35. І. Кант.

І. Кант (1724-1804) пройшов два періоди у своїй творчості:

1) докритичний;

2) критичний.

Для першого характерні матеріалізм і діалектичний підхід до розв'язання проблеми походження Сонячної системи.

Другий період - це дослідження ним нового кола проблем на основі критичного аналізу пізнавальних здіб­ностей людини.

У своєму вченні про протиріччя (антиномії) людського ро­зуму Кант підкреслював, що останній вступає в суперечку із самим собою, оскільки доходить таких висновків: у світі існує свобода і водночас усе підкоряється законам природи; світ простий і водночас складний; світ скінченний і водночас нескінченний.

Слід відмітити, що у цьому вченні він виявив діалектику суперечно­стей у процесі пізнання. Разом з цим він оцінював антиномії як ілюзії позадосвідного застосування розуму.

У галузі етики Кант розробляє ідеї не тільки розмежування людської природи на її емпіричний і трансцендентальний (по­в'язаний з апріорністю) виміри, а й взаємовідносин цих вимірів. Кант обґрунтовує етику автономну, основою якої є апріорні за­кони моралі.

Етика Канта була велетенським кроком уперед в обґрунтуванні законності вимоги поважати гідність людської осо­би, а ця гідність - вища за будь-яку цінність на землі. «Дій так,- підкреслює він в іншій формулі категоричного імперати­ву,- щоб ти завжди ставився до людства і в своїй особі, і в особі всякого іншого так само, як до мети, і ніколи б не ставився б до нього лише як до засобу». Призначення людини - зробити своєю головною метою досягнення блага на землі, в тому числі вічний мир.

Висловлювання І. Канта:

- Праця - кращий засіб насолоджуватися життям.

- Смерті менше бояться ті люди, чиє життя має найбільшу цінність.

- Вся культура і мистецтво, що прикрашають людство, найкращий суспільний устрій - це все плоди замкнутості.

- Якщо треба допомогти науці, то слід викривати труднощі і навіть шукати ті, які таємно їй заважають...

- Обов’язок щодо самого себе полягає у тому, щоб людина дотримувалася людської гідності в самій собі.

- Найвища чуттєва насолода, яка не містить в собі жодних домішок відрази, - це, у здоровому стані, відпочинок після праці.

- Хто позбувся надлишків, той позбувся нестатків.

- Люди б тікали один від одного, якби вони бачили один одного в абсолютній відвертості.

- Найдовше живуть у тому випадку, якщо менше за все турбуються про продовження життя.

- Життя людей, що піддаються лише насолоді без роздумів і без моралі, не має ніякої ціни.

- Кликати до мужності - це вже наполовину значить переконати у ній.

- Немає у світі, а також і поза ним нічого такого, про що було б можна думати, що воно може бути розглянуте як абсолютно добре, окрім однієї доброї волі.

- Чеснота означає мужність і хоробрість і, отже, передбачає ворога.

36. Г.В.Ф. Гегель.

Філософське вчення Г.-В.-Ф. Гегеля (1770-1831) - найбільш глибока і багатостороння розробка в німецькій класичній філо­софії діалектичного методу мислення. Гегель створював цей ме­тод у рамках ідеалістичної системи об'єктивного ідеалізму.

За Гегелем, в основі світу лежить ідеальне начало - Абсолютна ідея, тобто система категорій, що саморозвиваються. Ця систе­ма є творцем природи та людського суспільства.

Абсолютна ідея розкриває свій діалектичний зміст поетапно:

1) у сфері ло­гічного розвитку понять;

2) через матеріалізацію свого ідеаль­ного змісту в природі;

3) шляхом переходу від чужої ідеї природи у сферу розвитку духу.

Останньою є та сама Абсолютна ідея, але збагачена в процесі свого діалектичного розвитку. Дух втілюється не лише в людському духові, свідомості, а й у різних формах взаємин людей. В законі переходу кількості в якість надзвичайно глибоким як у світоглядному, так і в методологічному плані було розкриття й обґрунтування змісту стрибків - якісних переходів у процесі розвитку. У законі єдності та боротьби протилежностей всебічно розкриваються суперечності як джерело саморозвитку явищ, предметів, процесів. Слід відмітити, що у вченні про логіку очевидним компромісом з «консерватив­ною» філософською системою був висновок про те, що проти­лежні сторони протиріччя примиряються.

У філософії історії Гегель фактично не може запобігти висновку: подібно до того як людське пізнання вичерпує себе в пізнанні Абсолютного духу (тобто змісту філософії Гегеля), так само й соціально-політична історія людства завершує себе в сучасній Гегелю Прусії.

Гегель виділяв такі обов’язки людини:

1) обов’язки перед самим собою;

2) обов’язки перед сім’єю;

3) обов’язки перед державою;

4) обов’язки перед іншими людьми.

Висловлювання Г.В.Ф. Гегеля:

- Мораль - це розум волі.

- Правда буває сказана вірно і вчасно, коли вона забезпечує виконання справи.

- Мовлення - на диво сильний засіб, але потрібно мати багато розуму, що скористатися ним.

- Релігія та сумління - внутрішні глибини людського духу.

- Людина безсмертна завдяки пізнанню. Пізнання, мислення - це коріння її життя, її безсмертя.

- По відношенню до своїх друзів необхідно бути якомога менш набридливим. Найделікатніше - не вимагати від своїх друзів ніяких послуг.

- Справжню повагу необхідно розглядати саме як обов’язок, адже ми взагалі повинні відчувати прихильність до інших.

- Ідеалом є всяка дійсність у своїй найвищій істині.

- Одним з основних визначень принципу честі є те, що ніхто не повинен своїми вчинками давати кому б то не було переваг над собою.

- Людина не стане господарем природи, доки вона не стане господарем самій собі.

- Людина безсмертна завдяки пізнанню. Пізнання, мислення - це коріння її життя, її безсмертя.

- Для того, хто сам не вільний, не вільні й інші.

- Я знаю чимало прекрасних наук, але прекрасніше філософії не знаю.

- Вільна людина не буває заздрісною, а радо визнає велике та високе і радіє, що воно є.

- Ідеалом є всяка дійсність у своїй найвищій істині.

- Сумління на відміну від законів безправне у державі; адже якщо людина звертається до свого сумління, то у одного може бути одне сумління, а у іншого - інше. Щоб сумління мало сенс, необхідно, щоб те, що вона визнає правильним, було таким насправді.

- Моральність повинна виступати у вигляді краси.