11.3.2. Спільний ринок Східної та Південної Африки — комеса

(Common Market for Eastern and Southern Africa — COMESA)

Утворений у 1994 р.; його попередником була Преференційна

зона торгівлі держав Східної та Південної Африки. Членами КОМЕ-

СА є 19 держав: Бурунді, Демократична Республіка Конго, Джибуті,

Замбія, Зімбабве, Єгипет, Кенія, Коморські Острови, Лівія, Маври-

кій, Мадагаскар, Малаві, Руанда, Свазіленд, Сейшельські Острови,

Судан, Уганда, Еритрея, Ефіопія. Більшість із них належать до най-

бідніших країн світу.

Головна мета КОМЕСА — формування реального спільного рин-

ку до 2000 р. й валютного союзу — до 2020 р. Досягнення мети має

здійснюватись поетапно. Насамперед передбачається лібералізація

торгівлі. Через 10 років після укладення Договору планувалося утво-

рення митного союзу шляхом усунення митних податків і нетариф-

них перешкод, уведення спільного зовнішнього тарифу, встановлен-

ня режиму найбільш сприятливої нації. До кінця 90-х років майже всі

нетарифні обмеження вже ліквідовано.

Основні напрями співробітництва: торгівля й митне співробіт-

ництво; транспорт і зв’язок; промисловість і енергетика; валютні

258

Розвиток інтеграційних процесів у регіонах Азії, Африки й Америки

питання й фінанси; сільське господарство; економічний і соціаль-

ний розвиток.

Серед функцій КОМЕСА особлива увага надається сприянню

співробітництва у валютно-фінансовій сфері. Намічено запровади-

ти спільну розрахункову валютну одиницю — ЕСАКУ (Eastern and

Southern African Currency Unit — ESACU), утворити платіжний союз,

забезпечити взаємну валютну конвертованість, вільний рух капіталу.

Однією з цілей є сприяння інвестуванню, зокрема укладено угоду про

усунення подвійного оподаткування.

11.3.3. Південноафриканське співтовариство розвитку — садк

(Southern African Development Community — SADC)

Було утворене в 1992 р. Воно об’єднує 14 держав: Анголу, Бот-

свану, Замбію, Зімбабве, Демократичну Республіку Конго, Лесото,

Маврикій, Малаві, Мозамбік, Намібію, Свазіленд, Сейшели, Танза-

нію, Південноафриканську Республіку (ПАР). У рівнях економічно-

го розвитку цих країн спостерігається значний перепад: ПАР, Замбія

і Зімбабве входять до числа відносно розвинутих країн Африки, тоді

як Ангола, Мозамбік і Танзанія — до найбільших. САДК є одним з

найкрупніших і найбільш впливових субрегіональных об’єднань Аф-

рики. Загальна чисельність населення країн-членів САДК становить

близько 248 млн чол., сумарний ВВП — 432 млрд дол. США. Бюджет

організації — майже 50 млн дол. США.

Головною метою організації є економічне зростання й підвищен-

ня добробуту населення країн регіону. Її досягнення передбачається

за рахунок самозабезпечення й взаємодоповнення національних еко-

номік. Конкретними цілями є лібералізація торгівлі, забезпечення

вільного руху капіталу, робочої сили й технології.

Одним з першочергових завдань САДК визначено утворення

єдиної енергосистеми країн Південної Африки та ефективне вико-

ристання водних ресурсів.

Лідерами держав, що входять до САДК, була підписана угода про

створення в Південній Африці зони вільної торгівлі з метою підви-

щення конкурентоспроможності африканських товарів на світовому

ринку. Угода передбачає поступове зняття митних бар’єрів у півден-

ній частині Африканського континенту. Строки створення зони віль-

ної торгівлі — 2008 р., митного союзу — 2010 р. В 2015 р. повинен бути

створений спільний ринок країн Союзу.

259

Міжнародні організації як регулятор міжнародних економічних відносин...

У 2005 р. голова Центробанку ПАР Тіто Мбовені заявив, що до

2016 р. у світі може з'явитися нова валюта Співтовариства розвитку

Південної Африки (САДК). Основне забезпечення новій валюті да-

дуть Південна Африка й Ботсвана — ці дві «алмазні» країни забез-

печують, за деякими оцінками, до 90% ВВП співтовариства (з них

2/3 — південноафриканські). На нову валюту, яку у світі заздалегідь

прозвали «афро», можуть перейти всі 14 країн—учасниць САДК. При

створенні єдиної валюти САДК буде враховано досвід Європейсько-

го співтовариства по створенню євро.

САДК у своїй діяльності орієнтується на співробітництво із за-

хідними країнами, на допомогу з їхнього боку. Основними донорами

є Скандинавські країни (50% зовнішнього фінансування), а також

ЄС і США [52, с. 70].