6. Світоглядні аспекти

Модерн має й ряд інших світоглядних характеристик. Перше, на чому акцентує увагу Габермас, розглядаючи світоглядні аспекти нової епохи, є її відкритість «майбутньому». Зростання плюралізації та невизначеності, зумовлені крахом єдиної релігійної картини світу, мають своїм наслідком те, що модерн не замикається на «теперішньому», не актуалізує його. Натомість він є радикально відкритий «майбутньому», для нього характерна спрямованість «вперед», актуалізація миті, орієнтація на невизначене, випадкове. Свідомість нової епохи проявляється у високій оцінці перехідного, мимовільного.

З часом модерну пов’язаний, як стверджує Габермас, новий досвід руху і прискорення історичних подій, а також усвідомлення хронологічної одночасовості історично неоднакових процесів розвитку. Про історію складається враження як про єдиний, неоднорідний процес, що породжує проблеми; одночасно, приходить розуміння часу як обмеженого ресурсу, який можна використати для їх подолання. Модерн стикається з викликами, коли необхідно вирішувати проблеми, які навалюються з «майбутнього» на все більш тривожну «сучасність». При цьому постійно відчувається зростаюча складність суспільства, яка іде паралельно з диференціацією або, як по-іншому висловлюється Габермас, із розривами повсякдення. Останнє з настанням епохи модерну втрачає свої позбавлені випадковостей риси: інтимність, прозорість і надійність. З цієї точки зору модерн, на думку вченого, сприймається як рушійна сила соціальної дезінтеграції

У світоглядному аспекті модерн стикається з проблемою, яку в подальшому намагається вирішити філософія. Модерн постає як нова епоха розвитку Західних суспільств. Він конституює себе як щось кардинально нове по відношенню до минулих епох. Останні, відтепер, виступають як застарілі. Модерн розриває з ними, виступає самодостатньою епохою. Він не спирається на них, формуючи власні орієнтири та критерії. Руйнування єдиної легітимної релігійної картини світу, що призвело до світоглядного плюралізму, вивільнення профанної культури, розвиток автономних по відношенню одне до одного науки і техніки, права і моралі, мистецтва і літератури, «розчаклування» природи, Просвітництво і прогрес, відокремлення деполітизованого, основаного на приватноправному володінні власністю капіталістичного господарства від бюрократизованого апарату сучасної держави – все це призводить до того, що зв’язок модерну з попередніми епохами розривається. Але із зазначеним розривом виникає важлива проблема. Модерн прощається з попередніми епохами і конституює себе як самостійне по відношенню до них утворення. Але, одночасно, він має знайти в чомусь своє обгрунтування, щоб дійсно могти називатися новим щаблем розвитку Західних суспільств. Так, наприклад, попередні епохи, як показує Габермас, знаходили своє підтвердження у трансцендентних релігійних нормах і канонах. За рахунок цього вони поставали як самостійні історичні утворення. Інша справа з модерном. Після краху єдиної легітимної релігійної картини світу і з переходом до світоглядного плюралізму він вже не може бути виправданий загальнозначущими, даними Богом, трансцендентними нормами, не може використати ідею Бога як об’єднуюче начало. А, проте, якщо модерн хоче називатися якісно новою епохою розвитку Західних суспільств, він мусить знайти те, на основі чого можна здійснити власне обгрунтування, не звертаючись, при цьому, до вже неактуального минулого. Як зазначає Габермас: «Модерн більше не може і не хоче формувати свої орієнтири і критерії за зразком будь-якої іншої епохи, він повинен черпати свою нормативність із самого себе. Він бачить себе однозначно самовіднесеним.