39. А. Шопенгауер.

А. Шопенгауер (1786-1860 р.) - німецький філософ, ідеаліст.

Основні ідеї А. Шопенгауера:

1) законом життя в суспільстві є війна всіх проти всіх;

2) суспільство в якому ми живемо є найгіршим з усіх можливих;

3) щастя - це ілюзія, міраж;

4) страждання в житті людини неминуче;

5) відмова від задоволення своїх потреб, пропаганда аскетизму;

6) виділяв три найвищих цінності в житті людини:

а) здоров’я;

б) молодість;

в) свобода;

7) найвище благо людина може віднайти лише у самотності;

8) зло розглядається як позитивний момент в житті людини, оскільки воно мобілізує людину;

9) любов - це пастка природи з метою змусити людину продовжувати людський рід;

10) заперечував суспільні науки і вважав, що наука не шукає істину, а лише служить пануючій у суспільстві волі.

Висловлювання А. Шопенгауера:

- Немає такого характеру, який міг обходитися власними силами і абсолютно належати самому собі: кожен потребує керівництва з боку понять і максим.

- Кожен має для іншого лише те значення, яке той має для нього.

- Кожен вбачає в іншому лише те, що міститься у ньому самому, оскільки він може осягнути його і розуміти його лише в міру свого власного інтелекту.

- Тисячі насолод не окупають одного страждання.

- Співчуття є цілком єдиною і дійсною основою будь-якої вільної справедливості і всякого істинного людинолюбства, і лише, - оскільки діяння випливає з нього, - має воно моральну цінність.

- Кожне діяння людини є необхідною похідною його характеру і подальшого мотиву.

- Характер - незмінний.

- Якщо все читати і читати без кінця, не обдумуючи потім прочитаного, то воно не пускає коренів і здебільшого гине.

- Честь - це зовнішнє сумління, а сумління - це внутрішня честь.

- Пиха робить людину балакучою.

- Пересічна людина стурбована тим, як би їй “вбити” час, а людина талановита прагне його використати.

- Як ліки не досягають своєї мети, якщо доза занадто велика, так і осудження, і критика - коли вони переходять міру справедливості.

- Передбачити те, що може трапитися, - для цього потрібен розум, а для передбачення того, що вже трапилося, потрібні лише зовнішні почуття.

40. 3. Фрейд. Психоаналіз.

3. Фрейд (1856-1939 р.) - австрійський філософ, психолог, матеріаліст, атеїст. Основні праці: „Лекції з психоаналізу”, „Я і воно”, „Чому війна”.

Психоаналіз - це особливий підхід до дослідження тих душевних процесів, які за З. Фрейдом, не можуть бути адекватно вивченні за допомогою інших методів, що полягає у ряді технічних прийомів, які мають за мету викрити неусвідомлений сенс помилкових дій.

Спочатку схема побудови душевного життя була зображена у З.Фрейда трьома інстанціями:

1) неусвідомленим;

2) передсвідомим;

3) свідомістю.

Згодом у структурі психічного життя З. Фрейд виділяє:

1) Я;

2) Воно;

3) понад - Я.

За З. Фрейдом, Я - це підструктура душевного життя, яка виступає посередником між понад-Я та Воно, індивідом та реальністю. Виконує функцію сприйняття зовнішнього світу і пристосування до нього.

Воно - це найнижча підструктура душевного апарату, зміст якої неусвідомлений. Воно містить у собі нестримні сексуальні та агресивні потяги.

Воно керується принципом задоволення та перебуває у конфліктних відносинах з Я та понад-Я.

Понад-Я - це вища інстанція у структурі душевного життя, яка виконує функцію внутрішнього цензора, сумління тощо.

На думку З. Фрейда, над душею людини панують незмінні психічні конфлікти між несвідомими прагненнями людини до насолоди та нормами суспільства, що витісняють егоїстичні імпульси зі сфери свідомого і заганяють їх у сферу підсвідомого.

З.Фрейд визнає людину індивідуалістом та виражає постійний конфлікт між суспільними нормами та індивідуалістичними цілями в суспільстві.

Слід відзначити, що З.Фрейд визнавав існування специфічної психічної енергії, насамперед енергії сексуальних потягів, яка виливається в неврози, сни, помилки, коли нормальні шляхи прояву їх закриті.

Висловлювання З. Фрейда:

- Якщо б кому-небудь заманулося захищати парадоксальне твердження, що нормальна людина не лише більш аморальна, ніж вона вважає, але і більш моральна, ніж вона про це знає, то психоаналізу, на підставі даних якого формується перша половина твердження, нічого було б заперечити і проти другої половини.

- Інтимний друг і ненависний ворог були завжди необхідною потребою мого емоційного життя. Я завжди умів знайти собі того й іншого.

- Погляд дослідника нерідко знаходить більше, ніж йому хотілося б знайти.

- Немає нічого, щоб могло тривалий час опиратися розуму і досвіду, а для всіх очевидно, що релігія їм суперечить.

- Основний мотив людського суспільства, у кінцевому результаті, виявляється економічним. Воно повинно обмежити число своїх членів і відхилити їх енергію від сексуальних переживань у бік праці.