності розраховують у відсотках до виручки. Так, наприклад, якщо ЗФМ=12%, те це означає, що підприємство здатне витримати 12-ти процентне зниження виручки від реалізації без прямих збитків.

Перетворивши, вихідну формулу запасу фінансової міцності, можна переконатися, що даний показник тим вище, чим нижче сила впливу операційного важеля:

(6.16)

Отже запас фінансової міцності також допомагає управляти підприємницьким ризиком.

Інструментом аналізу вразливості підприємства від зовнішніх ринкових факторів є аналіз чутливості прибутку до зміни основних елементів операційного важелю – витрат, ціни та обсягу діяльності. Сила впливу фінансового важелю та запас фінансової міцності дозволяють оцінити вразливість результатів діяльності підприємства до зміни обсягів діяльності. Аналіз впливу інших факторів здійснюють так:

1. розраховують прибуток при заданих базових умовах;

2. послідовно змінюють фактори – ціну, змінні витрати на одиницю, постійні витрати – на заданий фіксований відсоток і розраховують відповідну зміну прибутку. Причому кожний розрахунок починається з базових умов;

3. ранжирують фактори за силою впливу на прибуток.

4. розробляють заходи, які зможуть знизити дію відповідного фактору.

Якщо фірма вразлива до ціни – потрібні маркетингові заходи, якщо до обсягу продажу – потрібно працювати над якістю товару, якщо змінні витрати – над технологією, якщо постійні – над організацією.

Під заглибленим операційним аналізом розуміють такий операційний аналіз, у якому частина сукупних постійних витрат відносять безпосередньо на даний товар (виріб, послугу).

Для цього необхідно поділити постійні витрати на:

- прямі (витрати на виробництво даного товару: амортизаційні відрахування по устаткуванню, на якому саме даний виріб виробляється, зарплата майстрів, начальника цеху, витрати по змісту цеху (і/чи його оренді) і т.п. );

- непрямі (постійні витрати всього підприємства: оклади посібника, витрати на бухгалтерію й інші служби, на оренду і зміст офісу, амортизаційні відрахування по власних адміністративних будинках, витрати на наукові дослідження й інженерні вишукування і т.п. ).

Основним принципом поглибленого операційного аналізу є об'єднання прямих перемінних витрат на даний товар із прямими постійними витратами й обчислення проміжної маржі - результату від реалізації після відшкодування прямих перемінних і прямих постійних витрат.

Поглиблений операційний аналіз спрямований на рішення питань цінової і асортиментної політики: які товари вигідно, а які - невигідно включати в асортимент, і які призначати ціни.

Бажано, щоб проміжна маржа покривала як можна більшу частину постійних витрат підприємства, вносячи свій внесок у формування прибутку.

4. Взаємодія важелів. Оцінка сукупного ризику, зв'язаного з підприємством.

Пов'язані з підприємством ризики мають два основних джерела:

1. Нестійкість попиту і цін на готову продукцію, а також цін на сировину та енергію, тобто у підприємства не завжди мається можливість укластися собівартістю в ціну реалізації і забезпечити нормальну масу, норму і динаміку прибутку. Сама дія операційного важеля, сила якого залежить від питомої ваги постійних витрат у загальній їхній сумі і визначає ступінь гнучкості підприємства - усе це разом узяте генерує підприємницький ризик. Це ризик, пов'язаний з конкретним бізнесом у його ринковій ніші.

2. Нестійкість фінансових умов кредитування (особливо при коливаннях рентабельності активів), непевність власників звичайних акцій в одержанні гідного відшкодування у випадку ліквідації підприємства з високим рівнем позикових коштів, тобто сама дія фінансового важеля генерує фінансовий ризик.

Взаємодія фінансового і підприємницького ризиків поширюється і на фінансовий і операційний важелі.

Операційний важіль впливає на прибуток від основної діяльності, а фінансовий важіль - на суму чистого прибутку підприємства, рівень чистої рентабельності власних коштів і розмір чистого прибутку на кожну просту акцію.

Зростання відсотків за кредит при нарощуванні ефекту фінансового важеля збільшує постійні витрати підприємства. При цьому сила впливу операційного важеля росте, що збільшує не тільки фінансовий, але і підприємницький ризик. У даному випадку незважаючи на обіцянки солідного дивіденду, може знизитись курсова вартість акцій підприємства. Тому головна задача управління фінансами в такій ситуації - знизити силу впливу фінансового важеля.

Можна сформулювати правила:

- чим більше сила впливу операційного важеля (чи чим більше постійні витрати), тим більше чуттєвий прибуток від основної діяльності до змін обсягу продажів і виручки від реалізації;

- чим вище рівень ефекту фінансового важеля, тим більше чуттєвий чистий прибуток на акцію до змін прибутку від основної діяльності.

Тому при одночасному збільшенні сили впливу операційного і фінансового важелів незначні зміни фізичного обсягу реалізації і виручки приводять до значних масштабних змін чистого прибутку на акцію. Ця теза виражається у формулі сполученого ефекту операційного і фінансового важелів (тут необхідно застосовувати другу концепцію обчислення фінансового важеля ):

(6.17)

де СЕФОВ – сполучений ефект впливу фінансового та операційного важелів.

Результати обчислення по цій формулі дозволяють оцінити рівень сукупного ризику, зв'язаного з підприємством, і відповідають на запитання, на скількох відсотків змінюється чистий прибуток на акцію при зміні обсягу продажів (виручки від реалізації) на один відсоток.

Таким чином, сполучення могутнього операційного важеля з могутнім фінансовим важелем може виявитися згубним для підприємства, тому що підприємницький і фінансовий ризики взаємно збільшуються, генеруючи несприятливі ефекти. Взаємодія операційного і фінансового важелів збільшує негативний вплив виручки від реалізації, що скорочується, на розмір прибутку від основної діяльності і чистого прибутку.

Отже, задача зниження сукупного ризику, зв'язаного з підприємством, зводиться головним чином до вибору одного з трьох варіантів:

1. Високий рівень ефекту фінансового важеля в сполученні зі слабкою силою впливу операційного важеля.

2. Низький рівень ефекту фінансового важеля в сполученні із сильним операційним важелем.

3. Помірні рівні ефектів фінансового й операційного важелів.

У самому загальному випадку критерієм вибору того чи іншого варіанту служить максимум курсової вартості акції при достатній безпеці інвесторів. Оптимальна структура капіталу - завжди результат компромісу між ризиком і прибутковістю.

Спланувавши сприйнятливий рівень ризику можна спрогнозувати рівень чистого прибутку на акцію:

, (6.18)

де ЧПа₁ - чистий прибуток на акцію в планованому періоді;

ЧПа₀ - чистий прибуток на акцію в звітному періоді;

ΔВ(%) – запланована зміна виручки у відсотках;

СЕФОВ - сполучений ефект впливу фінансового та операційного важелів.

Контрольні питання.

1. Назвіть основі складові фінансового механізму підприємства.

2. Яким чином пов’язані фінансовий механізм та фінансові потоки підприємства?

3. Наведіть конкретні приклади рішень, для прийняття яких потрібно знання механізмів дії фінансового та операційного важелів.

4. Яким чином знання механізму фінансового важелю допомагає визначитися з умовами кредитування?

5. Яким чином знання фінансового механізму дозволяє керувати ризиками?

6. Поясніть можливе використання аналізу чутливості,

7. Яким чином можна використовувати механізм сполученого ефекту важелів?

Перелік рекомендованої літератури

1. Бирман Г., Шмидт С. Экономический анализ инвестиционных проектов – М.: Издательское объединение «ЮНИТИ», 1997 – 444 с.

2. Бригхэм Ю., Гапенски Л. Финансовый менеджмент: Полный курс: в 2-х т/ Пер. с англ. под ред. В.В. Ковалева. - СПб.: Экономическая школа, 1999 г.

3. Ван Хорн Дж. К. Основы управления финансами. – М.: Финансы и статистика, 1996 – 799 с.

4. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности.—2-е изд., перераб. и доп.—М.: Финансы и статистика, 2000.—512 с.: ил.

5. Ли Ф. Ченг, Финнерти И. Джозеф. Финансы корпораций: теория, методы и практика. Пер с англ. – М.:ИНФРА-М, 2000.-XVIII, 686с.

6. Финансовый менеджмент: теория и практика: Учебник / Под ред. Е.С. Стояновой. – 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Перспектива, 1999. – 656 с.

Тема 7. Капітал підприємства

План

1. Склад та джерела утворення капіталу підприємства

2. Раціональна структура джерел коштів підприємства.

3. Дивідендна політика підприємства

1. Склад та джерела утворення капіталу підприємства

Джерела фінансування діяльності підприємства можна класифікувати по наступних ознаках:

1) по термінах залучення коштів:

• короткострокові (до 1 року чи операційного циклу);

• довгострокові (більш 1 року чи операційного циклу) – постійний капітал;

2) за формою власності ресурсів:

а) власні - сума коштів, що належить підприємству і, по визначенню, не має обмежень користування у часі:

• кошти, внесені власниками для забезпечення статутної діяльності підприємства (статутний капітал, додатково вкладений капітал);

• кошти від діяльності підприємства (нерозподілений прибуток, додатковий капітал);

б) залучені ресурси можна класифікувати за ознакою платності:

• позикові (платні) ресурси. Можливі засоби залучення - емісія цінних паперів (облігацій, векселів) або договірні відносини, наприклад, одержання банківського кредиту, комерційного кредиту, лізинг і т.п.;

• власне залучені (безкоштовні). До них відносяться - відстрочена податкова заборгованість; заборгованість за рахунками нарахувань (стійкі пасиви) - заборгованість по зарплаті, по платежах у бюджет і ін.

В деяких випадках продаж акцій нової емісії розглядається як залучення коштів.

3) за походженням джерел фінансування:

• внутрішні джерела фінансування. До них відносяться власні кошти підприємства, та стійки пасиви.

• зовнішні джерела – кошти фінансового ринку.

4) за інструментами залучення:

• кошти, які формуються за рахунок випуску цінних паперів – акцій, облігацій, векселів тощо;

• кошти, які залучаються за договорами;

• інші.

Головним джерелом ресурсів є власний капітал.

Функції власного капіталу:

• забезпечення довгострокового фінансування;

• забезпечення самостійності діяльності;

• компенсація понесених збитків;

• забезпечення платоспроможності підприємства;

• фінансування ризику;

• забезпечення відповідальності і захисту прав кредиторів.

Відповідно до концепції збереження капіталу, прибуток визнається підприємством тільки за умови, якщо сума його чистих активів, тобто активів за вирахуванням зобов'язань, на кінець періоду перевищує чисті активи на початок періоду без врахування будь-яких виплат власникам чи внесків власників протягом цього періоду. Це перевищення і є прибуток:

, (7.1)

де (А – Зб – Вн + Вп)₁ – скоригована вартість власного капіталу на кінець періоду;

(А-Зб)₀ – вартість власного капіталу на початок періоду.

Якщо формула дає від’ємний результат, то підприємство отримало збитки.

Класифікація власного капіталу:

1) У залежності від джерел формування:

• інвестований (внесений учасниками);

• реінвестований (нерозподілений прибуток).

2) За ступенем фіксації:

• зареєстрований капітал, сума якого вказується в установчих документах (статутний чи пайовий капітал);

• незареєстрованний капітал (додатково вкладений, резервний капітал, нерозподілений прибуток).

3) За елементами.

Згідно П(З)БУ 2 "Баланс" власний капітал включає наступні основні елементи:

• статутний (пайовий) капітал;

• додатково вкладений капітал;

• інший додатковий капітал;

• резервний капітал;

• нерозподілений прибуток (непокритий збиток).

Також виділяються коригувальні показники, що відбивають рух власного капіталу в процесі його формування і управління - несплачений і вилучений капітал.

Сума власного капіталу, що відбивається у фінансовій звітності, показує лише облікову, а не ринкову вартість прав власників підприємства, тому що залежить від використовуваних методів оцінки активів і зобов'язань підприємства.

Ринкова вартість власного капіталу (капіталізація компанії) визначається множенням ринкової ціни акції на їх кількість в обігу. Але існує проблема адекватності ринкової ціни до дійсної вартості власного капіталу.

Існує кілька моделей для оцінки вартості власного капіталу, кожна з який базується на використанні різної інформації, що мається в розпорядженні аналітиків на даний момент.

Вартість розміщення привілейованих акцій

Оскільки по привілейованих акціях повинен виплачуватися доход у виді фіксованих дивідендів, розмір яких незмінний і заздалегідь обговорений, потік витрат підприємства, зв'язаних з обслуговуванням даного джерела коштів, уявляє собою вічний ануїтет. Для розрахунку вартості використовується відповідна формула²:

, (7.2)

де С – оцінювана вартість акції.

D - розмір дивіденду, виплачуваного на одну акцію,

Р - сума, отримана від розміщення однієї акції без врахування витрат на розміщення.

Вартість розміщення звичайних акцій

Звичайні акції, на відміну від привілейованих, не гарантують своїм власникам виплати дивідендів. У зв'язку з цим даний вид фінансування є найбільш ризикованим і, відповідно, найбільш дорогим. Властивим звичайним акціям невизначеність ускладнює визначення ціни акціонерного капіталу. Існує кілька підходів до рішення даної задачі, з яких найбільш розповсюдженими є: модель Гордона (метод дисконтованих дивідендів, модель дивідендів з постійним ростом і т.д.); модель оцінки вартості фінансових активів (CAPM); оцінка, що базується на прибутковості облігацій даного підприємства; використання коефіцієнта "ціна/прибуток" (P/E ratio).

Вибір методу оцінки залежить від наявних даних і ступеня їхньої вірогідності.

Модель Гордона. Основною моделлю оцінки звичайних акцій є модель Гордона. Її можна застосовувати для підприємств, що регулярно виплачують власникам звичайних акцій дивіденди, сума яких зростає за законами геометричної прогресії. При оцінці ринкової вартості і прибутковості акцій використовується модель вічного ануїтету, члени якого зростають з постійним темпом приросту g. (Якщо передбачається виплата постійних дивідендів, тобто g = 0, ми одержуємо ситуацію, аналогічну варіанту привілейованих акцій.)

Тоді поточна ринкова вартість акції Рm розраховується за формулою:

, (7.3)

де Pm - очікувана кінцева вартість акції (ринкова ціна через n років),

r - використовувана ставка дисконтування (середньоринкова прибутковість, ставка рефінансування і т.д.).

