3. Види загальнообов’язкового державного соціального страхування

За загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення:

1) Пенсійне страхування:

1. пенсії за віком, по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства);

2. пенсії у зв’язку з втратою годувальника, крім передбачених пунктом 4 цього переліку;

3. медичні профілактично-реабілітаційні заходи;

4. допомога на поховання пенсіонерів;

2) Медичне страхування:

1. діагностика та амбулаторне лікування;

2. стаціонарне лікування;

3. надання готових лікарських засобів та виробів медичного призначення;

4. профілактичні та освітні заходи;

5. забезпечення медичної реабілітації осіб, які перенесли особливо важкі операції або мають хронічні захворювання.

Обсяг послуг, що надаються за рахунок коштів обов’язкового медичного страхування, визначається базовою та територіальними програмами обов’язкового медичного страхування, які затверджуються в порядку, встановленому законодавством;

3) Страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням:

1. допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);

2. допомога по вагітності та пологах;

3. допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);

4. забезпечення оздоровчих заходів;

4) Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання:

1. профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням;

2. відновлення здоров’я та працездатності потерпілого;

3. допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

4. відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним своїх трудових обов’язків;

5. пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

6. пенсія у зв’язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

7. допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

5) Страхування від безробіття:

1. допомога по безробіттю;

2. відшкодування витрат, пов’язаних із професійною підготовкою або перепідготовкою та профорієнтацією;

3. дотація роботодавцю для працевлаштування безробітних, в тому числі молоді на перше робоче місце;

4. допомога на поховання безробітного;

5. профілактичні заходи, спрямовані на запобігання настанню страхових випадків.

Структура системи пенсійного забезпечення в Україні ( відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року):

перший рівень – солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду.

другий рівень – накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (далі - накопичувальна система пенсійного страхування), що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді або у відповідних недержавних пенсійних фондах - суб’єктах другого рівня системи пенсійного забезпечення та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом;

третій рівень – система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об’єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення.

Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Другий та третій рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення.

Забороняється використання коштів Пенсійного фонду України не за цільовим призначенням, у тому числі на кредитні, депозитні операції, надання позичок тощо. Тимчасово вільні кошти в разі відсутності заборгованості по виплатах пенсій можуть бути використані Пенсійним фондом України виключно на придбання державних цінних паперів.

Згідно Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18 січня 2001 року – загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв’язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім’ї), вагітності та пологів, часткову компенсацію витрат, пов’язаних із смертю застрахованої особи або членів її сім’ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що формується шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також за рахунок інших джерел.

Страховиком у цьому виді страхування є – Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а страхувальником - роботодавці та застраховані особи, які відповідно до законодавства сплачують страхові внески. Застрахована особа – найманий працівник, а у випадках, передбачених законодавством, також інші особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України), на користь яких здійснюється загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням. Громадяни України, які працюють за межами території України і не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги відповідно до законодавства України за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відповідно до діючого законодавства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 року - загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття – система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Страховик – Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття; страхувальники – роботодавці та застраховані особи, які відповідно до законодавства сплачують страхові внески; застраховані особи – застраховані особи - наймані працівники; особи, які виконують роботи (надають послуги) згідно з цивільно-правовими договорами; військовослужбовці Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, внутрішніх військ, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної спеціальної служби транспорту, особи рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, особи начальницького складу податкової міліції, а також особовий склад воєнізованих аварійно-рятувальних служб (формувань), створених відповідно до законодавства на постійній основі, крім військовослужбовців строкової служби, а у випадках, передбачених цим Законом, інші особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України), на користь яких здійснюється страхування на випадок безробіття.

Згідно Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року завданнями страхування від нещасного випадку є:

• проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров’ю застрахованих, викликаним умовами праці;

• відновлення здоров’я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

• відшкодування шкоди, пов’язаної з втратою застрахованими особами заробітної плати або відповідної її частини під час виконання трудових обов’язків, надання їм соціальних послуг у зв’язку з ушкодженням здоров’я, а також у разі їх смерті здійснення страхових виплат непрацездатним членам їх сімей.

Страховик – Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України; страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках – застраховані особи; застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування.

Обов’язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту)або на інших підставах, передбачених законодавством про працю;

2) учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах;

3) особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами.

Нормативно-правові акти та література.

1. Закон України від 7 березня 1996 р. «Про страхування» // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №18. – Ст.79 (з наступними змінами та доповненнями).

2. Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 23. – Ст.121(з наступними змінами та доповненнями).

3. Закон України від 8 липня 2010 р. «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 2–3. – Ст. 11.

4. Закон України від 26 червня 1997 р. «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №37. – Ст.237 (з наступними змінами та доповненнями).

5. Закон України від 2 березня 2000 р. «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №22. – Ст.171 (з наступними змінами та доповненнями).

6. Закон України від 9 липня 2003 р. «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№ 49-51. – Ст.376 (з наступними змінами та доповненнями).

7. Закон України від 23 вересня 1999 р. «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №№46-47. – Ст.403 (з наступними змінами та доповненнями).

8. Указ Президента України від 6 квітня 2011 року № 384/2011 «Про Положення про Пенсійний фонд України» // Офіційний вісник України. – 2011. – №29. – Ст.1223.

9. Оглядовий лист Вищого господарського суду України від 5 травня 2005 р. № 01-8/775 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.

10. Безугла В. О., Загірняк Д. М., Шаповал Л. П. Соціальне страхування. Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2011. – 208 с.

11. Внукова Н.М., Кузьминчук Н.В. Соціальне страхування: Кредитно-модульний курс. Навч. пос / Н.М. Внукова, Н.В.узьминчук. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 412 с.

12. Конопліна Ю.С. Соціальне страхування: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл., які навчаються за освітньо-проф. прогр. бакалавра з напряму підготов. «Фінанси і кредит» / Ю.С. Конопліна. – Суми: Унів. книга, 2008. – 224 с.

13. Музика О. Бюджет і позабюджетні фонди / О. Музика // Юридичний вісник України. – 2004. – №38 (482). – С. 10.

14. Нечай А.А. Актуальні проблеми фінансового права: правові основи публічних накопичувальних фондів: Монографія / А.А. Нечай. – Чернівці: Рута, 2004. – 376 с.

15. Таркуцяк А.О. Страхування: Навч. посіб. / А.О. Таркуцяк. – К.: Вид-во Європ. ун-ту фінансів, інформ. cистем, менеджм. і бізнесу, 2000. – 115 с.

16. Тулянцева В.А. Правовий режим державних позабюджетних цільових фондів в Україні / В.А. Тулянцева // Вісник Академії митної служби України. Серія: «Право». –  2012. – № 1 (8) . – С. 80-87.

17. Юровська В. Становлення та розвиток загальнообов’язкового державного соціального страхування / В. Юровська // Право України. – 2004. – №10. – С. 37-41.