Контрольні питання

1. Що таке запис?

2. Де саме описують запис і яка конструкція для цього використовується?

3. Для чого використовуються уточнені ідентифікатори?

4. Які переваги надає використання оператору приєднання?

5. В яких випадках доцільно використовувати варіантні записи?

6. Який загальний вид має запис з варіантами?

7. Чому імена полів всіх вкладених один в одний записів можуть співпадати?

8. Як визначити максимальне число полів записів із заданими типами полів?

9. У яких випадках застосовується варіантна частина запису з порожнім полем?

10. Чи можливо обробляти всередині запису змінні програм, підпрограм і модулів, імена яких співпадають з ім’ям поля запису?

11. Що таке база даних і у чому полягає її обробка?

12. Чому опис вкладених записів необхідно починати із запису, що вкладений останнім?

Практична робота №8

Файли: текстові, типізовані, нетипізовані

Мета роботи: ознайомитись з випадками використання файлів, типами файлів та методами обробки елементів файлів.

Теоретичні відомості

Файл – це структура даних з однорідними компонентами, які розташовані на зовнішньому носії. Дані файлу називаються його елементами. Кількість даних на відміну від масиву, під час опису файлу не визначається. Елемент файлу не має індексу. Тип елемента може бути, як простим, так і складеним, але не може бути файлом.

Існує три типи файлів:

• текстові файли, що складаються із символів і рядків;

• типізовані файли, елементи, яких мають тверду структуру, найчастіше Record;

• нетипізовані файли, у які можуть передаватися дані блоками розміром до 128 байт.

Файловий тип даних описується в розділі опису типів як:

type <ім'я типу>=file of <тип елементів файлу>;

або безпосередньо в розділі опису змінних:

var <список змінних>:file of <тип елементів файлу>;

Приклад 1:

type myfile=file of integer;

list=file of string[20];

var file1,file2:list;

komanda:file of boolean;

Оскільки ім’я файлу разом із шляхом доступу до нього може бути дуже довгим, то для зручності в тілі програми його заміняють короткою файловою змінною (ФЗ).

Для роботи з типізованими й текстовими файлами використовуються наступні процедури й функції:

assign(F,name) – ставить у відповідність файловій змінній F файл, розташована на зовнішньому носії у форматі рядка: 'диск:\каталог\ім'я.розширення' (тобто вказується повний шлях до файлу).

reset(F) – відкриває існуючий файл F і позиціонує вказівник елементів файлу на його початок.

rewrite(F) – створюється файл F для запису, покажчик ставиться на початок файлу.

close(F) – закриває файл F.

eof(F) – функція приймає значення true, якщо покажчик елементів досяг кінця файлу.

erase(F) – видаляється файл F, який перед цим повинен бути закритий.

rename(F,S) – перейменовує закритий файл F в файл із ім'ям S.

read(F,S1,S2) – зчитування з файлу F дані у змінні S1, S2.

write(F,S1,S2) – запис у файл F значень змінних S1, S2.

Тільки для типізованих файлів використовуються наступні процедури й функції:

seek(F,N) – позиціонування вказівника елемента файлу F на елемент із номером N.

filepos(F) – функція визначає номер елемента файлу F, на якому позиціонується вказівник.

filesize(F) – функція визначає кількість елементів у файлі F.

Для текстових файлів використовуються наступні процедури й функції:

eoln(F) – функція приймає значення true, якщо покажчик елементів файлу F позиціонується наприкінці рядка.

seekeoln(F) – аналогічно eoln.

seekeof(F) – аналогічно eof.

append(F) – відкриває файл F для додавання елементів, вказівник елементів позиціонується в eof.

readln(F,S1) – зчитує рядок файлу F в S1.

writeln(F,S1) – записує у файл F рядок S1.

Останні дві команди подібні до звичайних команд виведення на екран.