Характеристика бігу на середні дистанції

Методику бігу можна описати як рухову дію, пов’язану з функціонуванням опорно-рухового апарату людини (будемо розглядати лише скелет і м’язи поясу нижніх кінцівок), під керівництвом центральної нервової системи (модель об’єкта досліджень). В техніці бігу виділяють опорну та махову ноги.

Махова нога після відриву від опори „складається”, виноситься вперед, розгинається для початку взаємодії з опорою. М’язи-згиначі тазостегнового суглоба визначають швидкість (тривалість) винесення махової ноги вперед. Якщо збільшити силу лише цих м’язів, то швидкість винесення ноги буде більшою, час польоту скоротиться, отже, можна буде зафіксувати зростання темпу бігу при деякому зменшенні довжини кроку (перша робоча гіпотеза).

Опорна нога працює в фазах амортизації та виштовхування. Очевидно, що найбільше значення для досягнення високої спринтерської швидкості мають м’язи-розгиначі тазостегнового суглоба (великий ягодичний, двосуглобові м’язи задньої поверхні стегна). Ці м’язи мають мале плече дії сили (від 0 до 5-7 см), а точка прикладання зовнішньої сили (опорної реакції) знаходиться на відстані довжини ноги (80-95 см), тому навіть при малій швидкості скорочення м’язів (1 м·с^-1) лінійна швидкість руху стопи чи, навпаки, тіла по відношенню до стопи на опорі може досягати 10 і більше м·с^-1. Якщо збільшити силу лише цих м’язів, то повинна зрости швидкість переміщення загального центру маси тіла і, як наслідок, довжина кроку без істотного зростання темпу бігу (друга робоча гіпотеза).

Одночасне збільшення сили як згиначів, так і розгиначів тазостегнових суглобів повинне привести до одночасного зростання довжини кроків і темпу бігу (третя робоча гіпотеза).

Для розвитку сили м’язів необхідно в м’язових волокнах збільшити кількість міофібрил. Факторами, які стимулюють синтез міофібрил, являються наступні:

• пул амінокислот в клітині (забезпечується збалансованим харчуванням);

• підвищена концентрація анаболічних гормонів (ріст міофібрил і саркоплазматичного ретикулуму відбувається під дією головним чином тестостерону і соматотропіну);

• вільний креатин (стимулює діяльність ДНК) ;

• помірне підвищення концентрації іонів водню H⁺ (здійснює часткове руйнування білкових структур, що призводить до зростання активності ферментів, розширення пор в мембранах клітин, розкручування ДНК та інше).

Параметри виконання вправ повинні забезпечити ці умови для синтезу міофібрил (четверта робоча гіпотеза).

Визначимо ці оптимальні параметри:

- інтенсивність скорочення м’язів повинна бути більше 80% максимальної, тоді будуть рекрутовані всі м’язові волокна (МВ);

- інтенсивність вправ (бігу) повинна бути коломаксимальною (80-95%);

- тривалість вправ – до відмови (до вичерпання запасу креатинфосфату - КрФ; створення стресу, який спричинить зростання концентрації в крові анаболічних гормонів), біг повинен тривати 8-20 с;

- інтервал активного (споживання кисню 1 л.·хв.^-1) відпочинку повинен складати 5-10 хв. для усунення H⁺ і , які в основному утворюються в гліколітичних м’язових волокнах під час першої хвилини відновлення при ресинтезі КрФ;

- кількість повторень залежить від підготовленості та може складати 3-15 раз;

- кількість тренувань на тиждень не повинна переважати двох.

Очевидно, що таке тренування може привести до зростання сили (міофібрил) лише в глікотичних МВ, так як в окисних м’язових волокнах (ОМВ) іони водню H⁺ не накопичуються, тому що вони поглинаються мітохондріями. Тому в ОМВ відсутній один з головних факторів, який стимулює синтез міофібрил.

Для цілеспрямованого впливу на окремі м’язові групи бігуна можна користуватися системою полегшеного лідирування (СПЛ). Вона дозволяє тягнути бігуна зпереду, що приводить до змушеного зростання темпу бігу та активізації м’язів-згиначів тазостегнових суглобів; чи ззаду, що зменшує темп бігу і підвищує навантаження на м’язи, які здійснюють відштовхування.