При n, що прагне до нескінченності, ми одержуємо убутну геометричну прогресію (передбачається, що g < r), для якої

, (7.4)

Якщо ціна покупки (розміщення) акції вже відома, знайдена з цієї формули величина ставки дисконтування, при якій виконується рівність, і буде відбивати прибутковість (C) придбання акцій для інвестора і вартість капіталу (Сs) для підприємства:

Для інвестора прибутковість розраховується за формулою:

, (7.5)

де Рm - ринкова ціна однієї акції (ціна покупки),

D1 - дивіденд, виплачуваний у перший рік.

g - прогнозований щорічний ріст дивідендів.

Для підприємства - емітента звичайних акцій формула коректується з урахуванням емісійних витрат:

, (7.6)

де Сs - вартість акціонерного капіталу,

Рm - ринкова ціна однієї акції (ціна розміщення),

D₁ - дивіденд, виплачуваний у перший рік,

L - ставка, що характеризує витрати на емісію (у відносній величині).

Якщо планований потік дивідендів не може бути представлений у виді ануїтету, можна використовувати ті ж міркування й одержати вартість акціонерного капіталу у виді повної прибутковості відповідної операції, використовуючи для розрахунку комп'ютерні програми.

Якщо величину дивідендів важко планувати заздалегідь, можна використовувати модель визначення вартості фінансових активів (CAPM, Capital Assets Pricing Model).

Відповідно до моделі CAPM на доходність акції впливає лише один фактор - поводження ринку акцій у цілому.

Показником ризикованості окремої акції служить коефіцієнт ß (бета) - основний інструмент моделі CAPM. Даний коефіцієнт відбиває зміну прибутковості акції стосовно зміни середньої ринкової прибутковості, вимірником якого може бути один з ринкових індексів. Наприклад, акціям, прибутковість яких змінюється аналогічно зміні використовуваного індексу, привласнюється ß = 1. Якщо зміна прибутковості акції вдвічі більше зміни середньоринкової прибутковості, ß = 2. Така акція вдвічі більш ризикована. Для безризикового активу ß = 0.

Вартість капіталу, отриманого від емісії звичайних акцій, визначається як необхідна прибутковість розміщених акцій, що розраховується за наступною формулою:

, (7.7)

де Cs - необхідна прибутковість акцій,

C_f - прибутковість безризикового активу,

Cm - середня ринкова прибутковість,

Для використання даної формули немає необхідності розраховувати коефіцієнт ß, що характеризує ризикованість акцій, і ринковий індекс. Усі ці показники розраховуються і даються спеціальними рейтинговими агентствами.

Модель використання вартості облігацій. Компанії, що активно емітують облігації і мають досить тривалу кредитну історію, можуть використовувати більш простий спосіб оцінки акціонерного капіталу. Додаючи до повної прибутковості своїх облігацій (YTM) премію за ризик, підприємство одержує очікувану величину прибутковості звичайних акцій. Розмір премії розраховується виходячи з середньоринкової прибутковості акцій Cms і середньоринкової прибутковості облігацій Cmb, і складає звичайно 3-5%.

Формула для розрахунку вартості акціонерного капіталу в даному випадку має вид:

, (7.8)

де YTM - прибутковість до погашення облігаційної позики, розрахована на повний термін життя облігації. (Необхідно брати саме величину YTM, а не вартість облігаційної позики для емітента, оскільки дивіденди по акціях виплачуються з чистого прибутку, не зменшуючи оподатковувану базу.)

Модель прибутку на акцію. Дана модель оцінки вартості власного капіталу базується на показнику прибутку на акцію, а не на розмірі виплачуваних дивідендів. Відповідно до даної моделі вартість капіталу визначається по формулі:

, (7.9)

де EPS - величина прибутку на одну акцію,

Рm - ринкова ціна однієї акції.

Оцінка вартості нерозподіленого прибутку

Чистий прибуток підприємства належить його власникам - акціонерам. Він може бути вилучений ними шляхом виплати дивідендів або реінвестований, тобто залишений на балансі підприємства. Реінвестований прибуток додається до загальної суми нерозподіленого прибутку, накопиченого за весь період роботи підприємства, з моменту його створення до початку звітного року.

Відмовляючись від одержання дивідендів і погоджуючись на реінвестування належного їм прибутку, акціонери розраховують на одержання доходу, принаймні , не меншого, ніж вони одержували раніш.. Норма прибутковості звичайних акцій підприємства і буде ціною його нерозподіленого прибутку. Оскільки утримання прибутку не вимагає яких-небудь додаткових витрат, дана величина не коректується на величину витрат підприємства, зв'язаних з емісією акцій. Відповідно, при визначенні ціни акціонерного капіталу по моделі Гордона, формула для розрахунку вартості нерозподіленого прибутку має наступний вид:

, (7.10)

При використанні інших методів емісійні витрати не враховуються і формули розрахунку не мають ніяких змін.

У підприємства, що не використовує акціонерний капітал, нерозподілений прибуток оцінюється з урахуванням концепції альтернативного доходу. Власний капітал коштує стільки, скільки підприємство може одержати, уклавши його в об'єкти інвестування з прийнятним рівнем ризику.

Найбільш поширеними джерелами позикових коштів є банківський та комерційний кредит.

• Комерційний кредит уявляє собою передачу продавцем продукції покупцю з відстрочкою платежу, як правило, під вексель. Об'єктом його виступає товарний капітал, що з'являється одночасно і позичковим. Суб'єктами комерційного кредиту є суб'єкти господарювання.

У залежності від характеру і термінів погашення розрізняють такі види комерційного кредиту:

• с фіксованим терміном погашення;

• с поверненням після реалізації позичальником товарів;

• по відкритому рахунку, коли постачання наступної партії товару здійснюється до погашення заборгованості по попередній партії. Цей вид кредиту застосовується при тривалих виробничих і комерційних зв'язках продавця і покупця.

Основними способами надання комерційного кредиту є:

• вексельний спосіб, коли в обмін на товар продавець одержує вексель;

• знижка передбачає умову здійснення платежу в обговорений період після виписки рахунка. У противному випадку знижка не дається;

• консигнація - це спосіб, при якому торговець одержує товари без негайного виникнення зобов'язання; їх оплата здійснюється після продажу, а повернення товарів - без неустойки.

Банківський кредит є основним видом кредитування. Об'єктом його є грошові кошти . Суб'єктами банківського кредиту є, з одного боку, юридичні особи і фізичні особи, з іншого боку - комерційні банки.

Виділяють такі види банківського кредиту:

• по терміну надання - короткостроковий кредит (до 3-х місяців), середньостроковий (до 1 року), довгостроковий (понад 1 рік);

• у залежності від процентної ставки - з фіксованою ставкою, зі ставкою, що плаває.

• по способу погашення - з погашенням в обговорений термін, кредит з погашенням по вимозі банку (онкольний), з довгостроковим чи достроковим погашенням;

• по характеру погашення - дисконтний, що погашається поступово, кредит, що погашається одноразовим платежем, амортизаційний кредит;

• у залежності від забезпечення - забезпечені заставою (майна, майнових прав, цінних паперів), гарантовані банками чи третіми особами, з забезпеченням у вигляді поручительства, застраховані, незабезпечені (бланкові).

За формою надання виділяють:

1. Терміновий кредит видається одразу після укладання кредитного договору. Його погашення здійснюється періодичними внесками чи одноразовим платежем після закінчення терміну кредитування.

2. Кредитна лінія означає згоду банку видавати кредит протягом визначеного періоду часу, наприклад протягом року, частинами в розмірах, не більше заздалегідь обумовленої суми. Відрита кредитна лінія дозволяє підприємству оплачувати за рахунок кредиту будь-які розрахункові документи, передбачені кредитним договором, і одержувати кредит без додаткових переговорів з банком. Однак за банком зберігається право припинити дію кредитної лінії у випадку погіршення фінансового стану позичальника, тому вона відкривається підприємствам зі стійким фінансовим станом і гарною репутацією

3. Овердрафт - це короткостроковий кредит, видаваний банком надійному позичальнику понад залишок коштів на його поточному рахунку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом дебетування цього рахунка. Тобто у вигляді оплати відповідної рахунку, сума якого перевищує розмір наявних коштів. Сума перевищення і є сумою кредиту.

Відсотки по овердрафту та кредитній лінії стягуються тільки за дні фактичного використання кредиту, і підприємство може скористатися кредитом у будь-який момент без укладання додаткового кредитного договору.

При залученні банківського кредиту в розрахунках використовуються наступні показники:

Повний термін використання позикових коштів є період часу з початку їх надходження до остаточного погашення всієї суми боргу. Він містить у собі три тимчасових періоди:

Термін корисного використання - це період часу, протягом якого підприємство безпосереднє використовує надані позикові кошти у своїй діяльності;

Пільговий (граціоний) період - це період часу з моменту закінчення корисного використання позикових коштів до початку погашення боргу. Він служить резервом часу для акумуляції необхідних фінансових коштів;

Термін погашення - це період часу, протягом якого відбувається повна виплата основного боргу і відсотків по позикових коштах.

Розрахунок повного терміну використання позикових коштів здійснюється в розрізі перерахованих елементів виходячи з цілей використання і сформованої на фінансовому ринку практики встановлення пільгового періоду і терміну погашення.

Середній термін використання позикових засобів уявляє собою середній розрахунковий період, протягом якого вони знаходяться у використанні на підприємстві.

Вартість позикових коштів оцінюється за допомогою показника середньої розрахункової ставки відсотка, який було розглянуто у попередньому розділі.

На практиці будь-яке підприємство фінансує свою діяльність, у тому числі й інвестиційну, з різних джерел. За користування авансованими в діяльність підприємства фінансовими ресурсами воно сплачує відсотки, дивіденди, винагороди і т.д. , тобто несе певні обґрунтовані витрати на підтримку свого економічного потенціалу. Як було показано вище, кожне джерело засобів має свою ціну яка відбиває суму витрат по залученню даного джерела. Показник, що характеризує відносний рівень загальної суми цих витрат, саме і складає ціну авансованого капіталу, які називають середньозваженою вартістю капіталу (СВК). Цей показник відбиває сформований на підприємстві мінімум повернення на вкладений у його діяльність капітал, його рентабельність розраховується за формулою середньої зваженої.

, (7.11)

де Сі - ціна і_-го джерела коштів;

dі - питома вага і_-го джерела коштів у загальній їх сумі.

Розраховуючи вартість позикових коштів треба пам’ятати про податкову економію яку вони дають. Тобто треба коректувати СРСВ на (1-СОП).

2. Раціональна структура джерел коштів підприємства

Однією з найголовніших проблем забезпечення фінансовими ресурсами підприємства є формування раціональної структури джерел коштів підприємства з метою фінансування необхідних обсягів витрат і забезпечення бажаного рівня доходів. Вирішуючи дане питання, підприємство одночасно розглядає і питання дивідендної політики.

Зв'язок між визначенням потрібної структури джерел коштів, з одного боку, і розробкою доцільної дивідендної політики, з іншої сторони, полягає в тому, що досягнення достатньої чистої рентабельності власних коштів і високого рівня дивідендів залежить від структури джерел коштів. У свою чергу, можливості підприємства по формуванню тієї чи іншої структури капіталу залежать від чистої рентабельності власних коштів і норми розподілу прибутку на дивіденди. При високій чистій рентабельності власних коштів можна залишати більше нерозподіленого прибутку на розвиток підприємства. Таким чином, зовнішнє - за рахунок запозичень і внесків до статутного капіталу - і внутрішнє - за рахунок нерозподіленого прибутку - фінансування тісно пов’язані:

• власні кошти, з одного боку, служать джерелом погашення кредиту, з іншої сторони служать джерелом доходу власника.

• позикові кошти пом'якшують конфлікт між адміністрацією й акціонерами, зменшуючи акціонерний ризик, але загострюють конфлікт між акціонерами і кредиторами.

Протиріччя інтересів акціонерів і найманих менеджерів підприємства породжується неоднаковим відношенням до власності:

По-перше, керівники схильні до нарощування своєї частки в доході підприємства (престижні витрати, високі зарплати і т.п.), а акціонери зацікавлені в чистому прибутку.

По-друге, адміністрація схильна до вибору менш ризикованих проектів оскільки її головний (особовий) інтерес полягає в розмірі поточного доходу.

По-третє, оскільки обрій прийняття рішень керівників обмежений часом їх присутності на фірмі, вони часто віддають перевагу короткостроковим проектам всупереч довгострокової стратегії підприємства.

Механізми зняття цих протиріч:

• система бухгалтерського обліку, звітності й аудита, яка забезпечує контроль акціонерів над діяльністю керівництва підприємства;

• стимулювання керівників, засноване на залученні їх до власності (право придбання акцій чи опціонів і ін.);

• прийняття рішень на зборах акціонерів: володіючи правом голосу, акціонери можуть відхиляти небажані рішення адміністрації.

Протиріччя інтересів акціонерів і кредиторів породжуються неоднаковим відношенням до розподілу прибутків підприємства:

1) Збільшення дивідендів при зменшенні нерозподіленого прибутку веде до відносного зниження власного капіталу підприємства в порівнянні з позиковим. До того ж приводить і залучення нових кредитів і випуск привілейованих акцій. Це збільшує ризик кредиторів.

2) При надзвичайно високому рівні заборгованості у підприємства виникає підвищений ризик банкрутства. У такій ситуації акціонери схильні до прийняття більш ризикованих проектів, що не вигідно кредиторам.

3) При емісії облігацій нові позикові кошти залучаються на більш вигідних для інвесторів умовах, що може привести до зниження курсу раніше випущених цінних паперів.

Механізми зм'якшення цих протиріч - випуск цінних паперів з комбінованими характеристиками (конвертовані привілейовані акції і конвертовані облігації тощо).

Отже підприємство поза екстремальними умовами не повинне цілком вичерпувати свою позикову спроможність, щоб наявний резерв покриття недоліку коштів у кредитах не привів би до утворення негативної величини диференціала фінансового важеля.

У формуванні раціональної структури джерел коштів виходять із загальної мети: знайти таке співвідношення між позиковими і власними коштами, при якому вартість акцій підприємства, буде найвищою.

Таким чином, для зрілих, давно працюючих компаній нова емісія акцій може розцінюватись інвесторами як негативний сигнал, а залучення позикових коштів - як сприятливий чи нейтральний.

Проблема структури капіталу має два аспекти: довгостроковий та короткостроковий.

Існує чотири основних способи зовнішнього довгострокового фінансування:

1. Закрита підписка на акції - акції пропонуються існуючим акціонерам, незалежно відкрите чи закрите акціонерне товариство. Якщо вона проводиться між колишніми акціонерами, то, як правило, по заниженій, порівняно з ринковим курсом, ціні; при цьому у підприємства виникає упущена вигода - та ж витрата.

