2.2. Погляди російських та українських вчених хіх – початку хх століття на проблеми розвитку людей

У формуванні концепції людського розвитку принципового значення набув широкий погляд на народне багатство та добробут, які традиційно були предметом вивчення політичної економії. Важливий внесок у цей напрямок економічної науки зробили видатні українські та російські вчені ХІХ – початку ХХ століття. Наприклад, російський економіст В.Лєшков вважав широкий і оригінальний погляд на народне багатство і добробут характерною рисою давньої російської науки, зазначаючи, що, по-перше, багатство – це плід праці людини. Але лише цілісна праця (використання фізичних і розумових зусиль людини-виробника, а також засобів виробництва в умовах певних господарських відносин, моральних правил, законів віри та ін.) створює народне багатство. По-друге, це багатство має бути засобом для всіх людських здібностей і потреб – матеріальних і духовних, “тому воно не може складатися лише з речового майна, з ринкових цінностей, а повинно охоплювати всі умови, необхідні для повного людського життя: і здоров’я, і безпеку, і освіту, і правосуддя, і моральність, одне слово, повний народний добробут”¹¹.

Разом з тим представники класичного напряму економічної думки визначали політекономію як науку про матеріальне багатство нації, про економічні закони, що управляють його виробництвом та розподілом, обмежуючи розгляд економічного розвитку відносно вузькими межами, вилучаючи з аналізу нематеріальні послуги як господарські цінності. Однак провідні вчені вже тоді відходили від такого вузького погляду і ставили питання про матеріальний і нематеріальний склад національного багатства, застосування економічних законів до всіх видів праці, в тім числі нематеріальної, зокрема і сфери державного управління. Такі підходи з часом набули поширення у світовій та вітчизняній економічній літературі й знайшли своє вираження у наголошенні на соціально-моральних і етичних складових економічних досліджень передусім у працях представників історичної школи.

Видатний український вчений М.Туган-Барановський зазначав: «Щоб стати дійсно науковою, економічна політика повинна вступити у тісний зв’язок з етикою. Тільки етика може дати політиці її керівні ідеї; зокрема, центральною ідеєю політики повинна стати етична ідея верховної цінності людської особи”¹². Вчений і далі розвинув цю ідею стосовно єдності політекономії як науки з погляду використання в аналізі економічних явищ норм загальнолюдської моралі, яка підноситься над класовою мораллю і проголошує людську особу найвищою цінністю. В роботі «Основи політичної економії» М.Туган-Барановський зазначав: «Будь-яка людська особа є верховною метою в собі, тому всі люди рівні як носії святині людської особи. Це і визначає верховний практичний інтерес, з точки зору якого може бути побудована єдина політична економія: інтерес не робітника, капіталіста чи землевласника, а людини взагалі, незалежно від класової належності»¹³.

На вітчизняну економічну науку другої половини ХІХ ст. мали вплив величезні зрушення в економіці та соціальній структурі суспільства. Ліквідація кріпацтва прискорила розвиток капіталізму як у промисловості, так і в сільському господарстві. В період підготовки та здійснення реформи 1861 р. вже в 40-х рр. формуються ліберально-дворянський та революційно-демократичний напрями, які відображали інтереси протилежних сторін – поміщиків та селян. В Україні в Києві утворилася таємна політична організація „Кирило-Мефодіївське товариство”, яка проголосила необхідність знищення кріпосництва та царизму і об′єднання слов′янських народів на демократичній основі. Основним засобом скасування кріпацтва члени товариства вважали освіту народу в релігійно-християнському дусі і переконання поміщиків у необхідності проведення реформ.

Видатний учений, економіст, статистик Д.П.Журавський в своїх наукових працях показує тяжке економічне становище селянства, більша частина якого не могла самостійно господарювати. Марнотратство праці він називає болячкою в економічному розвитку суспільства і підкреслює, що лише заміна праці кріпаків вільнонайманою ліквідує це зло. Д.Журавський пропонує навчати селян ремеслам, пристосовувати їхню працю в поміщицькому господарстві до вільнонайманої тощо.

Ліквідація феодально-кріпосницької системи та зародження капіталістичних відносин сприяли активізації суспільно-політичного життя всіх верств населення. Громадівський рух в Україні створював свого роду національний грунт, на якому розвивалась ліберальна суспільно-економічна думка. У громадсько-політичному та науковому житті України посідав визначне місце М.П.Драгоманов, який, приділяючи велику увагу тяжкому становищу робітничого класу за умов капіталізму, пропонує заходи для його поліпшення. Це, передусім, освіта та спільність між бідними людьми, між робітниками, прагнення до підвищення заробітної плати, поліпшення умов праці тощо.

Перу великого українського мислителя І.Франко належить визначення предмету політичної економії, як науки про суспільні зв′язки між людьми. Він називає її найважливішою з наук, тому що вона „досліджує причини злиднів і багатства людей, вчить про працю, її наслідки, її поділ”¹⁴. Рушієм розвитку суспільства він, посилаючись на Гете, називає голод і любов. Голод означає матеріальні й духовні потреби людини, а любов – це єднання з іншими людьми.

Бурхливий розвиток продуктивних сил у пореформенний період супроводжувався значними соціальними зрушеннями, поглибленням класових суперечностей, пожвавленням суспільної думки. Зміни, що сталися в економічному та суспільному житті країни після реформи 1861 р., позначилися і на розвитку політичної економії. Питання про предмет політичної економії ставилося майже в усіх наукових дослідженнях. М.Вольський, зокрема, писав: „Указавши на загальні засади для заснування правильної, розумної і могутньої системи суспільного життя, наука ця із незаперечним успіхом намагалася підготувати й створити все, що могло підтримати народи й суспільства на шляху загального добробуту, фізичного, морального й розумового прогресу”.¹⁵