МОДЕРН
1. Поняття модерну
У найширшому розумінні терміном «модерн» у філософській та соціологічній літературі зазвичай позначається нова епоха розвитку Західної цивілізації, а також нова історична свідомість Західної культури. З початком цієї епохи починається «сучасність», яка триває і «до сьогодні». «Модерн», «сучасність», «новітній час» є терміни, які логічно поставити в один синонімічний ряд.
Становлення модерну можна, на думку Габермаса, умовно датувати кінцем XVIII початком XIX сторіччя. Починаючи із зазначеного історичного рубежу відбуваються суттєві зміни і трансформації Західної цивілізації, які у подальшому вплинули на розвиток усього світу. Саме слово «modern» вперше з’являється наприкінці V сторіччя. Воно вживається для того, щоб розмежувати християнське «теперішнє» або «сучасність» і язичницьке римське «минуле». З тих пір «модерн» завжди виражав свідомість епох, які співвідносяться із застарілим та вже більше неактуальним «минулим» і осмислюють себе як результат переходу від «старого» до «нового».
Поняття модерну бере своє начало передусім у мистецтві. Але звідти воно поширюється на соціальні науки. Тут поняття модерну використовується для опису новітнього стану Західних суспільств. Розвиток капіталізму і поява сучасної держави; формування нових культурних сфер цінностей; прискорення історії; фрагментаризація повсякдення – усі ці процеси підпадають під зміст поняття «модерн».
Юрген Габермас визначає поняття модерну через характеристику 1) структур суспільства та 2) особливостей світогляду.
2. Раціоналізація суспільства
Модерн є раціональна епоха. Ця його головна ознака відповідним чином позначається на особливостях суспільства – визначальною характеристикою суспільств модерну стає раціоналізація. Юрген Габермас в цьому контексті виділяє соцієтальну та культурну раціоналізації.
Найперше Габермас говорить про соцієтальну раціоналізацію. Вона полягає у диференціації – відокремленні одне від одного – капіталістичного господарства і сучасної держави. Суспільство модерну характеризується відусобленням організованих над простором економічного обміну на основі приватноправного володіння власністю товарних відносин капіталістичного господарства від організованих над простором влади відносин панування, які є прерогативою держави. Вони розвиваються кожна за власною внутрішньою логікою, але, одночасно, доповнюють одна одну в їх функціях і за рахунок цього стабілізують одна одну. Капіталістичне господарство та сучасна держава являють собою морально нейтралізовані сфери для стратегічного здійснення приватних, корисних інтересів.
Говорячи про соцієтальну раціоналізацію, Габермас також звертає увагу на розвиток формальної, раціональної системи права. Вчений вважає, що капіталістичне господарство та сучасна держава як морально нейтралізовані сфери не можуть ефективно функціонувати без легальної регуляції. Ефективне їх функціонування стає можливим завдяки праву. Формальне право слугує засобом організації зв’язків між капіталістичним господарством і сучасною державою, а також засобом легальної регуляції відносин в межах кожної з них.
Організаційним ядром капіталістичного господарства є орієнтоване на отримання прибутку капіталістичне підприємство, яке характеризується ознаками:
відділеність від домашнього господарства;
наявність раціональної бухгалтерії;
орієнтація інвестиційних рішень на ринки товарів, капіталу і праці;
організація з найбільшою ефективністю формально вільної робочої сили;
технічне застосування наукового знання.
Організаційним ядром сучасної держави є державна установа, яка характеризується ознаками:
централізована і постійна система податків;
наявність у своєму розпорядженні військової сили;
монополія на встановлення законів;
монополія на легітимне застосування насилля;
організація адміністративної бюрократії – спеціалізованих державних службовців.
Габермас, далі, говорить про культурну раціоналізацію суспільства модерну. Вона полягає у відкріпленні науки і техніки, права і моралі, мистецтва і літератури від тих космологічних, релігійних та метафізичних вчень, в яких вони були спочатку укорінені, і у їх подальшому розвиткові як автономних культурних сфер цінностей. Вони відусоблюються одна від одної і розвиваються кожна за власною внутрішньою логікою. Наука і техніка зосереджуються на питаннях істини, право і мораль – на питаннях добра, нормативної правильності та справедливості, мистецтво і література – на питаннях краси та автентичності.