2. Залучення позикових засобів у формі кредиту, позик, емісії облігацій.

3. Відкрита підписка на акції.

4. Комбінація трьох перших способів.

Кожен з перших трьох способів має свої переваги та недоліки, які можна оцінювати за такими параметрами:

• ступінь ризику втрати контролю над підприємством;

• обмеженість терміну залучення коштів;

• абсолютна та відносна вартість;

• обсяги залучених коштів.

Таблиця 7.1

Переваги і недоліки основних способів зовнішнього фінансування

Основні правила використання різних способів зовнішнього фінансування:

1. Якщо прибуток від основної діяльності (ПрОсД) в розрахунку на акцію невеликий (а при цьому диференціал фінансового важеля звичайно негативний, чиста рентабельність власних засобів і рівень дивіденду - знижені), то вигідніше нарощувати власні кошти за рахунок емісії акцій, чим брати кредит: залучення позикових коштів обходиться підприємству дорожче залучення власних. Однак при цьому можливі труднощі в процесі первинного розміщення акцій.

2. Якщо ПрОсД в розрахунку на акцію значний (а при цьому диференціал фінансового важеля звичайно позитивний, чиста рентабельність власного капіталу і рівень дивіденду - підвищені), то вигідніше брати кредит, чим нарощувати власні кошти: залучення позикових коштів обходиться підприємству дешевше залучення власних.

Ці правила можуть бути використані за допомогою:

1) Порівняльного аналізу чистої рентабельності власних коштів і чистого прибутку в розрахунку на акцію при тих чи інших варіантах структури пасивів підприємства.

Між розмірами ПрОсД і розміром чистий прибуток на акцію (ЧПр/а) існує взаємозв'язок, який описується формулою:

(7.12)

Якщо підприємство випускало привілейовані акції, то з чисельника формули необхідно відняти суму дивідендів по привілейованих акціях.

2) Розрахунку граничного (критичного) значення прибутку від основної діяльності.

Граничне (критичне) значення ПрОсД - це таке значення ПрОсД, при якому чистий прибуток на акцію (ЧПр/а) (або чиста рентабельність власного капіталу) однакова як для варіанта з залученням позикових коштів так і для варіанта з використанням винятково власного капіталу.

Іншими словами, при граничному значенні ПрОсД однаково вигідно використовувати і позикові , і власні кошти. Отже, рівень ефекту фінансового важеля буде рівний нулю - або за рахунок нульового значення диференціала (ЕР=СРСВ), або за рахунок нульового плеча важеля (позикових коштів немає).

Граничному значенню прибутку від основної діяльності відповідає гранична (критична) відсоткова ставка (СРСВ), що збігається з рівнем рентабельності основної діяльності (економічної рентабельності активів).

Надмірно обтяжні фінансові витрати по позикових коштах, що виводять СРСВ за граничне значення, невигідні підприємству, тому що вони дають йому негативний диференціал і обертаються зниженням рентабельності власного капіталу та чистого прибутку на акцію.

Графічне визначення граничного значення ПрОсД відображене на мал. 7.1.

Правильність отриманого граничного значення НРЭИ можна підтвердити, вирішивши рівняння відносно ПрОсД.

; (7.13)

Мал. 7.1. Графічний спосіб визначення критичного значення ПрОсД

Кількісні співвідношення тих чи інших джерел фінансування у структурі капіталу визначаються для кожного підприємства на основі зазначених критеріїв, але сугубо індивідуально. При цьому необхідно враховувати наступні фактори:

• темпи нарощування обороту підприємства;

• стабільність динаміки обороту;

• рівень і динаміка рентабельності;

• структура активів;

• відносний тягар оподатковування;

• відношення кредиторів до підприємства;

• стратегічні цільові фінансові установки підприємства;

• стан фінансового ринку;.

• фінансова гнучкість підприємства;

• прийнятний ступінь ризику для керівників підприємства.

3. Дивідендна політика підприємства

Дивідендна політика - це частина загальної фінансової стратегії акціонерного товариства і політики формування його власних фінансових ресурсів. Дивідендна політика полягає в оптимізації пропорцій між споживаною і капіталізованою частинами прибутку підприємства з метою забезпечення підвищення ринкової вартості його акцій.

Основним показником, на якому базується дивідендна політика, є коефіцієнт дивідендних виплат, що визначається як відношення суми чистого прибутку, що направляється на виплату дивідендів до загальної суми чистого прибутку підприємства, або ж у розрахунку на одну акцію.

(7.14)

При здійсненні дивідендної політики на підприємстві варто враховувати фактори, що визначають передумови її формування.

По інвестиційних можливостях підприємства це такі фактори:

• стадія життєвого циклу підприємства;

• необхідність розширення інвестиційних програм;

• ступінь готовності окремих інвестиційних проектів;

• можливість впливу на інтенсивність інвестиційного проекту.

По можливостях формування капіталу з альтернативних джерел потрібно враховувати:

• можливість пошуку резервів власних фінансових ресурсів;

• можливість залучення додаткового акціонерного капіталу;

• можливість залучення додаткового позикового капіталу;

• доступність позикових коштів на фінансовому ринку;

• складність залучення позикових засобів у зв'язку з низьким рівнем платоспроможності і фінансової стійкості підприємства.

Крім того, існують визначені об'єктивні обмеження:

• рівень оподатковування дивідендів;

• рівень оподатковування майна підприємства;

• досягнутий ефект фінансового важеля;

• фактичний розмір прибутку і рівень рентабельності власного капіталу.

Інші фактори, які варто враховувати при формуванні дивідендної політики підприємства такі:

• кон'юнктурний цикл, коли в час підйому кон'юнктури зростає ефективність капіталізації прибутку;

• рівень виплати дивідендів конкурентами;

• невідкладність платежів по кредитах;

• можливість втрати контролю над керуванням підприємством. Низький рівень виплат дивідендів може привести до "скидання" акцій підприємства на фондовому ринку і скупці їх конкурентами.

В економічній науці існують різні теорії дивідендів:

• теорія незалежних дивідендів затверджує, що розмір дивідендних виплат не впливає на вартість акцій підприємства;

• теорія переваги заснована на принципі "синиця в руках". За цією теорією для підприємства і його акціонерів максимальні дивіденди переважніше капіталізації прибутку;

• теорія "податкових переваг" підкоряє всю дивідендну політику на досягнення мети - мінімізації податків.

Використання цих теорій дозволило виробити визначені типи дивідендної політики:

• залишкова політика виплат припускає здійснення виплати дивідендів після задоволення всіх потреб підприємства у фінансових ресурсах;

• політика стабільного співвідношення виплат припускає встановлення довготермінового нормативу розподілу прибутку на споживану і капіталізовану частки;

• політика стабільного розміру дивідендів припускає встановлення фіксованої суми дивідендних виплат;

• політика стабільного мінімального розміру дивідендів з надбавкою у визначені періоди;

• політика постійного зростання розміру дивідендів.

Підприємством здійснюється розробка механізму розподілу прибутку відповідно до обраного типу дивідендної політики. Цей механізм може бути таким:

• по-перше, із суми чистого прибутку віднімається відрахування у резервний фонд у законодавчо встановленому розмірі, тобто 5% чистого прибутку підприємства;

• потім з частини, що залишилася, віднімаються кошти на повернення кредитів. Виходить так називаний дивідендний коридор, у якому підприємство самостійно розпоряджається коштами, що залишилися;

• чистий прибуток, що залишився в розпорядженні підприємства розподіляється на виробничій розвиток і фонд виплати дивідендів власникам підприємства.

Для оцінки ефективності дивідендної політики використовуються наступні показники:

• сума дивідендів на одиницю капіталізованого прибутку розраховується як відношення суми виплачених дивідендів до суми капіталізованого прибутку, тобто тієї її частини, що спрямована на виробничий розвиток.

• ефективність капіталізації прибутку шляхом порівняння фактичної рентабельності власного капіталу із середньою ставкою депозитного відсотка на грошовому ринку. Якщо рентабельність власного капіталу нижче цієї ставки, то капіталізація прибули не вигідні підприємству;

• підвищення ринкової вартості акцій підприємства свідчить про ефективність його дивідендну політику.

Контрольні питання.

1. Проаналізуйте класифікаційні ознаки капіталу підприємства. Чому одні й ті ж джерела капіталу можна класифікувати по-різному?

2. В чому полягає проблема визначення вартості власного капіталу?

3. Для чого розраховується середня вартість капіталу?

4. Назвіть переваги та недоліки комерційного та банківського кредиту.

5. Які чинники потрібно враховувати раціонуючи структуру капіталу?

6. Наведіть приклади, коли якийсь чинник змінює рішення щодо структури капіталу.

7. Проаналізуйте типи дивідендної політики. Визначте їх переваги та недоліки.

Перелік рекомендованої літератури

1. Бирман Г., Шмидт С. Экономический анализ инвестиционных проектов – М.: Издательское объединение «ЮНИТИ», 1997 – 444 с.

2. Бланк И.А. Управление прибылью. – К.: Ника-Центр, 1998. – 544 с.

3. Бригхэм Ю., Гапенски Л. Финансовый менеджмент: Полный курс: в 2-х т/ Пер. с англ. под ред. В.В. Ковалева. - СПб.: Экономическая школа, 1999 г.

4. Ван Хорн Дж. К. Основы управления финансами. – М.: Финансы и статистика, 1996 – 799 с.

5. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности.—2-е изд., перераб. и доп.—М.: Финансы и статистика, 2000.—512 с.: ил.

6. Коласс Б. Управление финансовой деятельностью предприятия. Проблемы, концепции и методы: Учеб. Пособие/Пер с франц. Под ред. проф. Я.В. Соколова. – М.: Финансы, ЮНИТИ, 1997. – 576 с.

7. Ли Ф. Ченг , Финнерти И. Джозеф . Финансы корпораций: теория, методы и практика. Пер с англ. – М.:ИНФРА-М, 2000.-XVIII, 686с.

8. Финансовый менеджмент: теория и практика: Учебник / Под ред. Е.С. Стояновой. – 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Перспектива, 1999. – 656 с.

Тема 8. Оподаткування підприємств

План

1. Система оподаткування підприємств.

2. Непрямі податки.

3. Прямі податки.

4. Місцеві податки і збори.

5. Відрахування в соціальні фонди.

1. Система оподаткування підприємств.

Система оподаткування підприємств є складовою частиною податкової системи України, яка регламентується Законом України "Про систему оподатковування", затвердженим Верховною Радою України № 39 від 25.06.1991р. з наступними змінами і доповненнями. Деякі збори встановлено окремими законодавчими актами.

Закон регламентує порядок встановлення і скасування податків і зборів, дає визначення основним категоріям і поняттям оподаткування, встановлює обов'язки, права і відповідальність платників і фінансово-кредитних установ і перелічує види загальнодержавних і місцевих податків і зборів (обов'язкових платежів) в Україні. Детально система оподаткування і принципи її побудови розглядаються у курсі «Фінанси» і описано у відповідному посібнику.

Підприємства - суб'єкти господарювання повинні сплачувати загальнодержавні, а також місцеві податки і збори.

Загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і стягуються на всій території України.

До загальнодержавного відносяться наступні податки і збори (обов'язкові платежі):

• прямі податки:

  1. податок на прибуток підприємств;

  2. податок на доходи фізичних осіб;

  3. податок на нерухоме майно (нерухомість);

  4. плата (податок) за землю;

  5. податок із власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів;

  6. податок на промисел;

• непрямі податки:

  1. податок на додану вартість;

  2. акцизний збір;

  3. мито;

• збори:

  1. державне мито;

  2. рентні платежі;

  3. збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

  4. збір за спеціальне використання природних ресурсів;

  5. збір за забруднення навколишньої природного середовища;

  6. плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

  7. збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмільництва;

  8. єдиний збір, що справляється в пунктах пропуску через державний кордон України;

  9. збір за використання радіочастотного ресурсу України;

  10. збір у Фонд гарантування внесків фізичних осіб;

  11. збір у виді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну і теплову енергію;

  12. збір за проведення гастрольних заходів.

• відрахування (збори) у цільові соціальні фонди:

  1. збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

  2. збір на обов'язкове державне соціальне страхування:

     • на випадок тимчасової непрацездатності;

     • на випадок безробіття;

     • від нещасних випадків на виробництві.

Ставки податків і зборів (обов'язкових платежів) встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами у відповідності з законами України про оподатковування.

До місцевих податків і зборів (обов'язковим платежам) за станом на 01.01.2004 р. відносяться:

• місцеві податки:

1) податок з реклами;

2) комунальний податок;

3) податок із продажу імпортних товарів.

• місцеві збори (обов'язкові платежі):

4) збір за паркування автотранспорту;

5) ринковий збір;

6) збір за видачу ордера на квартиру;

7) курортний збір;

8) збір за участь у перегонах на іподромі;

9) збір за виграш на перегонах;

10) збір з осіб, що беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

11) збір за право використання місцевої символіки;

12) збір за право проведення кіно- і телезйомок;

13) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного распродажу і лотерей;

14) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі;

15) збір із власників собак.

Місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм стягування і порядок сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно переліку й у границях граничних розмірів ставок, встановлених законами України. Комунальний податок і збори (обов'язкові платежі), зазначені в пунктах 1-3, 11 і 12, є обов'язковими для встановлення відповідними радами при наявності об'єктів оподаткування чи умов, з якими зв’язано впровадження цих податків і зборів.

2. Непрямі податки.

В Україні непрямими податками є податок на додану вартість, акцизний збір та мито.

Податок на додану вартість (ПДВ) введено в Україні з 1січня 1992 року відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість". Істотні зміни були внесені в 1997 році (03.04.97р. №168/97-ВР).

Платниками податку є фізичні і юридичні особи.

Об'єкт оподатковування - операції, пов’язані з продажем товарів (робіт, послуг) у межах держави, при їх імпорті й експорті. Вартість таких операцій, визначена відповідно до зазначеного Закону є базою оподатковування.

Законом передбачено перелік операцій, які не є об’єктом оподатковування, наприклад, операції по випуску (емісії), розміщенню і продажу цінних паперів; передачі майна в заставу; виплаті грошових призів, виграшів, винагород тощо, а також операції, які звільнено від оподатковування. До останніх відносяться операції з продажу товарів спеціального призначення для інвалідів (відповідно до переліку, установленого Кабінетом Міністрів України); по перевезенню пасажирів міським і приміським транспортом у межах районів; по будівництву житла, здійснюване за рахунок коштів фізичних осіб і передачі його у власність тих же фізичних осіб та інші.

Законом передбачено застосування двох ставок податку: нульової і 20%.

Перелік операцій, по яких застосовується нульова ставка для визначення суми податку закріплено законодавчо. Це, наприклад, такі операції, як продаж товарів платником податку за межі митної території України; продаж товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, розміщених на території України в зонах митного контролю (безмитних магазинах), відповідно до порядку, установленому Кабінетом міністрів України й інші.

Не дозволяється застосування нульової ставки податку до операцій по вивозі (експорту) товарів (робіт, послуг) у випадку, якщо такі операції звільнені від оподатковування на митній території України.

Для визначення суми податку, що сплачується в бюджет, необхідно зіставити суму ПДВ, отриману при продажі товарів (робіт, послуг), і сплачену при покупці товарів (робіт, послуг); іншими словами зіставити суму податкового зобов'язання і податкового кредиту.

Податкове зобов'язання - загальна сума податку, отримана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Перевищення зобов’язання над кредитом показує суму до сплати в бюджет. Якщо сума кредиту більша за суму зобов’язання, то різниця повинна відшкодовуватись з бюджету. (мал. 8.1).

Мал. 8.1. Визначення зобов’язань з ПДВ.

Податок перераховується

Акцизний збір - непрямий податок на високорентабельні і монопольні товари, визначені законом як підакцизні. Сума збору включається в ціну таких товарів.

Збір в Україні встановлено відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір" від 26.12.92 р. №18-92.

Платниками збору є підприємства:

• виробники підакцизних товарів на митній території України;

• імпортери підакцизних товарів;

Для справляння акцизного збору законодавством введено статус податкового агента. Податковий агент не є платником акцизного збору, але є особою, уповноваженою законодавством нараховувати, стягувати даний збір з платників, вносити його в бюджет, а також нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання цих повноважень.

Об'єктом оподатковування є оборот по реалізації підакцизних товарів (продукції).

Нарахування збору здійснюється:

• у твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції); або

• по ставках у відсотках до обороту з продажу.

Від сплати акцизного збору звільняються:

• товари, реалізовані на експорт за іноземну валюту;

• оборот від реалізації легкових автомобілів спеціального призначення відповідно до переліку Кабінету Міністрів України;

• на період функціонування спеціальних економічних зон "Явори", "Азов", "Донецьк", "Рени", "Порто-франко", "Порт Крим" сплата акцизного збору здійснюється з урахуванням особливостей відповідного законодавства;

• операції по вивозу з митної території України підакцизної продукції, придбаної інвестором у власність на умовах договору про розподіл продукції.

Суми акцизного збору, що підлягають сплаті, визначаються платниками самостійно, виходячи з обсягів реалізованих підакцизних товарів (продукції) по встановлених ставках.

Сума акцизного збору розраховується по наступній формулі:

,

де АС - сума акцизного збору;

С - собівартість товару;

П - прибуток;

А - ставка акцизного збору.

Мито - вид податку на товари й інші предмети, які переміщуються через митний кордон України.

Платниками мита є особи, що переміщують відповідні товари і предмети через кордон.

Об'єктом збору є предмети, що ввозяться (вивозяться) на митну територію України.

Розмір мита розраховується митним органом України на день подачі митної декларації. Сплачується мито у валюті України чи в іноземній валюті за курсом Національного банку України. При сплаті може даватися відстрочка у відповідності з діючим податковим законодавством. За прострочення платежу стягується пеня у відсотках, визначених законом, від суми недоїмки за кожний день прострочення.

Питаннями митного регулювання займається Державний митний комітет України.

Стягування мита в Україні регулюється Митним кодексом України і Законом України "Про єдиний митний тариф" від 05.02.92 р. № 2097-XІІ.

Ставки мита встановлюються Постановами Кабінету Міністрів України.

Єдиний митний тариф - систематизований перелік ставок мита, якими обкладаються товари й інші предмети, що ввозяться чи вивозяться з митної території України. Він затверджується Верховною Радою України.

Ставки тарифу є єдиними для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Вони могуть бути фіксованими, наприклад, за митне оформлення транспортних засобів і транзиту іноземних товарів, чи встановлюватися у відсотках від митної вартості товарів, наприклад, за митне оформлення ввезених (вивезених) товарів чи перебування товарів під митним контролем.

Митна вартість - це вартість, фактично сплачена чи яка підлягає сплаті за товари, що обкладаються митом. Вона містить у собі дві частини: ціну, зазначену в рахунку-фактурі, і суму фактичних витрат, що не включені в рахунок (транспортні і вантажно-розвантажувальні послуги, страхування, комісійні і брокерські послуги, плата за використання об'єктів інтелектуальної власності).

Пільги по сплаті мита можуть бути наступні:

а) повне звільнення від сплати мита;

б) застосування преференційних і пільгових ставок мита;

в) застосування умовно безмитного ввозу і вивозу товарів: повернення мита після закінчення транзитних операцій.

3. Прямі податки.

Податок на прибуток введено Законом України "Про оподатковування прибутку підприємств" від 28.12.94р. №334-94-ВР .

Відповідно до Закону платниками податку є юридичні особи, що здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку.

Об'єкт оподатковування - прибуток, що визначається шляхом зменшення суми скоректованого валового доходу звітного періоду на:

• суму валових витрат платника податку;

• суму амортизаційних відрахувань.

Скоректований валовий дохід - валовий доход за виключенням статей, що не включаються у валовий дохід.

Валовий дохід - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їхніми межами.

Валові витрати виробництва і обігу - сума будь-яких витрат платника в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (послуг), що здобуваються (виготовляються) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Законом перелічені доходи і витрати, що включаються і не включаються в склад відповідно валових доходів і витрат.

Ставка податку складає 25%, за винятком підприємств ігорного бізнесу, для яких діюча ставка податку - 30%.

На мал. 8.2. наведено загальну схему визначення суми податку на прибуток

Податок з доходів фізичних осіб з 1 січня 2004 року стягується згідно Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889 - ІV від 22.05.2003 р.

Платниками податку є фізичні особи – резиденти та нерезиденти.

Об'єктом оподаткування є доход, одержуваний з визначених законом джерел.

База оподаткування залежить від виду доходу:

• з одних видів оподатковуваних доходів податок сплачується по результатам місяця - тоді базою оподатковування є місячний оподатковуваний доход;

• з інших - тільки наприкінці року, при цьому база оподатковування - загальний річний оподатковуваний доход. Останній складається з місячних оподатковуваних доходів і доходів, отриманих з-за кордону.

Також законом передбачені особливі правила оподатковування окремих видів доходу. Наприклад, доходу у вигляді відсотків (дисконтних доходів), дивідендів і роялті, виграшів, від спадщини, отриманих подарунків і інше.

Оподатковування доходу відбувається:

• безпосередньо при виплаті доходу за його рахунок (наприклад, заробітної плати) - сума доходу зменшується на суму податку;

• за особливими правилами;

• за підсумками року на підставі поданої декларації.

Розмір місячного оподатковуваного доходу може бути зменшена визначену Законом суму соціальних пільг по даному податку. Дане право платника реалізують податкові агенти - роботодавці. Однак при цьому передбачені законом обмеження щодо надання даних пільг. Наприклад, якщо сума зарплати перевищує прожитковий мінімум для працездатної особи, збільшений у 1,4 рази й округлений до найближчих 10 грн., право на пільгу втрачається.

Щоб зменшити річний доход, платник податків може скористатись правом на податковий кредит.

Податковий кредит - сума (вартість) витрат, понесених платником податку - резидентом у зв'язку з придбанням товарів (послуг) у резидентів протягом звітного року (крім витрат на сплату ПДВ і акцизного збору), на яку дозволяється зменшення суми загального річного оподатковуваного доходу, отриманого за результатами звітного року.

Для одержання права на податковий кредит платнику необхідно в річній податковій декларації вказати суми документально підтверджених витрат, що включаються до складу податкового кредиту

Законом передбачений перелік витрат, що включаються до складу податкового кредиту. Наприклад, оплата власними коштами платника податку свого навчання чи члена його родини першого ступеня споріднення в середніх професійних і вищих навчальних закладах.

Ставки податку залежать від видів доходів і осіб, що одержують їх. Загальна ставка з 01.01.2004 р. по 31.12.2006 р. - 13 % від об'єкта оподаткування; з 01.01.2007 р. - 15 % від об'єкта оподатковування.

Отже у відносинах щодо податку на доходи громадян підприємство може виступати тальки як податковий агент, перераховуючи суми податку за щомісячними і разовими трудовими доходами.

Плата за землю

Підприємства, які володіють або користуються землею сплачують податок на землю (плата за землю).

Порядок обчислення і сплати податку на землю регулюється Законом України "Про плату за землю" від 19.06.1996 р. зі змінами та доповненнями до нього.

Плата за землю стягується у вигляді земельного податку або орендної плати і встановлюється залежно від грошової оцінки землі. Власники землі сплачують земельний податок. За земельні ділянки, передані в оренду, стягується орендна плата.

Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, що перебуває у власності або користуванні (у тім числі й на умовах оренди).

Платниками податку є власники землі та землекористувачі (в тому числі орендарі).

Стягування плати за землю залежить від призначення земельних ділянок:

1. Плата за землю сільськогосподарського призначення. Ставки земельного податку встановлено з одного гектара сільськогосподарських угідь у відсотках від грошової оцінки цих угідь.

2. Плата за землі населених пунктів. Ставки земельного по датку встановлено в розмірі 1% від грошової оцінки землі. Якщо грошової оцінки земельних ділянок не проведено, то використовуються середні ставки земельного податку (за 1 м²). Ці ставки диференційовано залежно від кількості населення в населеному пункті.

Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку щорічно за станом на 1 січня і до 1 лютого надають відповідні дані податковій адміністрації. Земельний податок включається до складу валових витрат.

Податок нараховується з дня виникнення права власності або права користування землею.

Якщо земельна ділянка, що на ній розміщено будівлю, перебуває у спільній власності кількох юридичних осіб, земельний податок нараховується кожному з них, пропорційно до частки його власності на будівлю.

Розмір, умови і терміни внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою учасників договору оренди - орендодавця (власника) та орендаря.

Плата за землю надходить на рахунок місцевих бюджетів. Сільськогосподарські підприємства сплачують податок двічі на рік (до 15 серпня та до 15 листопада), інші – щомісячно, до 15 числа місяця, наступного за звітним. За несвоєчасну сплату земельного податку стягується пеня в розмірі 0,3% суми заборгованості за кожний день несплати.

Місцеві органи влади можуть надавати пільги з податку у вигляді повного звільнення від оподаткування або зменшення суми податку на певний строк.

Податок із власників транспортних засобів

Порядок обчислення та сплати податку на транспортні засоби регулюється Законом України "Про податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" від 18 лютого 1997 р.

Платниками податку є підприємства, організації, установи (юридичні особи) - власники транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

Об'єктами оподаткування є автомобілі (легкові, вантажні, спеціального призначення); колісні трактори; мотоцикли, яхти та судна парусні, човни моторні і катери. Не оподатковуються: трактори на гусеничному ходу; машини та механізми для сільськогосподарських робіт; автомобілі швидкої допомоги та пожежні; спортивні яхти, судна парусні і човни; транспортні засоби (підйомні й самохідні), що використовуються на заводах, складах, у портах для перевезення вантажів на короткі відстані.

Ставки податку визначаються на рік в за видами транспортних засобів і диференційовані залежно від потужності двигуна, виду транспортного засобу, його призначення й використання.

Обчислення податку здійснюється на підставі даних про кількість транспортних засобів за станом на 1 січня поточного року.

Податок сплачується за місцезнаходженням юридичних осіб на спеціальні рахунки територіальних дорожніх фондів щоквартально рівними частинами до 15 числа місяця, що настає за звітними кварталами.

За придбані транспортні засоби протягом року податок сплачується перед їх реєстрацією.

Від сплати податку звільняються підприємства автомобільного транспорту загального користування незалежно від форми власності.

Сільськогосподарські підприємства-товаровиробники сплачують податок на трактори колісні, автобуси і спеціальні автомобілі для перевезення людей (з кількістю місць менше 10) у розмірі 50%.

Сума податку на транспортні засоби включається до складу валових витрат платника.

Відповідальність платника залежить від виду провини:

• у разі заниження податку стягується вся сума несплаченого податку і штраф у двократному розмірі від тієї ж суми.

• за відсутність обліку об'єктів оподаткування або за ведення обліку з порушенням установленого порядку (неподання, несвоєчасне подання розрахунків та інших документів, необхідних для обчислення та сплати податку) стягується штраф у розмірі 10% від суми податку, що підлягає сплаті.

• за несвоєчасну сплату податку стягується пеня у розмірі 120% річних від облікової ставки Національного банку на день складання акта перевірки, від суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Податок зараховується до бюджетів місцевого самоврядування.

Державне мито стягується згідно Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21.01.93 № 7-93.

Платниками державного мита є фізичні і юридичні особи у випадку здійснення на їх користь дій і видачі їм документів, що мають юридичне значення, уповноваженими державними органами.

Наприклад, мито стягується:

• з позовних заяв;

• з позовних заяв і заяв кредиторів в справах про банкрутство;

• за нотаріальне посвідчення документів;

• за реєстрацію актів цивільного стану;

• за видачу нового зразка паспорта громадянина, закордонного паспорту, дубліката, візи;

• за операції по випуску (емісії) цінних паперів і інше.

Декретом звільнено від сплати мита:

• позивачів - робітників та службовців по заявах, зв'язаних із заробітною платою й іншими питаннями, що виходять із трудових угод;

• позивачів по заявах про виплату аліментів;

• сторони по спорах, зв'язаних з відшкодуванням збитків, виниклих у результаті протизаконних дій;

• Національний банк України й ін.

Місцеві Ради народних депутатів мають право встановлювати додаткові пільги для окремих платників відносно сплати державного мита, зачислюваного в місцеві бюджети, а Міністерство фінансів України - щодо державного мита, зачислюваного в Державний бюджет України.

Ставки державного мита встановлюються у відсотках від неоподатковуваного мінімуму доходів громадян чи суми операції, що реєструється.

Спрощені системи оподаткування

Для окремих видів підприємств державою встановлено спрощені системи оподаткування.

Фіксований сільськогосподарський податок

Для сільськогосподарських товаровиробників, які використовують землю як засіб виробництва, Законом України від 17 грудня 1998 р. "Про фіксований сільськогосподарський податок" встановлено фіксований сільськогосподарський податок.

Він заміняє собою наступні податки і збори:

• податок на прибуток підприємств;

• плата (податок) за землю;

• податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

• комунальний податок;

• збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

• збір на обов'язкове соціальне страхування;

• збір на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг;

• збір до Державного інноваційного фонду;

• збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

• плата за придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності;

• збір за спеціальне використання природних ресурсів (за користування водою для потреб сільського господарства).

Інші податки та збори повинні сплачуватися сільськогосподарськими товаровиробниками в порядку і розмірах, визначених відповідними законодавчими актами.

Платниками фіксованого сільськогосподарського податку є сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм господарювання та власності, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, якщо їх валовий дохід від операцій з продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний рік перевищує 50% загальної суми валового доходу підприємства.

Сплата фіксованого сільськогосподарського податку може здійснюватись у двох формах - у грошовій формі або у вигляді поставок сільськогосподарської продукції – за вибором платника.

Кількість сільськогосподарської продукції з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюється на початку року і не підлягає коригуванню залежно від зміни ціни на сільськогосподарську продукцію протягом податкового року.

Обрахування кількості сільськогосподарської продукції з одного гектара сільськогосподарських угідь, що має поставлятися в рахунок фіксованого сільськогосподарського податку, здійснюється, виходячи з такого еквівалента - однієї тонни пшениці м'якої третього класу за цінами, які щорічно визначатимуться Кабінетом Міністрів України. Кількість сільськогосподарської продукції з одного гектара сільськогосподарських угідь, яка має поставлятися в рахунок фіксованого сільськогосподарського податку, визначається як співвідношення вартості однієї тонни пшениці, узятої за еквівалент, до вартості однієї тонни відповідної продукції. Таке співвідношення встановлюється обласними радами щорічно, але не пізніше 1 січня.

За об'єкт оподаткування береться площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому в користування, у тім числі на умовах оренди.

Ставки фіксованого сільськогосподарського податку встановлюються з одного гектара сільськогосподарських угідь у відсотках до грошової їх оцінки в таких розмірах:

• для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,5;

• для багаторічних насаджень - 0,3.

Платники фіксованого сільськогосподарського податку у грошовій формі самостійно визначають його суму на поточний рік і до 1 лютого подають розрахунок до державної податкової служби за місцем їхнього знаходження.

Протягом поточного року щомісяця до 20 числа місяця, наступного за звітним, вказаний податок сплачується в розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал. Встановлено такий квартальний розподіл річної суми податку: І квартал - 10%, II квартал - 10%, III квартал - 50%, IV квартал - 30%.

Для сплати фіксованого сільськогосподарського податку у формі поставок сільськогосподарської продукції встановлені такі терміни:

• термін поставок зерна встановлюється за погодженням з районною державною адміністрацією, але не пізніше 15 жовтня (ранні зернові культури) та 1 грудня (пізні зернові та технічні культури).

• поставка продукції тваринництва для сплати податку має здійснюватись щомісячно, але не пізніше останнього дня поточного місяця. При цьому витрати, пов'язані з транспортуванням сільськогосподарської продукції до заготівельних підприємств і організацій, несуть платники податку.

Платники фіксованого сільськогосподарського податку переказують кошти на окремий рахунок Державного Казначейства України.

Єдиний податок

Згідно з Указом Президента України від 3 липня 1998 року "Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" для юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, що в них за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб, а розмір виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень встановлено спрощену систему оподаткування.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на поточний рахунок або в касу за здійснення операцій з продажу. Суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, не мають права застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію, крім готівкового та безготівкового розрахунків грішми.

Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, звільняється від сплати таких податків і зборів (обов'язкових платежів):

- податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа вибрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків;

• податку на прибуток;

• плати (податку) за землю;

• збору за спеціальне використання природних ресурсів;

• збору до Державного інноваційного фонду;

• збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

• збору на обов'язкове соціальне страхування;

• комунального податку;

• податку на промисел;

• збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

• внесків до Фонду соціального захисту інвалідів;

• внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

• плата за патенти згідно із Законом "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності.

Для переходу на спрощену систему оподаткування суб'єкт малого підприємництва має подати письмову заяву в орган державної податкової служби за місцем державної реєстрації не пізніше ніж за 15 днів до початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу), за умови сплати всіх установлених податків та зборів за попередній звітний (податковий) період.

Суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи можуть самостійно вибрати ставку єдиного податку:

• 6% суми виручки від реалізації без урахування акцизного збору, але з окремою оплатою ПДВ;

• 10% суми виручки від реалізації без урахування акцизного збору, але зі включенням ПДВ до складу єдиного податку.

Суми єдиного податку перераховуються щомісячно до 20 числа місяця наступного за тим, в якому одержано виручку, на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.

Платники за результатами господарської діяльності за звітний період (квартал) подають до органу державної податкової служби (до 20 числа місяця, наступного за звітним періодом) розрахунок сплати єдиного податку, акцизного збору і податку на додану вартість (якщо ними вибрано ставку 6%).

На спрощену систему оподаткування суб'єктів малого підприємництва не можуть бути переведені:

• довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи;

• суб'єкти підприємницької діяльності, на яких поширюється дія Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" в частині придбання спеціального торгового патенту;

• суб'єкти підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам-учасникам та засновникам даних суб'єктів (які не є суб'єктами малого підприємництва), перевищують 25%;

• фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами.

Новостворені та зареєстровані в установленому порядку суб'єкти малого підприємництва, які подали заяву на право застосування спрощеної системи оподаткування, стають суб'єктами вказаної системи оподаткування з того кварталу, в якому здійснено їхню державну реєстрацію.

Суб'єкт малого підприємництва може відмовитися від застосування спрощеної системи і повернутися до загальної системи оподаткування з початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу). Для цього необхідно подати заяву до відповідного органу державної податкової служби за 15 днів до закінчення звітного податкового періоду.

4. Місцеві податки і збори.

Податок з реклами сплачують ті юридичні особи, що розміщають будь-які види реклами.

Об'єктом оподаткування є вартість послуг за встановлення і розміщення реклами. Податок з реклами сплачується з усіх видів оголошень і повідомлень, що передають інформацію з комерційною метою з допомогою засобів масової інформації, преси, телебачення, афіш, плакатів, рекламних щитів, інших технічних способів, нерухомості й одягу; на вулицях, магістралях, площах, будинках, транспорті та у інших місцях.

Ставка податку встановлюється не більше 0,1 % вартості послуг за розміщення одноразової реклами та 0,5 % за розміщення реклами на тривалий термін.

Цей податок сплачується під час оплати послуг за розміщення реклами.

Платниками комунального податку є юридичні особи, за винятком бюджетних організацій, планово-дотаційних і сільськогосподарських підприємств.

Об'єктом оподаткування є фонд оплати праці, розрахований виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходу громадян.

Ставка встановлюється місцевими органами влади і не повинна перевищувати 10 % об'єкта оподаткування.

Збір за паркування автотранспорту сплачують юридичні особи і громадяни, що паркують автомобілі в спеціально обладнаних чи відведених для цього місцях. Ставка збору встановлюється з розрахунку за одну годину паркування; її граничний розмір не повинен перевищувати 3 % не оподатковуваного мінімуму доходів громадян у спеціально обладнаних місцях і 1 % - у відведених місцях.

Сплата збору за паркування автотранспорту здійснюється водіями на місці паркування.

Ринковий збір - це плата за торгові місця.

Платниками є юридичні особи, що реалізують продукцію сільського господарства, промислову продукцію та інші товари на ринках і в павільйонах, на критих і відкритих столах, площадках для торгівлі з автомашин, візків, мотоциклів, ручних візків.

Граничний розмір ставки збору для юридичних осіб не повинен перевищувати трьох мінімальних заробітних плат. Він може залежати від ринку, його територіального розміщення і виду продукції (товару).

Ринковий збір сплачується за кожний день торгівлі до початку реалізації продукції.

Збір за право на проведення кіно- і телезйомок.

Платниками є комерційні кіно- і телеорганізації, включаючи організації з іноземними інвестиціями і закордонні організації, що проводять зйомки, коли це вимагає від місцевих органів державної виконавчої влади додаткових заходів (виділення міліції, оточення території зйомок і т.д.).

Граничний розмір збору не повинен перевищувати фактичних витрат на проведення зазначених заходів.

5. Відрахування в соціальні фонди.

Соціальне страхування - одна з гарантій здійснення прав трудящих на матеріальне забезпечення.

Відповідно до Законів України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", "Про збори на обов'язкове соціальне страхування" для підприємств усіх форм власності, їхніх об'єднань, бюджетних, суспільних і інших організацій, об'єктом оподатковування для юридичних осіб є:

- по обов'язковому державному пенсійному страхуванню :

• фактичні витрати на оплату праці працівників, що підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб крім витрат на оплату робіт, послуг, виконаних відповідно до цивільно-правових договорів, витрат на виплату дивідендів, відсотків і інших витрат, які не враховуються при розрахунку середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій. Ставка збору - 32%, а по оплаті праці працюючих інвалідів - 4%;

• обсяг операції з купівлі-продажу валюти. Ставка збору - 1 % суми операції з купівлі-продажу валют.

• вартість ювелірних виробів с золота, платини та коштовних камінь. Ставка збору - 5 % вартості відповідних виробів.

• вартість легкового автомобіля при операції його продажу. Ставка збору - 3 % вартості, визначеної відповідно до договорів купівлі-продажу, довідок-рахунків торговельних організацій, договорів міни, довідок органів митної служби, актів експертної оцінки вартості автомобіля, інших документів, що підтверджують цю вартість.

• вартість нерухомого майна. Ставка збору - 1 % вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна.

• вартість будь-яких послуг стільникового рухомого зв'язку, сплачена споживачами цих послуг оператору, що їх надає. Ставка збору - 6 % вказаної вартості.

- по обов'язковому державному соціальному страхуванню - фактичні витрати на оплату праці працівників, що підлягають оподаткуванню прибутковим податком з громадян крім витрат на оплату робіт, послуг, виконаних відповідно до цивільно-правових договорів, витрат на виплату дивідендів, відсотків і інші витрати, враховуються не при розрахунку середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій. Ставка збору на страхування на випадок тимчасової непрацездатності - 2,9%, на випадок безробіття - 2,1%, від нещасливого випадку на виробництві від 0,83% до 13,8% у залежності від галузі, де функціонує підприємство;

Підприємства за місцем перебування зобов'язані зареєструватися в уповноважених Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування, Фонду безробіття, Фонду страхування від нещасливого випадку на виробництві і надавати їм відповідну звітність у встановлений термін.

Для реєстрації надається:

• заява за встановленою формою;

• завірені копії таких документів: свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності; довідки про внесення до Державного реєстру підприємств та організацій України, присвоєння ідентифікаційного коду органом статистики для юридичних осіб.

Сплата збору по обов’язковому пенсійному страхуванню здійснюється наступним чином:

1. Перерахування збору в Пенсійний фонд з операцій по купівлі-продажу валют контролюється уповноваженими банками при отриманні заявок на ці операції. При цьому банки сплачують зазначений збір у гривнях із суми, витраченої на купівлю валюти для власних потреб і для здійснення готівкових обмінних операцій.

2. Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з продажу ювелірних виробів із золота, платини і дорогоцінного каміння сплачується платниками в такому порядку:

• якщо протягом робочого дня сума збору, яка обліковується, дорівнює або перевищує 50 гривень, - протягом наступного робочого дня;

• якщо протягом робочого дня сума збору, яка обліковується, менше ніж 50 гривень, - не пізніше того робочого дня, коли сума збору досягне 50 гривень.

1. Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів сплачується платниками цього збору через установи банків на рахунки місцевих органів Пенсійного фонду за місцем реєстрації легкового автомобіля. Органи державтоінспекції здійснюють реєстрацію легкових автомобілів лише за умови сплати збору, що підтверджується відповідними документами.

2. Нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

3. Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку сплачується платниками збору оператору одночасно з оплатою ними зазначених послуг. Оператори стільникового рухомого зв'язку перераховують збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в такому порядку:

• якщо протягом робочого дня сума збору, яка обліковується, дорівнює або перевищує 50 гривень - не пізніше наступного робочого дня;

• якщо протягом робочого дня сума збору, яка обліковується, менше ніж 50 гривень, - не пізніше того робочого дня, коли сума збору досягне 50 гривень.

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з фонду оплати праці та з заробітної платні найманих робітників нараховується і сплачується аналогічно іншим зборам на соціальне страхування:

1. платники щомісяця складають у двох примірниках розрахунок (звіт) зобов'язання з нарахування, виплат за рахунок коштів фондів та сплати зборів, у якому зазначають самостійно обчислені суми зобов'язань за встановленою формою. Усі примірники розрахунків зобов'язань зі сплати зборів підписуються керівником, головним бухгалтером підприємства та завіряються печаткою.

2. оригінал розрахунку подається платником до органу відповідного фонду за місцезнаходженням платника:

   • Пенсійного фонду - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

   • Фонду соціального страхування тимчасової втрати працездатності – не пізніше 12 числа, наступного за останнім календарним днем звітного місяця

   • Фонду соціального страхування на випадок безробіття – щоквартально - 10 квітня, 10 липня, 10 жовтня, 15 січня;

   • Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності - щоквартально - 20 квітня, 20 липня, 20 жовтня, 25 січня;

3. Належні до сплати суми зборів сплачуються одночасно з одержанням коштів в установах банків на оплату праці. При перерахуванні коштів до відповідних фондів платники, крім загальної суми платежу, зазначають у платіжному дорученні суми з окремих видів платежів за кодами видів надходжень.

Частина державних страхових коштів використовується безпосередньо на підприємствах, а інша частина через відповідні державні органи. На підприємствах кошти соціального страхування використовуються шляхом оплати листків тимчасової непрацездатності, виплат і відшкодування витрат одноразового характеру (у зв'язку з народження дитини, похованням, виплат і відшкодуванням витрат у зв'язку з нещасливим випадком на виробництві).

Крім того законодавством передбачено покриття підприємствами фактичних витрат на виплату і доставку пенсій пільговим категоріям робітників. Органи Пенсійного фонду нараховують відповідні зобов’язання підприємства, надсилають останньому повідомлення про відповідні суми. Підприємство повинно сплатити відповідну суму у термін 10 календарних днів.

За невиконання платниками зобов’язань перед соціальними фондами передбачено штрафні санкції, які накладаються на підприємство відповідними співробітниками фондів згідно з діючим законодавством.

Контрольні питання.

1. Наведіть приклади системи оподаткування знайомих Вам підприємств?

2. Перелічите елементи оподаткування розглянутих податків та зборів.

3. В чому різниця для фінансів підприємства між податками та соціальними зборами?

4. Чому податок на додану вартість забезпечує основні суми надходжень у бюджет?

5. Чому, на Вашу думку, настільки складна структура митних тарифів?

6. Яким чином Ви організували облік податкових зобов’язань та управління відповідними коштами?

7. Вади спрощеної системи оподаткування відомі, а чи є в неї недоліки?

Перелік рекомендованої літератури

1. Про систему оподаткування: Закон України від 25.06.91 № 39. – Режим доступу: http: // www. zakon. rada. gov. ua

2. Про місцеві податки та збори: Декрет Кабінеті Міністрів України від 20.05.93. №56-93. – Режим доступу: http: // www. zakon. rada. gov. ua

3. Про податок на додану вартість: Закон України от 03.04.97. №168/97-ВР. – Режим доступу: http: // www. zakon. rada. gov. ua

4. Про платників та порядок сплати акцизного збору: Указ Президента України от 11.05.98. № 453/98 – Режим доступу: http: // www. zakon. rada. gov. ua

5. Про акцизний збір: Декрет Кабінету Міністрів України від 26.12.92. №18-92. – Режим доступу: http: // www. zakon. rada. gov. ua

6. Митний кодекс України. – Режим доступу: http: // www. zakon. rada. gov. ua

7. Про єдиний митний тариф: Закон України від 05.02.92. № 2097-XII. – Режим доступу: http: // www. zakon. rada. gov. ua

8. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 28.12.94. №334-94-ВР. – Режим доступу: http: // www. zakon. rada. gov. ua

9. Про податок з доходів фізичних осіб: Закон України від 22.05.03. №889 – IV – Режим доступу: http: // www. zakon. rada. gov. ua

10. Про державне мито: Декрет Кабінету Міністрів України від 21.01.93 № 7-93. – Режим доступу: http: // www. zakon. rada. gov. ua

11. Про загальнообов‘язкове державне пенсійне страхування: Закон України від №1788-12– Режим доступу: http: // www. zakon. rada. gov. ua

12. Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням: Закон України від 18.01.2001. №2240-ІІІ. – Режим доступу: http: // www. zakon. rada. gov. ua

13. Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття: Закон України від 2.03.2000. №1566-ІІІ. – Режим доступу: http: // www. zakon. rada. gov. ua

14. Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності: Закон України від 23.09.99. №11105-ХІV. – Режим доступу: http: // www. zakon. rada. gov. ua

15. Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України: Закон України від 25.03.2005. №2505-ІV. – Режим доступу: http: // www. zakon. rada. gov. ua

Тема 9. ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВАХ

План

1. Зміст, завдання та методи фінансового планування

2. Зміст фінансового плану та порядок його складання

3. Зміст і значення оперативного фінансового плану

1. Зміст, завдання та методи фінансового планування

Фінансове планування є найважливішою складовою частиною внутрішньофірмового планування. Фінансове планування - це різновид управлінської діяльності, спрямованої на визначення необхідного обсягу фінансових ресурсів, доходів, їх оптимальний розподіл і використання з метою забезпечення реалізації цілей підприємства.

Фінансове планування на підприємстві звичайно має три рівня:

• стратегічне;

• тактичне;

• оперативне,

Стратегічні плани - це плани генерального розвитку бізнесу і довгострокової структури організації.

Стратегічне фінансове планування визначає найважливіші показники, пропорції та темпи розвитку підприємства. Стратегічне фінансове планування будується на базі стратегії підприємства та прогнозу його фінансової діяльності. Стратегія передбачає визначення довгострокових цілей діяльності підприємства та вибір найефективніших способів їх досягнення. Цілі стратегії мають спрямовуватися на максимізацію ринкової вартості підприємства.

Важливе значення для формування стратегії має врахування факторів ризику. Фінансові аспекти стратегії повинні враховувати фактори ризику: ризик неплатежів, інфляційні ризики, ризик фінансової кризи та ризики інших непередбачуваних обставин.

На підставі стратегії підприємства визначається фінансова політика підприємства за основними напрямками фінансової діяльності: податкова, цінова, амортизаційна, дивідендна, інвестиційна тощо.

У фінансовому аспекті стратегічні плани визначають найважливіші фінансові показники і пропорції розвитку підприємства, характеризують інвестиційні стратегії і можливості реінвестування і розвитку підприємства. Такі плани визначають обсяг і структуру фінансових ресурсів, необхідних для збереження підприємства як бізнесу-одиниці.

Поточні плани розробляються на основі стратегічних шляхом їх деталізації, тобто якщо стратегічний план дає цільовий перелік фінансових ресурсів, їх обсяг і напрямки використання, то в рамках поточного планування проводиться узгодження кожного виду вкладень із джерелами фінансування. Таким чином, стратегічні плани дають "макроструктуру" фінансових ресурсів (перспективи зміни структури капіталу, пріоритетні напрямки вкладення і залучення коштів), поточні характеризують - ефективність кожного з можливих джерел фінансування, містять розрахунок ціни капіталу і його складових (акціонерний капітал, позики і т.п.), а також фінансову оцінку основних напрямків діяльності підприємства і шляхів одержання доходу.

Основними завданнями поточного фінансового планування на підприємстві є:

• забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

• установлення раціональних фінансових відносин із суб'єктами господарювання, банками, страховими компаніями;

• визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціонального його використання;

• виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів;

• здійснення контролю за утворенням та використанням платіжних засобів.

Поточне планування здійснюється в формі бізнес-плану діяльності, в якому узгоджуються усі напрямки діяльності підприємства. Фінансовий розділ бізнес-плану резюмує в цифровому визначенні матеріали попередніх розділів і виражає підсумки в грошовій формі. Фінансовий план включає:

• баланс грошових надходжень і витрат,

• план прибутків і збитків,

• плановий баланс,

• інвестиційний план,

• розрахунок беззбитковості продажу.

При здійсненні фінансового планування використовуються різні методи. Традиційно широко використовується балансовий метод. Його зміст полягає в тому, що не тільки балансуються підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статті витрат зазначаються конкретні джерела покриття. При цьому використовуються різні способи: нормативний, розрахунково-аналітичний, оптимізації планових рішень, економіко-математичного моделювання.

Суть нормативного способу фінансового планування полягає в тім, що на основі встановлених фінансових норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба суб'єкта підприємницької діяльності у фінансових ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів. Згаданими нормативами є ставки податків, ставки, зборів та внесків, норми амортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів. Норми та нормативи бувають галузевими, регіональними та індивідуальними.

За використання розрахунково-аналітичного методу планові показники розраховуються на підставі аналізу фактичних фінансових показників, які беруться за базу, та їх зміни в плановому періоді.

Оптимізація планових рішень полягає в розробці варіантів планових розрахунків для того, щоб вибрати з них найоптимальніший. Відтак можуть використовуватися різні критерії вибору:

• максимум прибутку (доходу) на грошову одиницю вкладеного капіталу;

• економія фінансових ресурсів, тобто мінімум фінансових витрат;

• економія поточних витрат;

• мінімум вкладення капіталу за максимально ефективного результату;

• максимум абсолютної суми одержаного прибутку.

Фінансове планування (крім уже згадуваних способів розрахунків) потребує широкого використання економіко-математичного моделювання. Цей спосіб уможливлює знаходження кількісного вираження взаємозв'язків між фінансовими показниками та факторами, які їх визначають. Економіко-математична модель - це точний математичний опис факторів, які характеризують структуру та закономірності зміни даного економічного явища і здійснюються з допомогою математичних прийомів. Моделювання може здійснюватися за функціональним та кореляційним зв'язком. Економіко-математичне моделювання дає змогу перейти в плануванні від середніх величин до оптимальних варіантів. Підвищення рівня наукової обґрунтованості планування потребує розробки кількох варіантів планів виходячи з різних умов та шляхів розвитку підприємства з наступним вибором оптимального варіанта фінансового плану.

Оперативні плани - це короткострокові тактичні плани, безпосередньо пов'язані з досягненням цілей підприємства, наприклад, план виробництва на поточний місяць, план закупівлі матеріалу і т.п.

2. Зміст фінансового плану та порядок його складання

Річний фінансовий план (план доходів та витрат грошових коштів) характеризує обсяг фінансових ресурсів, необхідних для фінансово-господарської діяльності. Він є орієнтиром для фінансової роботи підприємств у плановому році.

Виконання фінансового плану здійснюється безпосередньо в процесі фінансово-господарської діяльності, забезпечуючи стабільну платоспроможність підприємства через оперативне фінансове планування.

Бюджетування - це процес планування майбутньої діяльності підприємства й оформлення його результатів системою бюджетів.

Бюджет - кількісне відображення плану, інструмент координації і контролю за його виконанням.

Процес бюджетування на підприємстві поєднує роботу зі складання оперативного, фінансового і загального бюджетів, управлянні і контролю за виконанням бюджетних показників.

Бюджет - це кількісне втілення плану, що характеризує доходи і витрати на визначений період, і капітал, який необхідно залучити для досягнення заданих планом цілей.

Бюджети мають багато видів і форм: окремі бюджети, що характеризують проміжні операції (закупівля сировини і матеріалів, бюджет виробництва і т.п.), можуть нести інформацію тільки про витрати чи тільки про доходи (бюджет продажів), а укрупнені бюджети (бюджетний звіт про прибутки і збитки, бюджет потоків коштів) показують як витрати, так і доходи організації.

Основні вимоги до інформації, що міститься в бюджеті:

• достатність для розуміння і реалізації;

• не надмірність та ясність.

Бюджетний період в основному охоплює - короткостроковий аспект планування, але бюджети, зв'язані з капітальними вкладеннями, складаються і на більш тривалий період - п'ять, десять років.

Роль і місце бюджетирования в системі фінансового планування характеризується функціями бюджету:

1 Планування операцій, що забезпечують фінансування реалізації стратегічних і поточних планів на заданий період.

2 Комунікація і координація різних підрозділів підприємства і видів діяльності для досягнення поточних цілей і на основі їхньої реалізації довгострокових і стратегічних цілей.

Бюджет виявляє слабкі сторони в організаційній структурі підприємства, забезпечує рішення проблем комунікації і координації відповідальності між виконавцями і по термінах.

3 Орієнтація керівників усіх рангів на досягнення задач, поставлених перед їхніми центрами відповідальності.

4 Контроль поточної діяльності, забезпечення планової дисципліни.

Робота зі складання бюджету потребує кілька етапів:

1 Підготовка прогнозу і бюджету продажів.

2 Визначення очікуваного обсягу виробництва.

3 Розрахунок витрат, зв'язаних з виробництвом і збутом продукції.

4 Розрахунок і аналіз грошових потоків.

5 Складання планових фінансових звітів.

Бюджет не має стандартизованих форм, затверджених державними органами, найбільше широко використовуються структура загального бюджету з виділенням операційного і фінансового бюджетів.

Операційний бюджет - це система бюджетів, що характеризує доходи і витрати по операціях, запланованих на наступний період для сегмента чи окремої функції організації.

Складання загального бюджету починається з операційного бюджету, першим кроком у який є бюджет продажів.

Фінансовий бюджет - це план, у якому відбивається обсяг і структура запланованих джерел коштів і плановані напрямки їхнього використання.

Фінансовий бюджет складається з бюджету грошових коштів, бюджету капітальних вкладень і бюджетного балансу.

Бюджет руху грошових коштів - це план грошових надходжень і платежів. Баланс надходжень коштів показує, коли в підприємства виникають тимчасово вільні кошти, а коли воно має додаткову потребу в них. Це дає фінансовому менеджеру можливість тимчасово вільні фінансові кошти вкласти на депозитні рахунки комерційних банків або інвестувати в цінні папери для одержання доходів, а в періоди, коли виникає додаткова потреба, - забезпечити залучення коштів.

Бюджет капітальних вкладень на основі обраного критерію рентабельності інвестицій визначає, які довгострокові активи необхідно придбати чи побудувати.

Завершальним кроком у процесі підготовки загального бюджету служить розробка бюджетного бухгалтерського балансу, що характеризує зміни у фінансовому і майновому положенні підприємства за умови виконання запланованих у бюджетах операційному і фінансовому - фінансових операцій.

Бухгалтерський баланс подає інформацію про майно організації і джерела його утворення на конкретний момент. Порівняння балансових показників ряду звітних дат дозволяє визначити ті чи інші зміни у вартості майна, його структурі, в об'єктах і співвідношеннях джерел фінансування.

Грошові потоки підприємства формуються по трьох найважливіших сферах його діяльності, що відповідає і трьом частинам форми звіту про рух коштів :

- грошові потоки від поточної операційної (виробничої) діяльності;

- грошові потоки від фінансової діяльності;

- грошові потоки від інвестиційної діяльності.

При розрахунку бюджету руху грошових коштів головним є час фактичних надходжень і платежів коштів , а не час виконання господарських операцій.

3. Зміст і значення оперативного фінансового плану

Оперативне фінансове планування полягає в складанні та виконанні бюджетів на найменший горизонт планування. За звичай – це місяць.

Оперативні плани - це короткострокові тактичні плани, безпосередньо пов'язані з досягненням цілей підприємства. Оперативні плани входять складовою частиною в річний чи квартальний загальний бюджет підприємства.

Оперативне фінансове планування необхідне підприємству з метою контролю за фактичним надходженням грошових коштів на поточний рахунок та витрачанням коштів у процесі господарської діяльності, виконання поточного фінансового плану. Це пов'язано з тим, що фінансове забезпечення підприємницької та інвестиційної діяльності відбувається за рахунок власних та залучених коштів, що потребує повсякденного ефективного контролю за формуванням і використанням фінансових ресурсів.

Окремим інструментом оперативного управління фінансовими ресурсами є платіжний календар.

Його горизонт терміну планування встановлюється підприємством самостійно, найчастіше складають на квартал із розбивкою по місяцях або на місяць із розбивкою по декадах.

У платіжному календарі відображається весь грошовий оборот підприємства, основна частина якого проходить через рахунки підприємства в банку. У платіжному календарі відбивається рух грошових коштів відповідно до напрямків на строків їх надходження та використання. Тут фіксуються всі види грошових платежів та надходжень підприємств незалежно від їх джерел та напрямків використання.

