6.3. Система показників, що характеризують людський розвиток реґіонів

Система показників, що характеризують людський розвиток реґіонів за національною методикою розрахунку РІЛР показана на рис. 6.1. Кожний показник цієї системи має самостійне значення і водночас є складовою загального показника. На рисунку 6.1 представлено також ваги кожного показника у блоці та ваги кожного блоку в інтегральному показнику. Розглянемо ці показники детальніше.

Рівень освіти населення є найвагомішою складовою загального ІЛР регіону. Освіта є ключовим елементом забезпечення людського розвитку. Саме освіта готує людину до життя, забезпечує їй свободу інтелектуального, професійного та соціального вибору. З відібраних для дослідження індикаторів найбільш вагомими виявились ті, що характеризують охоплення населення різними ступенями освіти та досягнутий рівень освіти. До блоку включені показники охоплення всіма рівнями освіти, які характеризують рівність здобуття освіти кожної з вікових груп:

• охоплення дітей дошкільними закладами;

• охоплення дітей початковою освітою;

• охоплення дітей та підлітків базовою середньою освітою;

• охоплення дітей та підлітків повною середньою освітою;

• чисельність студентів ВУЗів І-ІІ рівня акредитації, на 10 000 тисяч осіб;

• чисельність студентів ВУЗів ІІІ-ІV рівня акредитації, на 10 000 тисяч осіб;

• середня тривалість навчання;

• частка осіб із вищою освітою в населенні, старшому 25 років.

Як бачимо, для комплексної оцінки рівня освіченості населення в реґіоні задіяні показники, що враховують чисельність учнів та студентів навчальних закладів різних рівнів як основний потенціал та реальні резерви підвищення освітнього рівня населення. З метою виміру освітнього потенціалу до блоку включені такі узагальнюючи показники як середня тривалість навчання та питома вага осіб з вищою освітою серед населення старше 25 років.

Отже, освіта населення здійснює найбільш помітний вплив на рівень людського розвитку регіону. Регіональна варіація за цією ознакою має надзвичайно важливе значення не тільки для пояснення ситуації, що склалася, а передусім для формування ефективної стратегії розвитку регіону.

Умови проживання населення. Інтегральна оцінка умов проживання населення регіонів України спирається на характеристики міри забезпеченості житлом, його комфортності та розвитку соціальної інфраструктури. З вибраних показників найбільш вагомими визнані такі:

• щільність населення;

• рівень урбанізації, %;

• забезпеченість житлом, м²;

• частка населення, що проживає у містах з чисельністю понад 100 тис., %;

• питома вага житла з водогоном у містах, %;

• питома вага житла з каналізацією у містах, %;

• питома вага житла з центральним опаленням у містах, %;

• питома вага житла з газом у містах, %;

• питома вага житла з водогоном у сільській місцевості, %;

• питома вага житла з каналізацією у сільській місцевості, %;

• питома вага житла з центральним опаленням у сільській місцевості, %;

• питома вага житла з газом у сільській місцевості, %;

• щільність автомобільних доріг;

• кількість місць у санаторіях, в розрахунку на 10 тисяч осіб;

• кількість лікарняних ліжок, в розрахунку на 10 тисяч осіб;

• планова ємність амбулаторно-поліклінічних закладів, кількість відвідувань на 10 тисяч осіб;

• кількість телефонів, в розрахунку на 100 сімей;

• кількість таксофонів, в розрахунку на 10 тисяч осіб (міська місцевість);

• кількість таксофонів, в розрахунку на 10 тисяч осіб (сільська місцевість);

• обсяг місцевого телемовлення, годин на добу.

Основна мета розвитку соціальної інфраструктури – надання мешканцям реґіону благ та послуг належної якості відповідно до науково обґрунтованих нормативів або фактичних потреб. З цих міркувань логічно включення до блоку показників щільності, урбанізації та частки населення у містах з 100 та більше тисячами мешканців. Означені показники відносяться до групи стимуляторів, що характеризують доступ населення до мережі об’єктів соціальної інфраструктури та гарантують належний рівень обслуговування.

Важливими стимуляторами людського розвитку є також забезпеченість житлом та рівень його благоустрою.

