Тема 8. Міжнародні організації у сфері регулювання

світової торгівлі

Світова торгівля — одна з найактивніших форм міжнародних

економічних відносин. Поглиблення процесу міжнародного терито-

ріального поділу праці з другої половини ХХ ст. зумовило надзви-

чайне прискорення темпів зростання міжнародної торгівлі. Якщо за

40 років до Другої світової війни обсяг міжнародної торгівлі зріс у два

рази, то за 50 післявоєнних років — більше ніж у 30 разів [27, с. 138.].

За іншими підрахунками, тільки за 1960—1997 роки обсяг світової

торгівлі збільшився в 41 раз (у поточних цінах) і досяг майже 11 трлн

доларів [43, с. 25]. При цьому середньорічні темпи зростання обсягів

товарообігу протягом усього періоду перевищували темпи зростання

світового виробництва.

Така сама тенденція зберігається й на початку нового століття. За

винятком окремих років, темпи зростання міжнародної торгівлі вищі

за темпи зростання світового валового продукту.

Такий швидкий розвиток світової торгівлі не абиякою мірою

залежить від утворення в другій половині ХХ ст. світової системи

регулювання торгівлі, основою якої стали міжнародні економічні

організації. Ще до війни робилися спроби створити механізм, який

упорядкував би національні норми й правила міжнародної торгівлі,

134

Міжнародне регулювання торговельних відносин

призвів би їх до єдиного стандарту з тим, щоб усунути тарифні й нета-

рифні перепони на шляху міжнародного руху товарів. Протекціонізм

у міжнародній торговельній політиці був пануючою формою. Навіть

наприкінці 40-х — на початку 50-х років тарифні ставки становили

40%. Спроби пом’якшити протекціоністські бар’єри робилися Лігою

Націй й окремими угрупованнями країн, але всі вони закінчилися не-

вдачею.

Тільки починаючи з другого етапу розвитку системи міжнарод-

них організацій (з кінця 40-х років) вдалося розробити й реалізувати

досить ефективний механізм регулювання світової торгівлі. Досить

сказати, що середня ставка мита на товари знизилася з 40 до 3 % на

початок 2000 р. Найважливішу роль цьому процесі відіграли органі-

зації ГАТТ/СОТ, ЮНКТАД, ЮНСІТРАЛ, регіональні економічні

комісії ООН, Міжнародна торговельна палата. Важливе місце в сис-

темі регулювання світової торгівлі посідають також міжурядові орга-

нізації з регулювання окремих ринків (ОПЕК та ін.). Успіх процесу

міжнародних торговельних відносин багато в чому залежать від того,

що проблеми торговельної політики постійно перебувають у центрі

уваги Організації Об’єднаних Націй. Найавторитетніші організації

цієї сфери — СОТ, ЮНКТАД і ЮНСІТРАЛ — входять до системи

ООН, а МТП підтримує з нею тісні стосунки.

8.1. Світова організація торгівлі — сот

(World Trade Organization — WTO)

Світова організація торгівлі — головний міжнародний регулятор

світової торгівлі. Вона перетворена з Генеральної угоди з тарифів і

торгівлі (ГАТТ) у 1995 р. Оскільки основні положення й принципи

ГАТТ увійшли до СОТ, іноді організацію означають спільною абреві-

атурою: ГАТТ/СОТ.

Ідея утворення міжнародної організації з регулювання світової

торгівлі, яка була б дієвою, спромоглась, нарешті, подолати перешко-

ди, які муруються протекціоністською політикою держав, сягає серед-

ини 40-х років. Ініціатором виступили США, які особливо були в цьо-

му зацікавлені. По закінченню світової війни Сполучені Штати стали

наймогутнішою державою світу, обсяг їхньої промисловості становив

51% усього виробництва несоціалістичних країн. Але американські

товари не так уже й легко просувалися на закордонні ринки, бо скрізь

135

Міжнародні організації як регулятор міжнародних економічних відносин...

наштовхалися на тарифні й нетарифні бар’єри. Справа ускладнюва-

лася ще й тим, що колоніальні держави (Велика Британія, Франція,

Португалія та ін.) в торгівлі зі своїми колоніями застосовували пре-

ференційну систему, тобто мали необмежені пільги, вільний доступ до

ринків великої кількості країн, чого були позбавлені США. Тому ще в

листопаді 1945 р. американці розробили «Пропозиції по розширенню

торгівлі й зайнятості», які передбачали скасування деяких обмежень

у світовій торгівлі й забезпечення рівних для всіх країн можливостей

щодо доступу до світових джерел сировини. На ґрунті цих пропозицій

було розроблено статут Міжнародної торговельної організації, голов-

ною метою якої була б лібералізація світової торгівлі.

Прийняття статуту планувалося на конференції ООН в Гавані,

яка відбувалася в 1947—1948 рр. Але статут так і не був ратифікова-

ний через суперечливість в його тексті й через неоднаковість підходів

до вирішення проблеми серед країн, що зібрались у Гавані (їх тоді

було 23). Отож, утворення МТО не відбулося; проте залишився в силі

один документ — протокол про тимчасову угоду, що регулює міжна-

родні торговельні відносини до ратифікації статуту. Цей документ

мав назву Генеральної угоди з тарифів і торгівлі — ГАТТ (General

Agreement on Tariffs and Trade — GATT). Таким чином, тимчасова

угода стала основою організації, що діяла майже півсторіччя.

Головною метою ГАТТ було забезпечення умов для розвитку між-

народної торгівлі, послаблення торговельних бар’єрів і регулювання

торговельних спорів. Текст Генеральної угоди містив такі основні по-

ложення:

• визначення сфери застосування режиму найбільшого сприян-

ня в міжнародній торгівлі;

• порядок митного оподаткування;

• правила торговельної політики в міжнародній торгівлі (наці-

ональний режим щодо внутрішнього оподаткування, застосу-

вання податків, субсидії в торгівлі тощо).

• сприяння розвиткові зовнішньої торгівлі країн, що розвива-

ються.

Основною формою діяльності ГАТТ було проведення міжнарод-

них багатосторонніх торговельних переговорів — раундів, на яких

обговорювались актуальні проблеми торговельної політики і ви-

значались юридичні норми, правила й принципи світової торгівлі.

136

Міжнародне регулювання торговельних відносин

Таких раундів (а кожний з них тривав по декілька років) до 1995 р.

відбулося вісім. Восьмий, Уругвайський, раунд (1986—1993) і при-

йняв рішення про перетворення ГАТТ у Світову організацію торгівлі

(СОТ).

СОТ налічує вже понад півтори сотні членів (153 — на кінець

2009 р.), в тому числі й Україну. Штаб-квартира СОТ міститься в

Женеві.

Головною метою СОТ є лібералізація міжнародної торгівлі,

усунення дискримінаційних перешкод на шляху потоків товарів та

послуг, вільний доступ до національних ринків і джерел сировини.

Досягнення цієї мети забезпечить зміцнення світової економіки,

зростання інвестицій, розширення торговельних зв’язків, підвищен-

ня рівня зайнятості й доходів в усьому світі.

Функції СОТ [51, с. 102]:

• нагляд за станом світової торгівлі й надання консультацій з

питань управління в галузі міжнародної торгівлі;

• забезпечення механізмів улаштування міжнародних торго-

вельних спорів;

• розроблення й прийняття світових стандартів торгівлі;

• нагляд за торговельною політикою країн;

• обговорення нагальних проблем міжнародної торгівлі.

Основні функції СОТ зафіксовані Марракеською угодою про

заснування цієї організації. Так, функції в галузі торгівлі товарами

сформульовані в Додатку 1А угоди «Багатосторонні угоди з торгівлі

товарами» (табл. 8.1.) [8, с. 30—31].

Таблиця 8.1

Багатосторонні торговельні угоди

Назва угоди

Генеральна угода з та-

рифів і торгівлі 1994 р.

Угода про сільське

господарство

Основний зміст

Визначає основи режиму торгівлі товарами, пра-

ва та обов’язки членів СОТ у цій сфері

Визначає особливості регулювання торгівлі

сільськогосподарськими товарами та механізм

застосування заходів державної підтримки сіль-

ськогосподарського виробництва і субсидування

експорту

137

Міжнародні організації як регулятор міжнародних економічних відносин...

продовж. табл. 8.1

Угода про застосування Визначає умови застосування заходів санітарного

санітарних і фітосані-

тарних заходів

Угода про текстиль та

одяг

Угода про технічні

бар’єри в торгівлі

Угода про пов’язані з

торгівлею інвестиційні

заходи

та фітосанітарного контролю

Визначає особливості регулювання торгівлі тек-

стилем та одягом

Визначає умови застосування стандартів, техніч-

них регламентів, процедур сертифікації

Містить положення, спрямовані на ліквідацію та

недопущення наслідків інвестиційних заходів, що

можуть спричинити обмеження або порушення

торгівлі

Угода про застосування Визначає правила порушення і проведення анти-

Статті VI ГАТТ 1994 р.

Угода про застосуван-

ня Статті VII ГАТТ

1994 р.

Угода про перевідван-

тажувальну інспекцію

Угода про правила ви-

значення походження

товарів

Угода про процедури

ліцензування імпорту

Угода про субсидії та

компенсаційні заходи

Угода про захисні за-

ходи

демпінгових процедур

Визначає правила оцінки митної вартості товарів

Визначає умови проведення перевідвантажуваль-

них інспекцій

Визначає принципи та порядок визначення по-

ходження товарів

Встановлює процедури та форми ліцензування

імпорту

Визначає умови та процедури застосування

субсидій і заходів, спрямованих на боротьбу із

субсидіюванням

Визначає умови та процедури застосування за-

ходів щодо протидії зростаючому імпорту (в разі

загрози шкоди вітчизняному виробнику)

Наступні додатки визначають угоди про інші аспекти торговель-

них правил:

• Додаток 1В: Генеральна угода про торгівлю послугами.

• Додаток 1С: Угода про торговельні аспекти прав інтелектуаль-

ної власності.

• Додаток 2: Домовленість про правила та процедури врегулю-

вання суперечок.

138

Міжнародне регулювання торговельних відносин

• Додаток 3: Механізм з огляду торговельної політики.

• Додаток 4: Багатосторонні торговельні угоди з обмеженою

кількістю учасників (містять Угоду про торгівлю авіатехнікою

та угоду про державні закупки).

Основні принципи діяльності СОТ [7, с. 146—148]:

1. Принцип найбільшого сприяння (принцип недискримінації).

Він полягає в тому, що країна мусить надати своєму партнерові по

СОТ такі самі привілеї, які вона надає будь-якій іншій державі. Якщо

уряд країни застосовує якусь нову пільгу в торгівлі з іншою держа-

вою, то ця пільга обов’язково повинна поширитись на торгівлю з ре-

штою країн—членів СОТ. Тобто не може бути односторонніх пільг,

бо це означатиме дискримінацію інших партнерів.

2. Принцип національного режиму. Ось як декларується прин-

цип найбільшого сприяння в Статті І ГАТТ: «...будь-яка перевага,

сприяння, привілей чи імунітет, які надаються будь-якою стороною,

що домовляється, відносно будь-якого товару, що походить з будь-

якої іншої країни чи призначений для будь-якої іншої країни, пови-

нні негайно і безумовно надаватися аналогічному товару, що похо-

дить із території всіх інших сторін чи призначений для території всіх

інших сторін» [42, с. 438]. Його суть у тому, що країни-учасниці пови-

нні встановлювати для товарів своїх партнерів по СОТ такий самий

режим, як і для своїх товарів, на власному ринку.

3. Принцип захисту національної промисловості. У Статті ІІІ

ГАТТ цей принцип задекларовано таким чином: «...внутрішні подат-

ки й інші внутрішні збори та закони, правила й вимоги, які стосу-

ються внутрішнього продажу, пропозиції до продажу, купівлі, тран-

спортування, розподілу чи використання товарів, а також правила

внутрішнього кількісного регулювання, які встановлюють вимоги

щодо змішування, перероблення чи використання товарів у певних

кількостях чи пропорціях, не повинні застосовуватися до імпорто-

ваних чи вітчизняних товарів таким чином, щоб створювати захист

для вітчизняного виробництва» [42, с. 441]. Якщо все ж таки країна

мусить ввести імпортні тарифи для захисту своєї промисловості, то

це мають бути саме митні тарифи, а не торговельно-політичні за-

ходи (квоти, дискримінаційні стандарти тощо). Справа в тому, що

багато урядів країн намагаються адміністративно обмежити імпорт.

