НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

ІНСТИТУТ ПРАВА ТА ПСИХОЛОГІЇ

Кафедра адміністративного та

інформаційного права

ЛЕКЦІЯ З КУРСУ ФІНАНСОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ

ТЕМА № 10. Правові засади залучення коштів до публічних фондів загальнообов»язкового державного соціального страхування

2012

Правові засади залучення коштів до публічних фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування

ПЛАН

1.Ознаки, функції та види страхування. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування

2.Суб»єкти та об»єкти загальнообов»язкового державного соціального страхування

3.Види загальнообов»язкового державного соціального страхування

1. Ознаки, функції та види страхування. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування

Цільові фонди коштів виступають публічними фондами, за рахунок ресурсів яких виконуються певні функції публічної адміністрації, задовольняються публічні, передусім, соціальні потреби. Особливістю цільових публічних фондів коштів є те, що на нормативно-правовому рівні чітко визначені джерела формування і напрямки використання коштів. Кошти, що надходять до цільових публічних фондів, переважно спрямовані на проведення соціальної політики держави – фінансування забезпечення зайнятості населення, виплата пенсій тощо. Основним правовим механізмом, що забезпечує залучення коштів до цільових публічних фондів коштів, які використовуються для соціальних потреб, вважається загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Правове регулювання загальнообов’язкового державного соціального страхування нормами публічного права зумовлює певні особливості відповідних відносин, однак у них відображаються й загальні ознаки та принципи механізму страхової діяльності. Закон України «Про страхування» від 7 березня 1996 року визначає страхування як вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Ознаки страхування – імовірний характер, поворотність коштів, перерозподільний характер відносин, цільове використання створюваного фонду.

Функції страхування – попереджувальна, відновлювальна, ощадна, контрольна.

Враховуючи різноманіття об’єктів, що підлягають страхуванню, відмінності в обсязі страхової відповідальності і категоріях страхувальників, всю сукупність відносин страхування можна поділити на п’ять галузей: майнове страхування; соціальне страхування; особисте страхування; страхування відповідальності; страхування підприємницьких ризиків.

Об’єктами майнового страхування є матеріальні цінності; соціального страхування – рівень добробуту громадян; особистого страхування – життя, працездатність і здоров’я громадян; страхування відповідальності – обов’язки страхувальників виконувати договірні умови по поставках продукції, погашенню заборгованості кредиторам або відшкодуванню матеріальної чи іншої шкоди у випадку її нанесення іншою особою; страхування підприємницьких ризиків – ризик неодержання прибутку чи настання збитків.

У залежності від форм власності і категорій страхувальників майнове страхування поділяється на декілька підгалузей: страхування майна державних підприємств; страхування майна колективних сільськогосподарських підприємств і орендарів; страхування майна кооперативних і громадських організацій; страхування майна громадян. Конкретними видами майнового страхування є, наприклад, страхування будівель, тварин, домашнього майна, транспортних засобів, врожаю сільськогосподарських культур тощо.

Особисте страхування – страхування життя та страхування від нещасних випадків. Видами особистого страхування є: змішане страхування життя; страхування на випадок смерті чи втрати працездатності; страхування дітей; страхування додаткової пенсії; страхування від нещасних випадків; індивідуальне страхування і т.д.

При страхуванні відповідальності підгалузями є: страхування заборгованості і страхування на випадок відшкодування шкоди. Видами страхування відповідальності є: страхування непогашення кредиту чи іншої заборгованості; страхування цивільної відповідальності власників джерел підвищеної небезпеки, наприклад, транспортних засобів; страхування цивільної відповідальності на випадок завдання шкоди в процесі господарської діяльності і т.д.

Підгалузями страхування підприємницьких ризиків є різні сфери комерційної діяльності: виробнича, брокерська, маклерська, банківська, біржова та інша діяльність по одержанню доходів чи прибутку. Видами страхування підприємницьких ризиків є: страхування звичайних економічних ризиків; страхування специфічних ризиків, притаманних лише ринковому господарству: на випадок шкоди, завданої всіма відомими стихійними лихами; морське та авіаційне страхування; страхування від втрати прибутку внаслідок порушення виробничого процесу, простою, пошкодження або крадіжки майна; страхування ризиків по новій техніці і технології; страхування заставних операцій; страхування біржових операцій та угод; страхування видатків по входження експортера на новий ринок; страхування від втрат через коливання валютних курсів; страхування від інфляції; страхування від фінансових втрат, зумовлених злочинною діяльністю, шахрайством службовців при виконанні ними своїх службових обов’язків.

