4. Розпорядження майном

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. І здійснюють ці права за взаємною згодою.

Здійснюючи правомочності співвласників, подружжя може укладати щодо спільного майна різні правочини.

Якщо в таких договорах, наприклад у договорі купівлі-продажу, подружжя виступає разом на стороні продавця чи покупця, то цілком очевидно, що у подружжя виникають звичайні цивільні права та обов'язки, які визначаються цивільним законодавством. За таких обставин між подружжям, як правило, не виникає спорів щодо придбання чи відчуження майна, оскільки згода на це була висловлена ними в укладеній угоді.

Однак у переважній більшості практичних випадків правочини щодо спільного майна з іншими особами укладаються лише одним з подружжя. Відповідно до ч. 2 ст. 65СК України майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою.

У зв'язку з цим постає питання про форму висловлення такої спільної згоди?

!! ВАЖЛИВО! Сімейний Кодекс України виходе з припущення про єдність інтересів подружжя, встановлює презумпцію згоди одного з них при здійсненні операцій зі спільним майном другим із подружжя.

Виключення- - Ця презумпція не поширюється на укладання одним із подружжя договорів, що мають бути нотаріально оформлені або(і) вимагають держаної реєстрації , а також договорів, пов'язаних з цінним майном. Згода другого з подружжя у такому разі має бути письмовою

Аналізуючи положення СК, можна зробити висновок, що СК розрізняє три види договорів, пов'язаних з розпорядженням майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя,:

1. Дрібні побутові договори.

"дрібна побутова угода" завжди даватиме підстави для його неоднозначного тлумачення. Для цих договорів непотрібна згода іншого з подружжя.(ст..65 СК)

2. договори, що виходять за межі дрібних побутових.

СК встановлює презумпцію згоди одного з подружжя на укладення зазначених договорів другим із подружжя. . Тому, на наш погляд, при застосуванні вищенаведеної норми ст. 65 СК України необхідно враховувати, що договори, укладена одним з подружжя, з розпорядження спільним майном може бути визнана недійсною на вимогу другого з подружжя, якщо буде встановлено, що він укладений без згоди іншого.

Тобто на практиці існує 2 варіанти –

1.набувачеві спільного майна було відомо про незгоду другого з подружжя на укладення такої угоди або

2. коли відчуження спільного майна було здійснено всупереч волі другого з подружжя (під впливом насильства, обману, погрози тощо).

3. договори, що потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договори стосовно цінного майна.

На укладання таких договорів не поширюється положення про наявність презумпції згоди другого з подружжя.

Згідно СК, згода другого з подружжя має бути подана письмово, а на укладання договору, що потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, повинна бути нотаріально засвідчена.

За відсутності такої прямо виявленої згоди другого з подружжя зазначені договори за його позовом мають визнаватися недійсними

Подружжя мають право домовлятися між собою про порядок користування зазначеним майном. Дружина і чоловік можуть, наприклад, визначати порядок користування автомобілем, катером, комп'ютером та іншими речами. Однак така домовленість не виключає права кожного з подружжя у разі виникнення спору про порядок користування цими речами звертатися з позовом до суду.

Договір про порядок користування житловим будинком, квартирою, іншою будівлею чи спорудою, земельною ділянкою, якщо він нотаріально посвідчений, має обов'язкову силу не тільки для дружини і чоловіка, а й для їх правонаступників.

ПИТАННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА МАЙНО У РАЗІ РОЗІРВАННЯ ШЛЮБУ.

Розірвання шлюбу не є обов'язковою умовою припинення права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.

Якщо не здійснено поділ спільної сумісної власності подружжя або якщо не визначено розмір часток у праві цієї власності, що належить кожному з колишнього подружжя, відносини, пов'язані з правом спільної сумісної власності, зберігаються.

Однак оскільки їх учасники вже не є подружжям, для регулювання цих відносин застосовуються норми ЦК (статті 368—372).