Іноді вони вдаються до дотепних заходів. Так, у 60-х роках, у розпал

139

Міжнародні організації як регулятор міжнародних економічних відносин...

«автомобільних війн» між розвинутими державами, Японія прийня-

ла жорсткі стандарти щодо вихлопу шкідливих речовин з авто, за-

вчасно перебудувавши технологію виготовлення своїх автомобілів.

США й країни Західної Європи до цього готові не були, й поставки

їхніх машин до Японії на деякий час практично припинилися.

4. Принцип утворення стійкої основи торгівлі. Це означає, що та-

рифні рівні, які узгоджені в рамках СОТ, не можуть переглядатися

окремою країною-членом в односторонньому порядку.

5. Принцип сприяння справедливій конкуренції має відношення

до субсидій і демпінгу. Ці заходи засуджуються. Якщо ж якась країна

їх застосовує, то її торговельний партнер має право використати ком-

пенсаційні заходи, які нівелювали б ці дії. Але основна позиція СОТ

полягає в забороні застосування субсидій та демпінгу.

6. Принцип дій у надзвичайних ситуаціях. Якщо країна потерпає

від якогось непередбаченого лиха (стихія, соціальні заворушення),

то вона може тимчасово вийти за межі взятих на себе торговельних

обов’язків (може підвищити тариф, увести квоти тощо), але за узго-

дженням із СОТ.

7. Принцип регіональних торговельних домовленостей означає,

що для регіональних інтеграційних угруповань може встановлювати-

ся особливий режим, виключення з узгоджених правил. Наприклад,

в ЄС країни-члени встановили між собою найсприятливіший торго-

вельний режим, без усяких обмежень. Такі надзвичайні пільги жод-

на країна ЄС не надає іншим партнерам по СОТ, що є порушенням

принципу найбільшого сприяння. Розв’язання цієї суперечливості

вбачається у створенні міжрегіональних зон вільної торгівлі, де всі

торговельні бар’єри будуть усунуті. Наприклад, ЄС і ЄАВТ утвори-

ли в 1994 р. Європейський економічний простір (по суті, зону вільної

торгівлі).

Принцип найбільшого сприяння, який, за задумом, має стати

стрижневим принципом у міжнародному торговельному механізмі, в

практичному застосуванні викликає значні суперечливості між кра-

їнами. Різні рівні економічного розвитку держав-членів становлять

їх в неоднакові умови в процесі усунення тарифних і нетарифних пе-

репон. Слабкіша країна, в якій промисловість тільки-но проростає,

виявляється беззахисною перед натиском товарів індустріально роз-

винутої держави. Ось чому країни, що розвиваються, вже тривалий

140

Міжнародне регулювання торговельних відносин

час ведуть боротьбу проти формальної рівності всіх членів організа-

ції. В 1965 р. (в рамках «Кеннеді-раунда») їм удалося відстояти резо-

люцію, за якою для них було проголошено «принцип невзаємності».

Він означає: якщо багата країна надає бідному члену організації якісь

пільги, то вона не повинна очікувати від нього відповідного еквіва-

лентного поступлення. Тобто якщо розвинуті країни мусять знімати

торговельні бар’єри, то країни, що розвиваються, мають право їх збе-

рігати деякою мірою й на деякий час.

Водночас розвинуті країни наполягали на прийнятті «принципу

градації», за яким бідна країна позбавляється пільгового режиму «не-

взаємності», якщо її індустріальний рівень підвищився.

Попри те, що СОТ є спадкоємицею ГАТТ, між цими організаці-

ями є певні розбіжності. По-перше, ГАТТ вважалася тимчасовим за-

кладом, а СОТ — постійна організація; ГАТТ не мала статусу спеці-

алізованого закладу ООН, а СОТ — має. По-друге , сфера діяльності

ГАТТ обмежувалася торгівлею товарами, а Світова організація тор-

гівлі займається також торгівлею послугами й торговельними аспек-

тами інтелектуальної власності.