Платіжний календар дає можливість фінансовим службам підприємства забезпечити оперативне фінансування: виконання розрахункових та платіжних зобов'язань. Він уможливлює спостереження за станом оборотних коштів та вказує на точні терміни залучення і використання позикових та залучених коштів у плановому періоді.

Платіжний календар конкретизує поточний фінансовий план, уточнює його показники, дає змогу використати наявні резерви для підвищення ефективності використання фінансових ресурсів підприємства, дає точніше уявлення про стан платежів та розрахунків у періоді, що аналізується.

Отже, постійний оперативний контроль, який здійснюється з допомогою платіжного календаря, є надзвичайно важливим засобом виконання поточного фінансового плану - плану доходів і витрат підприємства.

Контрольні питання.

1. Назвіть головні завдання фінансового планування.

2. Покажіть взаємозв’язок між різними фінансовими планами.

3. Покажіть взаємозв’язок між конкретними завданнями та змістом відповідних фінансових планів.

4. Які бюджети відносяться до операційних?

5. Які бюджети безпосередньо використовуються при складанні бюджету грошових коштів?

6. В чому різниця між бюджетом грошових коштів та платіжним календарем?

Перелік рекомендованої літератури

1. Бланк И.А. Управление прибылью. – К.: Ника-Центр, 1998. – 544 с.

2. Ван Хорн Дж. К. Основы управления финансами. – М.: Финансы и статистика, 1996 – 799 с.

3. Голов С.Ф. Управленческий бухгалтерский учет. – К.: "Скарби", 1998. – 384 с.

4. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности.—2-е изд., перераб. и доп.—М.: Финансы и статистика, 2000.—512 с.: ил.

5. Коласс Б. Управление финансовой деятельностью предприятия. Проблемы, концепции и методы: Учеб. Пособие/Пер с франц. Под ред. проф. Я.В. Соколова. – М.: Финансы, ЮНИТИ, 1997. – 576 с.

6. Ли Ф. Ченг, Финнерти И. Джозеф. Финансы корпораций: теория, методы и практика. Пер с англ. – М.:ИНФРА-М, 2000.-XVIII, 686с.

7. Финансовый менеджмент: теория и практика: Учебник / Под ред. Е.С. Стояновой. – 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Перспектива, 1999. – 656 с.

Тема 10. БАНКРУТСТВО ТА ФІНАНСОВА САНАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВ

План

1. Поняття та процедури банкрутства та санації

2. Заходи та процес проведення санації

3. План санації

1. Поняття та процедури банкрутства та санації

Під банкрутством (неплатоспроможністю) підприємства звичайно розуміється нездатність боржника задовольняти вимоги кредиторів, включаючи нездатність забезпечити обов'язкові платежі в бюджет та позабюджетні фонди, у зв'язку з перевищенням зобов'язань боржника над його майном чи у зв'язку з незадовільною структурою балансу боржника. Банкрутство підприємств - це наслідок глибокої фінансової кризи. Під фінансовою кризою розуміють стан розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства.

Зовнішньою ознакою неплатоспроможності (банкрутства) підприємства є призупинення його поточних платежів, якщо підприємство не забезпечує чи є не в змозі забезпечити виконання вимог кредиторів протягом трьох місяців із дня настання термінів їхнього виконання.

Якщо у кредиторів є сумніви щодо можливості повернення коштів, вони можуть звернутись до судових процедур повернення коштів, тобто розпочати провадження справи про банкрутство.

Провадження у справах про банкрутство складається, як правило, з таких головних етапів:

• процедури встановлення факту неплатоспроможності боржника і безспірності вимог кредитора, якщо саме він ініціював порушення справи.

• виявлення всіх кредиторів і можливих санаторів.

• санації чи укладання мирової угоди.

• визнання боржника банкрутом.

• процедури задоволення вимог кредиторів за рахунок ліквідації майнових активів боржника.

Можливі наслідки для підприємства зображені на малюнку 9.1

Вважається, що банкрутство підприємства має місце після визнання факту неспроможності арбітражним судом чи після офіційного оголошення про неї боржником при його добровільній ліквідації.

Справа про банкрутство підприємства порушується за письмовою заявою будь-кого з кредиторів боржника, органів державної податкової служби, контрольно-ревізійної служби чи працівників підприємства до господарського суду за наявності відповідних підстав (формальних ознак фінансової неспроможності). Кредитори мають право об'єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду зі спільною заявою. Боржник може звернутися до господарського суду з власної ініціативи за його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності.

Справа про банкрутство порушується арбітражним судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати і не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для погашення строку.

Мал. 9.1. Можливі наслідки системної фінансової кризи

Боржник у разі неплатоспроможності або загрози неплатоспроможності та за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, може звернутися до господарського суду з власної ініціативи із заявою про порушення справи про своє банкрутство у таких випадках:

• якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань перед іншими кредиторами;

• якщо за ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства боржник не матиме можливості задовольнити грошові вимоги кредиторів у повному обсязі;

• за наявності ефективної концепції санації та браком часу для її реалізації (тоді необхідного відстрочення платежів можна домогтися в результаті укладання мирової угоди вже в процесі провадження справи про банкрутство).

Послідовність дій від моменту подачі позову до початку чи санації ліквідації наведена у вказаному Законі.

Згідно Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" банкрутство - це визнана відповідним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Добровільна ліквідація підприємства-боржника - це процедура ліквідації неплатоспроможного підприємства, що здійснюється поза судовими органами на підставі рішення власників чи угоди між власниками підприємства і кредиторами і під контролем кредиторів.

Примусова ліквідація підприємства - це процедура ліквідації неплатоспроможного підприємства, що здійснюється за рішенням господарського суду (як правило, у процесі проведення справи про банкрутство). У разі прийняття рішення про ліквідацію створюється ліквідаційна комісія, яка проводить продаж майна боржника та задоволення вимог кредиторів за рахунок надходжень від продажу.

Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або оголошення його банкрутом" встановлено таку чергу розподілу виручки від продажу об’єктів боржника:

1. покриття витрат, пов'язаних з провадженням справи, а також задовольняння вимог кредиторів, забезпечені заставою.

До витрат, пов'язаних із провадженням справи про банкрутство, належать, зокрема, такі:

• витрати кредитора на сплату державного мита й публікацій згідно з процедурою провадження справи про банкрутство;

• витрати, пов'язані зі збереженням майнових активів банкрута, а також сплатою державного мита за позовами про стягнення дебіторської заборгованості суб'єкта банкрутства;

• витрати ліквідаційної комісії та розпорядника майна в разі залучення ними експертів, консультантів та інших подібних осіб;

• витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішення господарського суду за їхні кошти;

• витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

Майно банкрута, яке є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується тільки для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Якщо в результаті реалізації предмета застави виявиться, що виручена сума перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог, то різниця використовується для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості. Якщо ж коштів, виручених від реалізації застави, не вистачило для задоволення відповідних вимог, то різниця відшкодовується заставодержателю із загальної ліквідаційної маси в черзі з іншими кредиторами.

2. виконання зобов’язань перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства або виплат на акції трудового колективу);

3. задовольняння вимог щодо сплати державних і місцевих податків та неподаткових платежів до бюджету, вимоги органів державного страхування та соціального забезпечення;

4. задовольняння вимог кредиторів, не забезпечені заставою;

5. задовольняння вимог членів трудового колективу щодо повернення їхніх внесків до статутного фонду підприємства;

6. всі інші вимоги, зокрема, вимоги власників корпоративних прав.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від продажу майна банкрута тільки після повного задоволення вимог попередньої черги. Коли майна бракує для повного задоволення всіх вимог однієї черги, претензії задовольняються пропорційно належній кожному кредиторові сумі.

Претензії, не задоволені за браком майна, вважаються погашеними.

Майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, використовується відповідно до рішення власника.

Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, надалі його вважають вільним від боргів і він може продовжити свою підприємницьку діяльність.

На практиці іноді банкрутство підприємства є результатом умисних дій окремих осіб з метою, наприклад, перерозподілу власності. Ці дії розглядаються звичайно як злочини і передбачають кримінальну відповідальність винних осіб. Виділяють такі дії:

• фіктивне банкрутство - ситуація, коли підприємство фактично не є банкрутом, однак запевняє про свою фінансову неспроможність.

• умисне банкрутство - це умисне доведення суб'єкта підприємницької діяльності до стійкої фінансової неплатоспроможності через здійснення з корисливих мотивів власником або посадовою особою підприємства протиправних дій або через невиконання чи неналежне виконання своїх службових обов'язків.

Мирова угода - це процедура досягнення домовленості між боржником та кредиторами щодо пролонгації строків сплати платежів кредиторам або щодо зменшення суми боргів.

Звичайно мирова угода укладається з ініціативи боржника. Головною метою для нього є виграти час, необхідний для проведення фінансового оздоровлення (санації) підприємства.

Згідно з вітчизняним законодавством мирова угода між боржником і кредиторами може бути укладена на будь-якому етапі провадження справи про банкрутство. Вона може стосуватися лише вимог, забезпечених заставою або другої та наступних черг кредиторів. Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймає комітет кредиторів більшістю голосів. Воно вважається ухваленим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечено заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди.

Угода укладається в письмовій формі і підлягає затвердженню господарчим судом. З цією метою арбітражний керуючий протягом п'яти днів від дня укладення мирової угоди повинен подати до господарського суду заяву про затвердження мирової угоди.

Виділяють дві основні форми поступок кредиторів, які можна передбачити в мировій угоді:

• відкладення виплат (мораторій);

• списання частини заборгованості.

За звичай мировою угодою передбачається як мораторій, так і списання заборгованості

Але підприємство може не доводити справу до судових заходів і самостійно здійснювати антикризові заходи. Це здійснюється за допомогою досудової санації - системи заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, здійснюваних власником боржника або інвестором, з метою запобігти його ліквідації, за допомогою спеціальних заходів у межах діючого законодавства до початку справи про банкрутство. Головним інструментом проведення процедури досудової санації є фінансова допомога в розмірі, достатньому для погашення грошових зобов'язань і обов'язкових платежів, як на безоплатної, так і на позиковій основі.

Санація - це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових і соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості і конкурентноздатності підприємства-боржника в довгостроковому періоді.

Санація проводиться за рішенням суду з ініціативи кредиторів або самого підприємства (самосанація).

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків і усунення причин їх виникнення, поновлення чи збереження ліквідності і платоспроможності підприємства, скорочення усіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу і формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

2. Заходи та процес проведення санації

Санаційні заходи організаційно-правового характеру спрямовані на удосконалення організаційної структури підприємства, організаційно правових форм бізнесу, підвищення якості менеджменту, звільнення підприємства від непродуктивних виробничих структур, поліпшення виробничих відносин між членами трудового колективу і т.д.

У цьому контексті розрізняють два види санації:

1. Санація зі збереженням існуючого юридичного статусу підприємства-боржника.

2. Санація зі зміною організаційно-правової форми і юридичного статусу підприємства (реорганізація).

Виробничо-технічні санаційні заходи пов'язані, насамперед , з модернізацією і відновленням виробничих фондів, зі зменшенням простоїв і підвищенням ритмічності виробництва, скороченням технологічного часу, поліпшенням якості продукції і зниженням її собівартості, удосконаленням асортименту продукції, що випускається, пошуком і мобілізацією санаційних резервів у сфері виробництва.

Процес санації складається з декількох етапів:

1. початок санації - юридичне оформлення статусу санаційного підприємства;

Термін санації за встановлюється рішенням господарського суду і складає за звичай 12 місяців, але може бути продовжений до 18 місяців чи скорочений.

Санація проводиться арбітражним керуючим (керуючим санацією) без участі адміністрації боржника. Керуючим санацією може бути фізична особа, що має ліцензію, видану у встановленому законодавством порядку, і діюча на підставі постанови господарчого суду. Керуючий санацією ухвалою визначенням суду на підставі рішення комітету кредиторів. Кандидатури керуючого санацією й інвестора можуть бути запропоновані комітету кредиторів кожним із кредиторів. Керуючим санацією може бути керівник підприємства, якщо на це є згода комітету кредиторів і (чи) інвесторів. Рішення про узгодження кандидатури керуючого санацією, вибір інвестора, схвалення плану санації боржника приймає комітет кредиторів.

З моменту призначення керуючого санацією припиняються повноваження керівника й органів управління боржника. Останні зобов'язані протягом трьох днів із дня ухвалення рішення про санацію передати керуючому санацією бухгалтерські й інші документи боржника, печатки і штампи, матеріальні цінності.

2. аналіз фінансового стану підприємства - етап виявлення причин кризи;

3. фінансова стабілізація неплатоспроможного підприємства - етап жорсткої фінансової політики підприємства для пошуку виходу із ситуації, що створилася;

4. аналіз можливостей фінансового оздоровлення - етап пошуку альтернатив виведення підприємства з кризи, їх техніко-економічного обґрунтування, вибір найкращого способу виводу підприємства з кризи;

Головними умовами санації підприємства-боржника звичайно є:

• угода між боржником і санатором про переведення боргу. Переведення боргу можливе тільки по згоді кредиторів. Рішення зборів кредиторів щодо переведення боргу вважається прийнятим, якщо за нього проголосували кредитори, майнові вимоги яких складають не менш двох третин загальної суми претензій. Згода кредиторів фіксується в протоколах зборів чи комітету кредиторів.;

• умови і порядок реорганізації (приватизації) юридичної особи боржника. Її суттю є повна чи часткова зміна власника, тобто статутного фонду на користь санатора. У свою чергу, зміна власника обумовлює, як правило, зміну організаційно-правової форми цієї юридичної особи. Вибір нових організаційних форм підприємства залежить від мети санації, власника статутного фонду, обсягу заборгованості й ін.;

• механізм погашення санатором боргу кредиторам (терміни, послідовність, форми й ін.). Ці умови включають термін виплати, її послідовність, форму оплати й ін. Умови фіксуються в плані санації, який затверджується судом на підставі рішення комітету кредиторів про схвалення плану санації.

Санація затверджується господарським судом тільки у випадку узгодження умов щодо всіх трьох її складових елементів. У випадку недотримання кожного з них, учасник угоди, права чи інтереси якого постраждали внаслідок такого порушення, має право на захист своїх прав. Захист порушених прав, що виникли із санаційної угоди, здійснюється поза межами провадження справи про банкрутство шляхом подачі відповідного позову.

У залежності від масштабів кризового стану підприємства, ідентифікованих у процесі діагностики банкрутства, і прийнятої концепції санації розрізняють два основних напрямки її здійснення: санація підприємства спрямована на рефінансування боргу і санація спрямована на реструктуризацію підприємства.