Матеріальний добробут населення. Базою характеристики матеріального добробуту населення регіонів України стали показники рівнів та структури доходів і витрат, індикатори «натуралізації» та «тінізації» доходів населення, майнового розшарування та бідності, купівельної спроможності доходів. З досліджених показників за допомогою факторного аналізу були відібрані такі:

• середня заробітна плата, грн.;

• середня пенсія, грн.;

• середні сукупні витрати в розрахунку на умовно дорослого, грн.;

• співвідношення сукупних витрат та доходів, %;

• різниця між грошовими витратами та доходами, грн.;

• середній доход від особистого підсобного господарства, грн.;

• частка грошових доходів у сукупних, %;

• рівень бідності, %;

• глибина бідності, %;

• коефіцієнт Джині;

• купівельна спроможність середньодушового доходу (кількість мінімальних споживчих кошиків, які можна придбати на цю суму за регіональними цінами);

• забезпеченість приватними автомобілями, кількість автомобілів у розрахунку на 100 сімей.

Матеріальний добробут населення передусім характеризують показники рівнів доходів, витрат, масштаби розшарування населення за доходами. Комплекс індикаторів бідності об’єднує характеристики рівня та глибини бідності. Включений до блоку коефіцієнт Джині дає можливість кількісно оцінити ступінь нерівномірності розподілу населення за рівнем доходів (чим ближче значення коефіцієнту до 1, тим вищий рівень нерівномірності та навпаки) (див. детальніше розділ 10).

Стан та охорона здоров’я. Стан суспільного здоров’я та системи його забезпечення – один з основних показників рівня та характеру розвитку людського потенціалу. Низька тривалість життя та висока захворюваність блокують формування та реалізацію можливостей людини, різко зменшують свободу життєвого вибору. З іншого погляду, стан системи охорони здоров’я характеризує ставлення суспільства не лише до проблеми запобігання хворобам, а і в широкому плані до розвитку людини.

Характеристика стану здоров’я населення регіону та розвитку охорони здоров’я побудована за результатами аналізу індикаторів, що характеризують не тільки і не стільки захворюваність населення, скільки зусилля відповідних структур щодо попередження захворювань (зокрема, шляхом охорони праці та запровадження щеплення дітей від основних інфекційних захворювань) та запровадження сучасних методик лікування. За результатами факторного аналізу найбільш вагомими виявились такі показники:

• питома вага потерпілих на виробництві в складі працюючих, %;

• середня тривалість перебування хворого у стаціонарі, днів;

• питома вага дітей до 2 років, охоплених щепленням проти дифтериту, %;

• питома вага дітей до 2 років, охоплених щепленням проти коклюшу, %;

• питома вага дітей до 2 років, охоплених щепленням проти поліомієліту, %;

• питома вага дітей до 2 років, охоплених щепленням проти кору, %;

• питома вага дітей до 2 років, охоплених щепленням проти туберкульозу, %;

• індекс умовного здоров’я населення регіону;

• забезпеченість населення лікарями, чисельність лікарів усіх спеціальностей у розрахунку на 10 тисяч осіб;

• забезпеченість населення послугами швидкої медичної допомоги, кількість станцій швидкої медичної допомоги в розрахунку на 100 тисяч осіб.

Індекс умовного здоров’я населення регіону визначається як частка умовно здорових людей (крім інвалідів та осіб, які знаходяться на диспансерному обліку у спеціальних лікувальних закладах) у загальній чисельності населення. Максимальне охоплення у ранньому віці щепленням проти тяжких інфекційних хвороб сприяє формуванню здорового людського потенціалу, тому відповідні показники є стимуляторами людського розвитку. До показників-дестимуляторів включений показник чисельності потерпілих на виробництві, що характеризує в певній мірі стан здоров’я працездатного населення. Середня тривалість перебування хворого у стаціонарі опосередковано характеризує ефективність лікування.

Екологічна ситуація. Здоров’я та добробут людини великою мірою залежить від середовища, в якому вона живе – чистоти повітря, води та землі. Загальний рівень забруднення навколишнього середовища в деяких реґіонах залишається дуже високим і становить серйозну загрозу для здоров’я людей. Враховуючи, що дуже гострими для України є екологічні проблеми, пов’язані з викидами забруднюючих речовин у повітря, накопиченням токсичних відходів, збереженням значної частки неочищених стоків, які потрапляють у води, характеристика екологічної ситуації регіонів спирається, головним чином, на індикатори різного роду викидів – це обумовлене виключно наявною інформаційною базою. З первинно вибраних показників за допомогою факторного аналізу було сформовано перелік найбільш вагомих чинників регіональної екологічної ситуації:

• кількість промислових токсичних відходів у сховищах, тонн в розрахунку на 1000 км²;

• викиди сірки, кг сірчаного ангідриду в розрахунку на 1 км²;

• викиди азоту, кг окислів азоту в перерахунку на NO₂ на 1 км²;

• викиди свинцю, кг на 1000 км²;

• викиди шкідливих речовин від пересувних та стаціонарних джерел забруднення, кг на 1 км²;

• кількість важких металів у стічних водах, кг на 1 км²;

• питома вага скинутої неочищеної води в загальному її обсязі, %.