Наука характеризується методичною об’єктивацією природи. Вона розчакловує природу. Природа відтепер не є чимось міфічним або чудесним; вона тепер є системою відомих і пізнаних законів, які людина може використати згідно із своїми цілями. Наука характеризується конструюванням теорії на основі математичного ідеалу точності, інструментальним відношенням до природи та експериментальним поводженням з нею. Наука, згідно з Габермасом, інституціоналізується у науковому підприємстві – в університетах, академіях, лабораторіях.
Термін «культурна раціоналізація» Габермас вживає також для того, щоб означити процес зростання автономії права і моралі – процес відділення етичних і правових норм поведінки, етичних і правових доктрин, моральних принципів від тих традиційних, домодерних світоглядів, в яких вони були спочатку укорінені.
Зростання автономії сфери моралі і права веде до появи формального раціонального права і світської етики переконання та відповідальності. Такі типові для традиційних суспільств системи знання, як магія, священні традиції, релігійні вчення, з яких виводилися правові норми, знецінюються. З настанням епохи модерну, правові норми стають предметом раціональних дискусій і світських рішень; вони мають бути прийняті активною політичною спільнотою і легітимовані нею, але не нав’язані феодалом чи королем.
Габермас виділяє особливості системи права епохи модерну. Згідно з вченим, право являє собою систему абстрактних правил, які раціонально організована адміністрація правосуддя застосовує до конкретних випадків. Люди, які займають владні позиції, не є персональними укладачами правил, але чиновниками, які тимчасово обіймають певну посаду, завдяки чому володіють обмеженою владою. Люди, які підкорюються легально сконституйованим нормам, чинять так як свідомі громадяни і підкорюються закону, а не чиновнику, який його встановлює.
Сфера права і моралі інституціоналізується у правовій системі, до якої Габермас відносить наукову юриспруденцію, правове виховання громадян, а також у релігійних асоціаціях, які є інститутом відтворення світської моралі.
Формою прояву культурної раціоналізації є також і автономне мистецтво. Мистецтво, яке було спершу інтегроване в релігійний культ у формі прикрас для церков і храмів, ритуальних танців і пісень, сакральних текстів, тощо, отримує незалежність спочатку в умовах виробництва мистецької продукції для двору короля, а пізніше – в буржуазних капіталістичних умовах. Мистецтво являє собою сферу експресивної самопрезентації суб’єктивності. Воно постає як контрсвіт по відношенню до капіталістичного господарства і сучасної держави.
Сфера мистецтва і літератури інституціоналізується у артистичному підприємстві, яке включає інституції по виробництву, розподілу і отриманню мистецького продукту. Згідно з Габермасом, це є митці, публіка і критики як посередники між мистецтвом і публікою.
Доповнюючи характеристику раціоналізації суспільства модерну, Габермас говорить про особистість, що діє раціонально. Вчений тут має на увазі такі поведінкові диспозиції і ціннісні орієнтації, які входять в структуру системи особистості і які уможливлюють раціональну методичну поведінку в умовах раціоналізованого суспільства.
Макс Вебер показав, в основі появи особистості, що діє раціонально, лежать релігійні фактори. Перші суб’єкти раціональної поведінки належали до таких релігійних течій, як кальвінізм, пієтизм, методизм, а також до релігійних сект, що виникли з анабаптистських рухів. Вебер говорить про такі основні риси суб’єктів раціональної поведінки:
1) радикальне відкидання магічних ритуалів та священних таїнств як засобів досягнення спасіння;
2) ідея професійного покликання, яка базується на вченні Лютера, і згідно з якою віруючий доводить собі, що він є покірним інструментом Бога у «цьому» світі через повсякденне виконання обов’язків своєї професії;
3) аскетизм та невтомна праця в межах своєї професії;
4) строгий, методичний спосіб життя, який пронизує усі сфери поведінки.