Форма санації безпосередньо характеризує той механізм, за допомогою якого досягаються її основні цілі. Ці форми визначаються в рамках конкретного напрямку санації, обраного підприємством, з урахуванням особливостей його кризової ситуації.

Санація підприємства, спрямована на рефінансування його боргу, може носити наступні основні форми:

• дотації і субвенції за рахунок коштів бюджету. У такій формі сануються в основному державні підприємства (хоча законодавчо не заборонена державна фінансова підтримка підприємств і альтернативних форм власності). Ця форма санірування пов'язана з наступними основними умовами: необхідністю забезпечення подальшого розвитку пріоритетних галузей економіки; галузевою і міжгалузевою переорієнтацією діяльності підприємства; здійсненням антимонопольних заходів; з іншими цілями органів, уповноважених керувати державним майном;

• державне пільгове кредитування. Воно здійснюється, як правило, по тій же групі підприємств і при тих же умовах, що й у попередньому випадку. Відмінністю цієї форми санірування є лише зворотний характер наданих фінансових ресурсів і значно більш пільговий режим кредитування в порівнянні з умовами фінансового ринку;

• державна гарантія комерційним банкам по кредитах, які надаються підприємству під санацію. При відсутності у держави можливостей здійснити пряме фінансування чи кредитування саніруваного підприємства, а також у випадку, якщо фінансова криза носить тимчасовий характер і може бути переборена підприємством при наданні йому фінансової допомоги, використовується дана форма санірування;

• цільовий банківський кредит. Така форма санації здійснюється, як правило, комерційним банком, що обслуговує підприємство, після ретельного аудиту останнього. Тому, що надання такого цільового санаційного кредиту має дуже високий рівень ризику, ставка відсотка по ньому звичайно досягає максимального рівня, використовуваного в кредитній політиці банку. Для здійснення контролю і допомоги підприємству комерційний банк при високому розмірі кредиту в переліку умов санації може зажадати введення до складу його керівництва свого представника чи уповноваженої особи;

• переведення боргу на іншу юридичну особу. Такою юридичною особою може бути будь-яки господарчий суб'єкт, що побажав взяти участь у санації підприємства-боржника. Умови такого переведення боргу оговорюються спеціальним договором. Однак для цієї форми рефінансування боргу потрібно обов'язкова згода кредитора (якщо кредитор не дає згоди на переведення боргу на іншу особу, то підприємство-боржник не може використовувати цю форму санації, тому що це означало б однобічну зміну погоджених умов кредитного договору). У випадку згоди кредитора на переведення боргу іншій особі, новий боржник має право висувати проти вимог кредитора всі заперечення, обумовлені договірними відносинами між кредитором і першим боржником;

• реструктуризація короткострокових кредитів у довгострокові. Ця форма санації використовується звичайно тільки по фінансових кредитах, де кредитором виступає комерційний банк, що здійснює обслуговування підприємства. У процесі такої форми реструктуризації боргу по довгостроковому кредиту істотно підвищуються ставки відсотка;

• випуск облігацій і інших довгострокових цінних паперів під гарантію санатора. Така форма санації здійснюється, як правило, комерційним банком, що обслуговує підприємство, якщо за якимись причинами надання йому прямого банківського кредиту чи реструктуризація його боргу неможливі. У ролі такого гаранта-санатора може виступати і страхова компанія;

• відстрочка погашення облігацій підприємства. Однією з необхідних умов такої форми санації є відносно невисоке коло інвесторів, що вклали свої кошти в облігації підприємства. Ця умова визначається тим, що рішення про таку форму санації повинно бути прийнято більшістю інвесторів - кредиторів даного підприємства по даному виду його боргового зобов'язання;

• списання санатором-кредитором частини боргу. Ця форма санації підприємства застосовується кредитором у тому випадку, якщо вимога про повне припинення боргу нереальна і приведе підприємство до фінансового краху. Звичайно санація у формі списання частини боргу супроводжується угодою між кредитором і підприємством про інші форми його компенсації на наступних етапах.

Підбор керуючого санацією (санатора) здійснюється виходячи з обраних форм санації. При формах санації, спрямованих на рефінансування боргу підприємства, основними санаторами можуть виступати:

• власники підприємства (у тому числі і державні органи - по підприємствах державної форми власності);

• підприємства - кредитори;

• сторонні суб'єкти - юридичні особи;

• трудовий колектив саніруваного підприємства.

Санація підприємства, спрямована на його реструктуризацію (реорганізацію) здійснюється при більш глибоких масштабах кризового фінансового стану підприємства і вимагає здійснення ряду реорганізаційних процедур, що забезпечують більш ефективні організаційні форми його господарської діяльності. Як правило, цей вид санації зв'язаний зі зміною статусу юридичної особи саніруваного підприємства.

Санація підприємства, спрямована на його реструктуризацію (реорганізацію), може здійснюватись у наступних основних формах:

• злиття. Така форма санації здійснюється шляхом об'єднання підприємства-боржника з іншим фінансово стійким підприємством. У результаті такого об'єднання підприємство-боржник втрачає свій самостійний юридичний статус. Розрізняють: горизонтальне злиття, у процесі якого поєднуються підприємства однієї галузі (наприклад, виробників і споживачів сировини); конгломератне злиття, у процесі якого поєднуються підприємства, не зв'язані між собою ні галузевими, ні технологічними особливостями. Для підприємства - санатора спонукальним мотивом цієї форми санації є ефект синергізму, а для саніруваного підприємства - можливість збереження робочих місць і спрямованості виробничої діяльності;

• поглинання. Ця форма санації здійснюється шляхом придбання підприємства-боржника підприємством –санатором. Для останнього це є однією з форм інвестицій - придбання цілісного майнового комплексу чи основної частини його активів. Для санатора ефект поглинання також зв'язаний із синергізмом. Саніруване підприємство при поглинанні звичайно втрачає свій самостійний статус, хоча як юридична особа може зберегтися у виді дочірнього підприємства;

• поділ. Така форма санації може бути використана для підприємств, що здійснюють багатогалузеву господарську діяльність. Ефект даної форми санації полягає в тому, що за рахунок істотного скорочення загальногосподарського управлінського апарата, невиробничих і допоміжних служб значно скорочується сума постійних витрат, у зв'язку з чим кожен новий виділений підрозділ швидше може досягти беззбитковості своєї діяльності. Виділені в процесі поділу підприємства одержують статус нової юридичної особи, а майнові права й обов'язки переходять до кожного з них на основі розподільного балансу;

• перетворення у відкрите акціонерне товариство. Така форма санації, здійснювана з ініціативи групи засновників, дозволяє розширити фінансові можливості підприємства, забезпечити шляхи його виходу з кризи і дати новий імпульс його економічному розвитку. Умовою такої санації виступає необхідність забезпечення засновниками мінімального розміру статутного фонду, установленого законодавством;

• передача в оренду. Умовою здійснення такої форми санації є прийняття на себе колективом орендарів боргів саніруваного підприємства.

приватизація. У рамках цієї формі сануються державні підприємства. Умови і форми приватизації державних підприємств регулюються великою системою законодавчих актів.

5. розробка санаційної програми для виводу підприємства з кризи - етап реалізації заходів щодо підготовки підприємства до фінансового оздоровлення;

6. виведення підприємства з кризового стану - етап поліпшення якості фінансового стану і відновлення платоспроможності підприємства. Важливим компонентом санаційного процесу є координація і контроль за якістю реалізації запланованих заходів.

Розробка санаційної програми включає:

1. формування стратегічних і тактичних цілей санації;

2. розробку програми санації, що уявляє собою послідовний перелік основних етапів і заходів, що передбачається здійснювати в ході фінансового оздоровлення підприємства. Програма формується на підставі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, висновків про можливості залучення стороннього капіталу і стратегічних задач санації. Конкретизація програмних заходів здійснюється в плані санації.

3. розробку плану санації.

3. План санації

План санації повинний містити

• довгострокові та поточні заходи щодо відновлення платоспроможності боржника,

• оцінку ефективності санаційних заходів,

• умови участі інвесторів (при їх наявності) у повному чи частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора;

• розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей,

• термін і черговість виплати боржником чи інвестором боргу кредиторам;

• конкретні методи і графіки мобілізації фінансового ресурсів та здійснення виплат,

• термін відновлення платоспроможності боржника. Платоспроможність вважається відновленою при відсутності ознак банкрутства, визначених Законом "Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом";

• умови відповідальності інвестора за невиконання узятих відповідно до плану санації зобов'язань.

Формальні вимоги до плану санації встановлюються комітетом кредиторів.

План санації повинний враховувати інтереси і пріоритети:

- кредиторів;

- податкових органів;

- позичальників (із забезпеченням і без забезпечення);

- власників цінних паперів;

- постачальників;

- споживачів;

- персоналу і робітників.

Зміст плану санації:

Розділ "Загальні дані про підприємство" повинен містити таку інформацію: коротка історія підприємства; структура власності; організаційна структура; короткий огляд ринків і продукції; короткий опис існуючого положення; мета реструктуризації.

Розділ "Діагностика підприємства" повинний містити: аналіз конкурентних переваг підприємства; аналіз функціонального стану підприємства; аналіз балансу і звіту про фінансові результати за останні три роки; аналіз грошових потоків за останні 12 місяців; аналіз фінансових показників; SWОТ – аналіз; висновок про ступінь глибини фінансової кризи і можливість її подолання.

Розділ "Аналіз структури боргу" повинний містити наступне: загальна сума боргу і загальна кількість кредиторів; сума боргів кожної категорії кредиторів; структура кредиторської заборгованості; сума боргів критично важливим кредиторам, пріоритети важливості постачальників; відношення з критично важливими кредиторами (їх відношення до співробітництва); аналіз здатності досягнення підтримки 51% кредиторів.

Розділ "Аналіз ліквідації" повинний містити: оцінка ліквідаційної вартості активів підприємства; складання ліквідаційного балансу підприємства; розробка плану погашення вимог кредиторів відповідно до їх пріоритетів згідно законодавства; аналіз реальних можливостей проведення ліквідації відповідно до ліквідаційного балансу.

Розділ "План дій у відношенні операційної реструктуризації" розділяється по термінах і напрямкам дії санатора та очікуваним результатам.

До першочергових дій процесу санації відносяться: загальне керування підприємством; керування коштами; фінансовий менеджмент; маркетинг; виробництво; НДОКР.

При цьому до першочергових задач даного розділу плану варто віднести:

У відношенні виробництва:

• скоротити зайве устаткування,

• скоротити персонал,

• узяти під твердий контроль придбання необхідних для підприємства ресурсів,

• збільшити продуктивність,

• налагодити твердий контроль обсягів виробництва.

У відношенні НДОКР:

• зупинити спробні проекти,

• форсувати перспективні проекти.

У відношенні непрофільних активів:

• перегляд і ліквідація (повна чи часткова) об'єктів соціальної сфери.

Довгострокові перспективи підприємства повинні бути викладені в такий спосіб:

• розробка стратегії;

• менеджмент і керування людськими ресурсами;

• керування грошовими потоками;

• маркетинг;

• управління фінансами;

• виробництво.

Розділ "План дій у відношенні фінансової реструктуризації" повинний містити опис наступних позицій:

• мораторій на погашення боргів (скільки і по яких класах кредиторів);

• відстрочка боргів (скільки і по яких класах кредиторів);

• обмін боргів на власність (скільки і по яких класах кредиторів);

• списання (прощення) боргів (скільки і по яких класах кредиторів);

• продаж активів і обмін на борги (скільки і по яких класах кредиторів);

• загальні результати заходів для фінансової реструктуризації.

Розділ "Прогноз показників діяльності підприємства" повинен охоплювати період санації і наступні перспективи. У ньому приводяться:

• прогноз балансу і звіту про фінансові результати у перший рік по місяцях, у наступні два роки загальним підсумком;

• прогноз руху коштів у перший рік по місяцях, у наступні два роки загальним підсумком;

• графік погашення боргів протягом прогнозного періоду;

• розрахунок основних фінансових показників на прогнозний період;

• загальний аналіз можливості виходу підприємства з кризи й аналіз ризиків.

У висновку приводяться: короткі висновки в цілому по проекту санації; порівняльна оцінка ефективності заходів операційної і фінансової реструктуризації; прогноз довгострокових відносин з постачальниками після виходу підприємства з кризи; висновки у відношенні соціальних результатів санації; висновки у відношенні значимості реструктуризації підприємства з погляду економіки регіону.

Керуючий санацією щоквартально звітує перед комітетом кредиторів про виконання плану санації.

Мета санації вважається досягнутою, якщо вдалося за рахунок зовнішньої фінансової допомоги чи реорганізаційних заходів нормалізувати господарську діяльність і уникнути оголошення підприємства-боржника банкрутом з наступною його ліквідацією.

Контрольні питання.

8. Дайте визначення головним термінам теми.

9. Назвіть основні ознаки фінансової кризи на підприємстві.

10. Чим відрізняються ініціативна та примусова санація?

11. Назвіть головні етапи проведення санації.

12. Яким чином вирішується питання про фінансову форму санації?

13. Поясніть зміст основних розділів плану санації.

14. Чим відрізняється фінансовий план санації від фінансової частини звичайного бізнес-плану?

Перелік рекомендованої літератури

1. Бланк И.А. Управление прибылью. – К.: Ника-Центр, 1998. – 544 с.

2. Бригхэм Ю.Ф. Основи фінансового менеджменту: Підручник. – К. Вища школа, 1997. – 356 с.

3. Бригхэм Ю., Гапенски Л. Финансовый менеджмент: Полный курс: в 2-х т/ Пер. с англ. под ред. В.В. Ковалева. - СПб.: Экономическая школа, 1999 г.

4. Ван Хорн Дж. К. Основы управления финансами. – М.: Финансы и статистика, 1996 – 799 с.

5. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности.—2-е изд., перераб. и доп.—М.: Финансы и статистика, 2000.—512 с.: ил.

6. Ли Ф. Ченг , Финнерти И. Джозеф . Финансы корпораций: теория, методы и практика. Пер с англ. – М.:ИНФРА-М, 2000.-XVIII, 686с.

7. Фінанси підприємств: Підручник/ керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб та доп. – К.: КНЕУ, 2000. – 460 с.

1 Статистичний щорічник України за 1996 рік — К.. УРЕ, 1997 — С. 42

2 Оскільки ці оцінки будуються на західній практиці менеджменту, використовуються відповідні позначення.

168