Слід зауважити, що показники цього блоку могли б бути більш інформативними, однак наявна інформаційна база в реґіонах не дає такої можливості.

Соціальне середовище. Соціальне середовище в регіоні характеризується ступенем соціальної безпеки, соціально-психологічним кліматом у регіоні, ризиком захворювань на так звані “соціальні” хвороби тощо. Результати обробки методом факторного аналізу дозволили виділити ті показники, що здійснюють найбільш помітний вплив на соціальне середовище в регіоні та міжрегіональну варіацію:

• коефіцієнт злочинності;

• питома вага тяжких злочинів у загальній кількості, %;

• кількість самогубств, у розрахунку на 100 000 населення;

• кількість вперше встановлених діагнозів активного туберкульозу, у розрахунку на 100 000 населення;

• кількість хворих, що взяті на облік з метою лікування й реабілітації від алкоголізму та алкогольних психозів, у розрахунку на 100 000 населення;

• кількість хворих, що взяті на облік з метою лікування й реабілітації від розладів психіки внаслідок уживання наркотичних та інших психоактивних речовин, у розрахунку на 100 000 населення;

• питома вага безробітних у міській місцевості, які не мають роботи більше 1 року, %;

• співвідношення розлучень та шлюбів, разів;

• питома вага народжених поза шлюбом, %;

• кількість ДТП, у розрахунку на 100 км доріг;

• заборгованість по виплаті заробітної плати, грн. у розрахунку на 1 працівника;

• заборгованість по пенсіях, грн. у розрахунку на 1 пенсіонера.

Складовими цього блоку є соціальне самопочуття та соціальна напруга. Це один з двох блоків (разом з попереднім), у яких всі складові є дестимуляторами. Посилення соціальної нестабільності та напруженості у суспільстві обумовлено дією таких чинників: зростанням безробіття (особливо тривалого), яке тягне за собою розповсюдження й інших негативних явищ як злочинність, алкоголізм, наркоманія тощо; затримками з виплатами заробітної плати, пенсій, тощо; обмеженням можливостей значних верств населення у задоволенні їх потреб на охорону здоров’я, освіту, культуру, інші соціальні послуги, погіршенням внаслідок цього фізичного і духовного здоров’я людей, та як наслідок – деградацією робочої сили, відсутністю перспектив її покращання в майбутньому. Виходячи з таких міркувань і сформовано перелік показників цього блоку.

Демографічний розвиток. Вивчення будь-якого соціального процесу неможливе без урахування сучасних демографічних реалій, які визначаються як в процесі природної зміни поколінь, так і під впливом комплексу соціально-економічних факторів. Склад населення змінюється з наступних причин: народжуються, підростають та включаються до складу певних груп нові покоління; помирають люди старшого покоління; відбувається міграційний приплив та відтік громадян; має місце соціальна та економічна мобільність, у ході якої людина може змінити освіту, професію, вид занять, кваліфікацію, місце роботи, тощо.

Демографічний розвиток регіону інтегрує результати минулих та сучасних соціально-демографічних процесів через індикатори народжуваності, смертності та міграції. Серед показників демографічного розвитку за допомогою факторного аналізу найбільш вагомими показниками, що мають належний рівень регіональної варіації, визнані такі:

• коефіцієнт смертності немовлят, ‰;

• коефіцієнт перинатальної смертності, ‰;

• середня очікувана тривалість життя населення при народженні (без диференціації за статтю), років;

• середня очікувана тривалість життя населення при досягненні 15 років (без диференціації за статтю), років;

• середня очікувана тривалість життя населення при досягненні 45 років (без диференціації за статтю), років;

• середня очікувана тривалість життя населення при досягненні 65 років (без диференціації за статтю), років;

• коефіцієнт сальдо міграції;

• коефіцієнт інтенсивності міграції, ‰;

Хоча народжуваність поряд із смертністю відноситься до основних демографічних процесів, її показники виключені з розрахунку індексу демографічного розвитку, оскільки вони виявились менш вагомими і такими, що не мать належного рівня реґіональної варіації. Необхідність врахування для оцінки рівнів людського розвитку очікуваної тривалості життя людини досить обґрунтована в методиці ПРООН. Застосування показників очікуваної тривалості життя при народженні та при досягненні 15, 45 і 65 років дає точніші результати для характеристики можливостей людського розвитку різних поколінь. До розрахунку інтегрального індексу включені також показники перинатальної смертності (у віці до 1 місяця) та смертності немовлят (у віці до 1 року), які краще за інші піддаються впливу соціальних процесів і краще відзеркалюють рівень людського розвитку.

