Тема 2.Статістіка міжнародного туризму.

2.1.Статістіка туристських потоків.

2.2. Статистика туристських доходів і витрат.

2.3.Основние напрями вдосконалення статистики міжнародного

туризму.

Проблеми статистичного обліку є центральними в дослідженнях туризму. Тому в підручнику питання статистики туризму, хоча їм і присвячена спеціальна глава, піднімаються також в інших розділах. Вони присутні, зокрема, при визначенні туристської індустрії. Такий розподіл навчального матеріалу певною мірою відображає еволюцію поглядів на місце і роль туризму в національному господарстві і спроби оцінити його економічний вклад.

Дослідження міжнародного туризму вимагає кількісних показників, в основі яких лежать статистичні дані. Початок систематичного обліку туристських потоків було покладено в першій половині XX ст. У 1929 р. Австрію відвідали близько 2 млн. чоловік, Швейцарію - 1,5 млн., Італію - понад 1 млн. На хвилі туристського руху в ряді європейських країн складається статистика подорожей. Однак тоді вона ще не мала самостійного значення. Збір та обробка відомостей здійснювалися в інтересах національної безпеки, контролю за міграційними процесами та дотримання законодавства про оподаткування. Властиво туристські цілі відходили на задній план. Туристи враховувалися поряд з іншими подорожуючими особами, не виокремлюючи як особливої ​​категорії.

Новий етап у розвитку статистики міжнародного туризму наступив наприкінці 40-х - початку 50-х років. Після війни європейські країни зіткнулися з багатьма господарськими проблемами: розрухою, хаосом в управлінні, розвалом товарної і фінансової систем. Стабілізація ситуації вимагала цілого комплексу скоординованих дій. У цих умовах уряду звернулися до міжнародного туризму, покладаючи на нього великі надії. З ним пов'язували активізацію платіжного балансу, досягнення фінансової рівноваги і, в кінцевому підсумку, довгостроковий економічний підйом.

Зі зростанням обсягу й економічного значення туризму йшов розвиток статистики. Поступово прості облікові операції ускладнювалися і стали включати елементи аналізу туристської міграції. В даний час статистика туризму, охоплюючи велике коло питань, ведеться з метою оцінки внеску міжнародного туризму в економіку країни, зокрема, його впливу на платіжний баланс; виявлення основних напрямків і тенденцій розвитку туризму для планування його матеріально-технічної бази; проведення маркетингових досліджень і просування туристичного продукту до потенційних споживачів.

За кожним з перерахованих напрямків статистичних спостережень стоїть конкретний користувач інформацією. Це - уряду, національні туристські адміністрації та підприємства-виробники туристських товарів і послуг. У процесі роботи всі вони потребують новітньої інформації про туризм і визначають її зміст, обсяг, форми та періодичність подання.

2.1. Статистика туристських потоків.

Статистика міжнародного туризму включає два основні розділи: статистика туристських потоків і статистика туристських доходів і витрат. Для кожного з них СОТ розробила перелік основних показників, інформативних і відносно легко вимірюваних.

Найважливішими показниками туристичних потоків є кількість прибуттів (відбуття) та тривалість перебування.

Під кількістю прибуттів (відбуття) розуміється число зареєстрованих туристів, що прибули в ту чи іншу країну (вибули з неї) за певний період часу, зазвичай календарний рік.

Оскільки турист може відвідати кілька країн протягом року і навіть в ході однієї поїздки побувати в різних державах, фактична чисельність туристів менше кількості прибуттів.

Статистика прибуттів (відбуття) містить кількісний опис туристських потоків в світі. До кінця 90-х років XX ст. число міжнародних туристських поїздок перевищила 650 млн. Незважаючи на короткочасні коливання і спади в окремі роки, у розвитку туризму простежується стійка тенденція до підвищення. Середні щорічні темпи приросту туристських прибуттів за період з 1950 по 1999 р. складають 7%. Статистичні дані про прибуття групуються по цілях подорожі, видам використовуваного транспорту, місяців заїздів, регіонам і країнам походження туристів.