Сфера діяльності СОТ охоплює: митно-тарифне урегулювання;

антидемпінгове урегулювання; використання субсидій і компенсацій;

нетарифні обмеження; діяльність митних союзів і зон вільної торгів-

лі; торговельні аспекти захисту прав інтелектуальної власності; тор-

гівлю окремими товарами (текстиль, сільгосппродукція, авіатехніка

тощо); торговельні аспекти інвестиційних заходів та ін.

Найактуальнішою проблемою залишається удосконалення тор-

говельних правил, які задовольнили б усіх учасників СОТ. Це стосу-

ється передусім ліквідації тарифних і нетарифних обмежень, а також

установлення єдиних технічних стандартів на товари. Щодо торго-

вельних аспектів інвестицій, то передбачається поширити на зару-

біжні інвестиції такий самий режим найбільшого сприяння, що існує

в міжнародній торгівлі. Зберігається політика надання пільг країнам,

що розвиваються: їхні товари мають доступ на ринки розвинутих кра-

їн без тарифних обмежень і квотування. На першій Конференції СОТ

(Сінгапур, 1996) одним з найважливіших завдань проголошено спри-

яння інтеграції країн, що розвиваються, найменш розвинутих країн і

країн з перехідною економікою в «багатосторонню систему регулю-

вання світової торгівлі».

141

Міжнародні організації як регулятор міжнародних економічних відносин...

Організаційна структура СОТ (табл. 8.2):

1. Конференція міністрів.

2. Генеральна рада.

3. Рада з торгівлі товарами (ГАТТ).

4. Рада з торгівлі послугам (ГАТС).

5. Рада з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності

(ТРІПС).

6. Галузеві комітети, робочі групи.

7. Секретаріат.

Спільно з ЮНКТАД Світова організація торгівлі утворила Між-

народний торговельний центр.

Країни, що не входять до СОТ, перебувають у невигідних умовах.

По суті, вони підлягають торговельній дискримінації, бо на них не по-

ширюються пільги, які члени СОТ надають один одному. До нечлена

СОТ можуть бути застосовані санкції, такі, наприклад, як установ-

лення квот, звинувачення в демпінгу тощо.

Таблиця 8.2

Організаційно-функціональна структура СОТ

Головні органи

Конференція

Допоміжні органи

Генеральна

рада

Рада з торгівлі

товарами

Комітети:

1. З торгівлі й розвитку.

2. З торгівлі й довкілля.

3. З платіжного балансу.

4. З бюджету, фінансів й

адміністративних питань

Комітети:

1. З технічних бар’єрів в

торгівлі.

2. З адміністративної по-

літики.

Органи:

1. З моніторингу торго-

вельної політики;

2. З розглядання спірних

питань

8. З інвестицій.

9. З прав походження.

10. Із субсидій та компен-

сацій.

11. З оцінки митної вар-

3. З імпортного ліцензування. тості.

142

4. Із захисних заходів.

5. З доступу на ринки.

6. З сільського господарства.

7. З санітарних заходів.

12. З моніторингу за тор-

гівлею технічними това-

рами.

13. З регіональних торго-

вельних угод.

14. З державних закупівель.

Міжнародне регулювання торговельних відносин

продовж. табл. 8.2

Рада з торгівлі

послугами

Рада з торго-

вельних прав

інтелектуаль-

ної власності

1. Комітет з торгівлі фінансовими послугами.

2. Робоча група з професійних послуг.

Секретаріат Відділ технічного співробітництва й професійної підго-

товки кадрів

Вступ до СОТ являє собою довгу й складну процедуру [16, с.

286]. Спочатку країна надає в СОТ меморандум про свою торговель-

ну політику. СОТ утворює робочу групу по вивченню меморандуму:

чи відповідають принципи торговельної політики країни правилам

СОТ. Далі СОТ провадить з країною-претендентом двосторонні пе-

реговори з питань доступу на її ринок товарів та послуг інших країн.

Якщо переговори виявилися успішними, то робоча група складає до-

повідь для Конференції міністрів СОТ з відповідною рекомендацією.

Голосування на Конференції визначає, прийнято країну до СОТ чи

ні. Зазвичай, за прийняття нового члена до СОТ необхідно не менше

2/3 голосів. Україна вступила до СОТ у 2008 р.