Для оцінки мобільності населення в Україні в систему взяті до розрахунку такі показники як сальдо міграції та її інтенсивність. Сальдо міграції дає змогу комплексно врахувати привабливість того чи іншого реґіону за умовами проживання. Міграційний рух населення є стимулятором людського розвитку, оскільки характеризує мобільність населення в реґіоні та його схильність не очікувати пасивно поліпшення умов життя, а активно вирішувати власні проблеми.

Розвиток регіональних ринків праці. Характеристика розвитку регіонального ринку праці побудована за допомогою показників економічної активності та ступеню її реалізації, умов та режимів зайнятості. Недостатня надійність ряду індикаторів по сільській місцевості обумовила вимушене обмеження даними по містах. Найбільш вагомими з вибраних 17 показників виявились такі:

• рівень економічної активності (міське населення), %;

• рівень безробіття за методологією Міжнародної організації праці (міська місцевість), %;

• рівень зайнятості (міське населення), %;

• середня тривалість пошуку роботи (міське населення), місяців;

• питома вага працюючих в умовах неповного робочого дня (тижня) у загальній чисельності зайнятих, %;

• питома вага працівників, які перебували в адміністративних відпустках, в загальній чисельності зайнятих, %;

• частка працюючих в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам, в загальній чисельності зайнятих, %;

• співвідношення рівнів зареєстрованого безробіття та визначеного за методологією МОП, коефіцієнт;

• плинність робочої сили, %.

Зайнятість – одна з головних соціально-економічних характеристик. Рівновагу економічної системи характеризує певний рівень зайнятості, який врахований в системі показників РІЛР як стимулятор. Рівень зайнятості характеризує можливості реалізації людей у сфері праці та відображає економічну ситуацію, яка складається в регіоні. З метою комплексного відображення кількісних та якісних характеристик зайнятості, до блоку включені такі показники як рівень безробіття, середня тривалість пошуку роботи, частка зайнятих неповний робочий день (тиждень), частка зайнятих, які перебували у вимушених відпустках з ініціативи адміністрації, частка працюючих в несприятливих умовах. Всі ці показники трактується як дестимулятори людського розвитку.

З метою аналізу рівня задоволення працездатного населення умовами праці, до блоку включений відносний показник плинності робочої сили. Коефіцієнт співвідношення фактичного (обчисленого за методологією МОП) та офіційно зареєстрованого рівнів безробіття дає оцінку ефективності діяльності служб зайнятості.

Фінансування людського розвитку. Фінансова складова людського розвитку більшою мірою, ніж інші, віддзеркалює спрямованість регіональної політики. Для характеристики цього аспекту було сформовано перелік показників, що характеризують обсяг соціальних витрат місцевих бюджетів, структуру місцевих бюджетів та трансферти Державного бюджету:

• видатки місцевих бюджетів на освіту, грн. на 100 тисяч осіб:

• видатки місцевих бюджетів на охорону здоров’я, грн. на 100 тисяч осіб;

• видатки місцевих бюджетів на соціальний захист, грн. на 100 тисяч осіб;

• трансферти Державного бюджету, грн. на 100 тисяч осіб;

• питома вага видатків на освіту в сукупних соціальних видатках місцевого бюджету, %;

• питома вага видатків на охорону здоров’я в сукупних соціальних видатках місцевого бюджету, %;

• питома вага видатків на соціальний захист у сукупних соціальних видатках місцевого бюджету, %;

• співвідношення трансфертів Державного бюджету з соціальними витратами місцевих бюджетів.

В сучасних умовах забезпечення розвитку людського потенціалу здебільшого залишається прерогативою держави. Це визначає особливу важливість розробки та здійснення взаємопов’язаних державних та реґіональних програм, що відносяться до розвитку людського потенціалу. Важливо розвивати та поглиблювати місцеве самоврядування та передавати відповідним структурам та інституціям все більше повноважень та необхідних фінансових ресурсів. Це дозволить наблизити рішення актуальних соціальних завдань розвитку людського потенціалу безпосередньо до людей, чиї практичні проблеми повинні обговорюватися і вирішуватися органами влади. Саме на реґіональному рівні відбувається реальний зв’язок становлення демократії із забезпеченням умов для розвитку людини. Необхідність поглиблення та удосконалення реґіонального самоуправління як важливого чинника людського розвитку в Україні, пов’язана ще і з тим, що за виключенням правоохоронної діяльності, на реґіональні бюджети припадає 80-100% витрат по статтях, які визначають розвиток людського потенціалу.