10.2.5. Спільна зовнішня політика й політика безпеки

Спільна зовнішня політика й політика безпеки спрямована на

захист спільних цінностей, основних інтересів, незалежності та ці-

лісності Союзу. Вона передбачає співробітництво держав-членів за

такими напрямами:

• визначення принципів спільної зовнішньої політики та полі-

тики безпеки;

• визначення спільних стратегій;

• узгодження спільних дій;

• узгодження спільних позицій;

• зміцнення систематичного співробітництва між державами-

членами в політичній сфері [11, с. 21].

Принципи і загальні напрями спільної зовнішньої політики без-

пеки визначає Європейська Рада. Вона вирішує питання спільної

стратегії, яка здійснюється в регіонах, де держави-члени мають важ-

ливі спільні інтереси. Держави-члени інформують одна одну з будь-

якого питання в сфері зовнішньої політики для розроблення спіль-

них узгоджень дій.

Спільна зовнішня політика та політика безпеки включає органі-

зацію спільної оборони. Маастрихтським договором передбачається,

що основою оборонної системи ЄС стане Західноєвропейський Союз

(ЗЄС). Проте в 90-х роках суттєво змінилися зовнішні умови для За-

хідної Європи; протистояння Заходу і Сходу (для чого й було утворе-

но ЗЄС) втратило свою актуальність. Тому в листопаді 2000 р. було

об’явлено про розпуск ЗЄС. Оборонна політика ЄС тепер спирається

на членстві країн в НАТО.

223

Міжнародні організації як регулятор міжнародних економічних відносин...

Держави-члени координують свою діяльність у міжнародних

організаціях та на міжнародних конференціях, де вони виробляють

спільну позицію. Держави, які є постійними членами Ради Безпеки

ООН, повинні в ході виконання своїх повноважень захищати позиції

та інтереси ЄС.

Для підвищення ефективності зовнішньої політики в рамках ЄС

утворено Політичний комітет, який здійснює контроль за міжнарод-

ною ситуацією. Він має повноваження вести від імені Ради діалог з

третіми країнами. Зовнішня політика і політика безпеки входить та-

кож до компетенції Комісії і Європейського парламенту.

Пріоритетним напрямом зовнішньої політики ЄС є зміцнення

політичних і оборонних відносин з партнерами по НАТО, особливо

в 90-х роках, з’явились і нові орієнтації. Усе частіше згадується про

те, що Європа не обмежується тільки заходом. Після розпаду СРСР,

РЕВ і Варшавського договору ЄС йде на зближення з країнами Цен-

тральної та Східної Європи. Щоб підтримати процес реформ у цих

країнах, ЄС уклав низку двосторонніх угод про торгівлю й співробіт-

ництво, що охоплюють такі пріоритети сфери: полегшення доступу

товарів на ринки Союзу; співробітництво в сільському господарстві

й харчовій промисловості; стимулювання інвестицій; підготовка ка-

дрів; навколишнє середовище [51, с. 215].

Для підтримки процесу реформ у країнах СНД розроблено про-

граму ТАСІS (Technical Assistance to the Commonwealth of Indepen-

dent States). Вона передбачає надання технічної допомоги, передачі

ноу-хау, надання гуманітарної допомоги.

Одним з напрямів зовнішньої політики ЄС є розширення цієї

організації. В 1993 р. було визначено Копенгагенські критерії вступу

до ЄС нових членів. Згідно з цими критеріями країни Центральної

та Східної Європи можуть стати членами ЄС, «якщо країна зі ста-

тусом асоційованого члена буде готова взяти на себе обов’язки

членства й відповідатиме необхідним економічним та політичним

вимогам» [57]. Ці вимоги включають стабільні демократичні

інституції, повагу до меншин, існування ринкової економіки, здатної

витримати конкуренцію в Союзі, спроможність дотримуватися цілей

політичного, економічного і валютного союзу.

Європейський Союз уклав у 1992 р. з країнами ЄАВТ угоду про

утворення Європейського економічного простору, що передбачає

вільний рух товарів між цими двома організаціями.

224

Інтеграційні процеси в Європі

Особливий статус мають відносини ЄС з групою країн, що

розвиваються (69 держав), які є асоційованими членами. Ці відно-

сини регулюються Ломейськими конвенціями (від. м. Ломе, столи-

ці Того). Вони надають певні пільги цим країнам у торгівлі, а

також передбачають співробітництво в промисловості, сільському

господарстві, сфері послуг і соціальній сфері.