Форми страхування: добровільне або обов’язкове.

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Добровільна форма страхування побудована на дотриманні наступних принципів:

1. Добровільне страхування діє в силу закону, і на добровільних засадах. Закон визначає, які об’єкти підлягають добровільному страхуванню, а також найбільш загальні умови страхування. Конкретні умови регулюються правилами страхування, що розробляються страховиком, та укладеним договором.

2. Добровільна участь у страхуванні повною мірою характерна тільки для страхувальників. Страховик не має права відмовлятися від страхування об’єкта, якщо волевиявлення страхувальника не суперечить умовам страхування.

3. Добровільне страхування завжди обмежене терміном страхування. При цьому початок і закінчення терміну обумовлюються в договорі, якщо страховий випадок відбувся в період страхування. Безперервність добровільного страхування можна забезпечити тільки шляхом повторного переукладання договорів на новий термін.

4. Добровільне страхування діє тільки при сплаті разового чи періодичних страхових внесків. Вступ у силу договору добровільного страхування обумовлено сплатою першого страхового внеску. Несплата чергового внеску по довгостроковому страхуванню може зумовити припинення дії договору.

Щодо добровільного страхування, то тут виділяють близько 20 видів: життя; від нещасних випадків – «ризикове страхування»; медичне страхування; страхування здоров’я на випадок хвороби; страхування наземного транспорту (крім залізничного); залізничного транспорту; повітряного транспорту; водного транспорту; вантажів і багажу; страхування на випадок пожеж і стихійних явищ; страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту; відповідальності власників повітряного транспорту; відповідальності власників водного транспорту; відповідальності перед третіми особами; страхування кредитів; інвестицій; фінансових ризиків; страхування судових витрат; страхування виданих і прийнятих гарантій; страхування майна.

Обов’язкова форма страхування поширюється на пріоритетні об’єкти страхового захисту. Тому соціальне страхування, страхування майна сільськогосподарських підприємств, страхування будівель і деяких тварин у громадян, страхування пасажирів та страхування окремих категорій службовців в Україні є обов’язковим. Форми типового договору, порядок проведення і особливі умови ліцензування обов’язкового страхування визначаються Кабінетом Міністрів України.

Обов’язкову форму страхування відрізняють наступні принципи:

1. Обов’язкове страхування встановлюється законом, відповідно до якого страховик зобов’язаний застрахувати відповідні об’єкти, а страхувальники – вносити належні страхові платежі. Закон звичайно передбачає: перелік об’єктів; обсяг страхової відповідальності; рівень норми страхового забезпечення; порядок установлення тарифних ставок; періодичність внесення страхових платежів; основні права страховиків і страхувальників. Закон, як правило, покладає проведення обов’язкового страхування на державні органи.

2. Суцільне охоплення обов’язковим страхуванням зазначених у законі об’єктів. Для цього страхові органи щорічно проводять по всій країні реєстрацію застрахованих об’єктів, нарахування страхових платежів і їх стягування у встановлений термін.

3. Автоматичність поширення обов’язкового страхування на об’єкти, зазначені в законі. Страхувальник не повинний заявляти в страховий орган про появу в господарстві об’єкта, який підлягає страхуванню. Таке майно автоматично включається в сферу страхування. При черговій реєстрації воно буде враховано, а страхувальнику пред’явлені до сплати страхові внески.

4. Дія обов’язкового страхування незалежно від внесення страхових платежів. У випадках, коли страхувальник не сплатив належні страхові внески, вони стягуються в судовому порядку. У випадку загибелі чи ушкодження застрахованого майна, не оплаченого страховими внесками, страхове відшкодування підлягає виплаті з утриманням заборгованості по страхових платежах.

5. Безстроковість обов’язкового страхування. Вона діє протягом усього періоду, поки страхувальник користається застрахованим майном. При переході майна до іншого страхувальника страхування не припиняється. Воно втрачає силу тільки при загибелі застрахованого майна.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування – це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування громадян України здійснюється за принципами:

законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов’язкового державного соціального страхування;

обов’язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян - суб’єктів підприємницької діяльності;

надання права отримання виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо;

обов’язковості фінансування страховими фондами (установами) витрат, пов’язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, у обсягах, передбачених законами з окремих видів загальнообов’язкового соціального страхування;

солідарності та субсидування;

державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування;

цільового використання коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування;

паритетності представників усіх суб’єктів загальнообов’язкового державного соціального страхування в управлінні загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням.