20. Підготовча частина заняття (розминка)

_{Розминка складається із загальної і спеціальної частин. Загальна сприяє створенню оптимальної збудливості центральної нервової системи і рухового апарату, підвищеного обміну речовин і температури тіла, діяльності органів кровообігу і дихання. Спеціальна частина розминки спрямована на підготовку тих утворень і ланцюгів рухового апарату, які відповідальні безпосередньо за виконання майбутньої діяльності. Під впливом розминки підвищується активність ферментів і швидкість протікання біохімічних реакцій безпосередньо в м’язах, їх збудливість і лабільність, готовність до напруженої діяльності. В середньому розминка повинна тривати 10-30 хв. та супроводжується початком потовиділення, що свідчить про готовність теплорегуляторних механізмів до підвищених вимог під час основної фізичної роботи. Але необхідно пам’ятати, що розминка не повинна приводити до втоми, а повинна сприяти успішному впрацьовуванню організму.}

_{Одне з головних завдань розминки – покращити циркуляцію крові, піднявши ЧСС до 130-140 уд.·хв.}^-1_{, так, щоб під час змагань не довелося перемикатися. Друге завдання розминки – підняти температуру тіла та розігріти м’язи, щоб вони функціонували більш ефективно. Таким чином, розминка знижує ризик розтягнення м’язів чи сухожиль. За допомогою розминки знижується в’язкість (ригідність) м’язів. Коли м’язи холодні, вони напружені і менш дієздатні. Тепло приносить еластичність, знижує в’язкість м’язів і сприяє більш швидким їх скороченням.}

_{Розминку необхідно розпочинати з аеробного бігу з відносно високою швидкістю на протязі 7-8 хв., потім декілька спринтерських пробіжок по 50-100 м, кількість яких залежить від самопочуття. Потім необхідно рухатися легко підтюпцем, щоб підтримувати ЧСС на досягнутому рівні і зберігати тепло в організмі. Адреналін і тироксин, роз’єднуючи дихання і фосфорилювання, посилюють головним чином вільне окислення, що має велике значення для терморегуляції, але це приводить до неекономних витрат енергетичних джерел. Прямо перед стартом необхідно зняти тренувальний костюм, але продовжити легко рухатися до того моменту, поки вас не запросять на старт.}

_{Не потрібно робити помилок, які характерні для деяких бігунів: вони добре розминаються, а потім на 5 та більше хвилин вкладаються під ковдру. Звичайно, таким чином вони зберігають підвищену температуру, але ЧСС знижується, що практично нівелює ефект виконаної розминки.}

_{Бігун, який розминається на протязі більш тривалого часу, не отримує ніяких фізіологічних переваг перед тими, які витрачають на розминку 15 хв., за винятком тих випадків, коли спортсмен належить до числа легко збудливих людей і почуває себе значно краще, коли легко рухається, чим сидячи в очікуванні майбутнього бігу. Психологічно для такого бігуна корисніше продовжувати рухатися. Якщо за плечима в нього відмінна база витривалості, то це не принесе йому шкоди. Але якщо очікуються змагання в марафоні чи кросі, то значно важливіше зберігати енергію.}

21. Поняття про “мертву точку” та “друге дихання”

_{Тимчасове зниження роботоздатності називають „мертвою точкою”, стан організму після її подолання називають „другим диханням”. Ці два стани характерні для роботи циклічного характеру великої та помірної потужності. В стані „мертвої точки” істотно почащується дихання, зростає легенева вентиляція, активно поглинається кисень. Не дивлячись на те, що зростає і виведення вуглекислоти, її напруга в крові та в альвеолярному повітрі (pCO2) зростає. ЧСС різко зростає, тиск крові підвищується, кількість недоокислених продуктів в крові росте. Під час виходу з „мертвої точки” за рахунок більш низької інтенсивності роботи легенева вентиляція ще деякий час залишається підвищеною (необхідно звільнити організм від накопиченої в ньому вуглекислоти), активується процес потовиділення (налагоджується механізм терморегуляції), створюються необхідні співвідношення між збудливими та гальмівними процесами в центральній нервовій системі. Під час високоінтенсивної роботи (максимальна та субмаксимальна потужність) „другого дихання” не наступає, тому продовження її здійснюється на фоні зростаючої втоми. Різна тривалість та потужність роботи зумовлює і різні терміни виникнення „мертвої точки” та виходу з неї. Так, під час забігу на 5 і 10 км вона виникає через 5-6 хв. після початку забігу. На більш тривалих дистанціях „мертва точка” виникає пізніше і може мати місце повторно. Більш треновані люди, які адаптовані до конкретних навантажень, досягають стану „мертвої точки” значно легше та безболісніше.}

_{Одним із інструментів послаблення проявів „мертвої точки” є розминка, яка сприяє більш швидкому досягненню „другого дихання”. Необхідно також пам’ятати, що в процесі тренувальних занять організм пристосовується до проявів вольових напруг, вчиться „терпіти”, долати неприємні відчуття, які мають місце під час кисневої недостатності та накопичення в організмі недоокислених продуктів. Настанню „другого дихання” також сприяє довільне зростання легеневої вентиляції. Особливо ефективні глибокі видихи, які сприяють видаленню (з видихуваним об’ємом повітря) вуглекислоти з організму та відновленню кислотно-лужної рівноваги.}

_{„Мертва точка” проявляється в тому, що спортсмен на дистанції може зненацька відчути надмірно обтяжливий стан, під час якого роботоздатність різко падає („ноги не йдуть”), порушується дихання (істотно утруднений видих) і з’являється важкодолане бажання кинути все та зійти з дистанції. Але зусиллям волі спортсмен раптом пересилює цей стан і почуває, що здатен продовжувати біг, дихання у нього відновлюється, повертається бажання пройти дистанцію не гірше, а краще інших – і він успішно закінчує біг. Всі намагання пояснити ці явища з позицій біоенергетики (вичерпанням енергетичних ресурсів, різким зрушенням реакції внутрішнього середовища в кислий бік внаслідок наводнення крові та тканин молочною кислотою і т.п.) незмінно терпіли фіаско, так як і для розвитку цих змін, і для їх ліквідування потребується значний час (не менше декількох хвилин, а інколи і годин); „мертва” ж „точка” і перехід до „другого дихання” відбувається миттєво. Цей ефект можуть здійснити лише нейроолігопептиди (НОП).}

_{Нейроолігопептиди як новий клас ендогенних регуляторів нервової регуляції представляє собою короткі ланцюги амінокислот (від 3 до 20 амінокислотних залишків) і утворюються в певних зонах головного мозку (перш за все в гіпоталамусі, гіппокампі і гіпофізі) із загальних білкових попередників, які розщепляються специфічними протеолітичними ферментами.}

_{НОП – особливий інформаційний клас молекул з високою специфічністю та вибірковістю до клітин-мішеней. Вони регулюють функціональну взаємодію різних рівнів біологічної організації, передаючи інформацію від клітини до клітини, модулюючи функції нейронів, а за допомогою останніх – обмін речовин, різні функціональні процеси, стан організму та самопочуття. НОП має пряме відношення до навчання та пам’яті (адренокортикотропні, енкефаліни, вазопресин та інші), сну (дельта-пептид сну, речовина S), сприйняття болю (ендорфіни, енкефаліни, речовина Р), поведінкових реакцій і емоційних станів (ендорфіни, адренокортикотропін, меланоцитстумулін, ангіотензин), до діяльності шлунково-кишкового тракту (гастрин, холецистокінін, брадикінін), до багатьох інших сторін діяльності організму.}

_{Крім головного мозку НОП виявлені в спинному мозку, нервових сплетіннях та гладеньких м’язах кишковика, підшлунковій залозі, в корі наднирок, нирках, в чутливих нервових закінченнях шкіри. Утворюючись в тілах нервових клітин, НОП по їх відростках рухається до синапсів (аксональний транспорт) як периферійним, так і до тих, які з’єднують нервові клітини між собою (вставні). В синапсах, де концентрація НОП найбільш висока, вони співіснують з головними, давно відомими передатчиками нервового збудження – медіаторами ацетилхоліном і норадреналіном – і разом з ними виділяються в синаптичну щілину, де взаємодіють з розміщеними на пре- та постсинаптичних мембранах білковими рецепторами, специфічними для кожного НОП. Встановлено, що в одному синапсі крім головного властивого йому медіатору може виділятися низка різних НОП. При цьому дія НОП і медіатора спрямовані на різні об’єкти, кожен з яких спричиняє свій, виключно специфічний ефект. Якщо півперіод життя медіаторів незначний (декілька мілісекунд), то для НОП значно більший: хвилини і години, а спричинена дія в залежності від умов може зберігатися від 1-5 хв. до багатьох днів, місяців, а інколи і довічно.}

_{Трофічний вплив нервової системи і за допомогою нейроолігопептидів не викликає сумніву (Яковлев, 1983; Коста, Трабуки, 1981).}