27. Загальна характеристика філософії Нового часу (XVII ст.): специфіка, коло про­блем, напрями, представники.

Філософія Нового часу обумовлена:

1) розвитком капіталізму;

2) розвитком експериментально-математичного природознавства;

3) послабленням впливу церкви.

Особливостями філософії Нового часу є:

1) опора на науку;

2) на перший план виходить проблема теорії пізнання;

3) боротьба емпіризму та раціоналізму.

Інтелектуальний і духовний потенціал цієї епохи своїм дже­релом має переважно процеси розвитку буржуазних еко­номічних відносин і видатні наукові відкриття Коперника і Галілея. Виникає не лише справді наукове природознавство, а й обґрунтована наукою та філософськи осмислена якісно нова картина природи.

Онтологічні концепції XVII-XVIII ст. досить різ­номанітні. Це і дуалістична онтологія Р. Декарта, і об'єктивно-ідеалістична плюралістична онтологія Г. В. Лейбніца, і моні­стично-матеріалістична онтологія Ф. Беккона, Т. Гоббса, П. Гассенді, Д. Локка і французьких матеріалістів XVIII ст. - Ж.Ламетрі, Д. Дідро, П. Гольбаха. Це і онтологія матеріалізму Б. Спінози, а разом з цим і онтологія суб'єктивного ідеалізму Д. Берклі. Необхідно зазначити, що вирішальною спільною рисою цього часу було визнання природи світу, онтології природи як своєрідного ме­ханізму: переважна частина природи і навіть суспільства тлума­чилися механістично. Іншою суттєвою рисою онтологічних кон­цепцій Нового часу було те, що більшість їх мала матеріалі­стичний характер. В цілому не виходячи за межі метафізичного методу мислен­ня, Дідро і Гольбах розвинули ряд діалектичних ідей: єдності матерії і руху, якісної «абсолютної різнорідності всього існую­чого» (Дідро). Гольбах зробив значний внесок у розвиток ма­теріалізму своїм визначенням матерії: «...щодо нас матерія вза­галі є все те, що діє будь-яким чином на наші органи відчуття. Протистояння в філософії, а частково і в науковій практиці Нового часу, було пов'язане з протилежними мето­дологічними настановами основоположників методології цього часу - англійця Ф. Беккона (1561-1626) та француза Р. Декарта (1596-1650). Призначення методології Ф. Беккон і Р.Декарт у деяких суттєвих рисах розуміють однаково - через удосконалення ме­тодів пізнання насамперед природи досягти більшої влади лю­дини над нею. Основна боротьба точилася між раціоналізмом і сенсуалізмом. Ключовими виразниками позицій раціоналістів були Декарт, Спіноза і Лейбніц, а у сенсуалістів - Локк, Берк­лі, Юм, Кондільяк і Дідро. Історичне значення боротьби раціоналізму і сенсуалізму в сфері гносеології полягає в тому, що вона сприяла не лише конкретно-науковому, а й філософському, ретельному дослі­дженню особливостей чуттєвих (досвідних) і раціональних форм знання.

Слід відзначити, що істотними рисами філософсько-соціологічних поглядів фран­цузьких філософів-матеріалістів і просвітників XVIII ст. є, з одного боку, положення “думки правлять світом”, а з іншого - положення про вирішальну роль середовища, особливо суспіль­ного, у формуванні людини.

Нова концепція людини і суспіль­ства, незважаючи на певні перебільшення ролі розуму, вихован­ня, просвітництва у формуванні людини і суспільства, була ви­датним внеском філософії Нового часу в філософію історії.

Новій концепції людини і суспільства була притаманна також демократична і соціалістична тенденції: якщо середовище фор­мує людину, то слід зробити його таким, щоб воно виховува­ло в індивідів справді людські якості.

28. Емпіризм та раціоналізм в філософії XVII століття.

Емпіризм (з гр. - досвід) - це напрямок в теорії пізнання, який визнає чуттєвий досвід єдиним джерелом пізнання, а також стверджує, що всі знання обґрунтовуються в досвіді та шляхом досвіду.

Виділяються два види емпіризму:

1) матеріалістичний емпіризм, який визнає, що джерелом чуттєвого досвіду є об’єктивно існуючий зовнішній світ (Ф.Беккон, Т.Гоббс, Дж.Локк);

2) ідеалістичний емпіризм, який обмежує досвід сукупністю почуттів або уявлень, а також заперечує те, що в основі досвіду лежить об’єктивний світ (Берклі, Юм).

Раціоналізм - це вчення у теорії пізнання, згідно з яким всезагальність та необхідність як логічні ознаки вірогідного знання не можуть бути виведені з досвіду, а всезагальність та необхідність можуть бути взяті з самого розуму або з понять, які властиві розуму від народження. Основна протилежність між емпіризмом та раціоналізмом полягає у питанні про походження знання. Деякі раціоналісти згодні з тим, що в розумі немає нічого, чого б раніше не було в почуттях. Головна протилежність їх поглядів в тому, що емпіризм виводить всезагальний та необхідний характер знань не з самого розуму, а з досвіду. Т. Гоббс, Юм дійшли висновку, що досвід не здатний надавати знанню необхідне та всезагальне значення.