СОТ виділяє шість, кілька відмінних за складом від прийнятих у вітчизняній географії, туристських макрорегіонів світу:

• Європейський - країни Західної, Північної, Південної, Центральної та Східної Європи,включаючи всі колишні республіки СРСР, а також держави Східного Середземномор'я (Ізраїль, Кіпр, Туреччина);

• Американський - країни Північної, Південної, Центральної Америки, острівні держави і території Карибського басейну;

• Азіатсько-Тихоокеанський - країни Східної і Південно-Східної Азії, Австралія Океанія;

• Африканський - країни Африки, крім Єгипту та Лівії;

• Південно - Азіатський - всі країни Південної Азії;

• Ближньо - Східний - країни Західної та Південно-Західної Азії, Єгипет і Лівія.

Регіональний розподіл міжнародних туристських потоків у головних рисах склалося давно. З початку масових туристських обмінів по теперішній час на світовому ринку туризму помітно виділяється Європа (386 млн. прибуттів в 1999 р.). Цей регіон користується великою популярністю у самих європейців, а також жителів США і Канади. Другу позицію довгі роки міцно утримує Америка (127 млн. прибуттів в 1999 р.). Європа і Америка, насамперед Північна, є ключовими туристськими регіонами. На них припадає 4/5 всіх прибуттів в світі.

Динаміка міжнародного туризму по регіонах світу в останні 45 років виявляє істотні відмінності. При загальному 20-кратному збільшенні туристичних потоків на планеті в Європі і Америці вони росли темпами, близькими до середньосвітових (6,6 і 5,9% на рік відповідно). Молоді туристські регіони - Азіатсько-Тихоокеанський, Ближньо - Східний і Африканський - розвиваються швидше. В окремі роки темпи приросту туристських прибуттів в них виражаються двозначними цифрами. Однак вони менш стійкі до впливу, часто негативного, політичних і економічних чинників. Періоди прискореного росту туризму в них змінюються стагнацією і спадами.

За минулі десятиліття найбільш динамічним був Азіатсько-Тихоокеанський регіон, в якому середні багаторічні темпи зростання числа прибуттів у 9 разів випереджали середньосвітові. Деяке скорочення туристської активності в країнах Східної, Південно-Східної Азії та Океанії в 1997-1998 рр.. було пов'язано зі світовою фінансовою кризою. Але вже в 1999 р. регіон подолав його наслідки, поставивши новий рекорд по туристських прибуття - 94 млн. поїздок.

Африканський континент та Близький Схід, відвідуваність яких збільшується порівняно швидко, при низьких абсолютних значеннях показника прибуттів чинять слабкий вплив на світову динаміку туризму.

Нерівномірність темпів росту міжнародного туризму в територіальному розрізі привела до зміни його регіональної структури в 90-х роках в порівнянні з 1950-1970 рр.. Частка Європи та Америки знизилася при одночасному підвищенні питомої ваги Азіатсько-Тихоокеанського регіону і деякої стабілізації положення інших регіонів світу. У XXI ст. територіальна структура міжнародного туризму буде продовжувати мінятися при збереженні колишніх тенденцій розвитку.

За прогнозами СОТ на 2020 р., Європа утримає домінуючі, хоча дуже ослабіли, позиції на ринку туризму (717 млн. прибуттів). Азіатсько-Тихоокеанський регіон вийде на друге місце (438 млн. прибуттів). Америка, перемістившись на щабель нижче, буде замикати трійку лідерів (284 млн. прибуттів).

Кількість прибуттів (відбуття) служить основним показником, що характеризує туристське рух. Прибуття (відбуття) враховуються в абсолютному вираженні у вигляді числа поїздок за той чи інший відрізок часу. Однак абсолютні показники туристських потоків не дозволяють судити про рівень туристської активності, тому що вони залежать від загальної чисельності населення. Тому для оцінки інтенсивності туристських обмінів кількість прибуттів (відбуття) розраховується на 100 чоловік населення, тобто виражається у вигляді відносної величини.

За даними СОТ, на 100 осіб припадає в середньому 10 поїздок. По окремих регіонах і субрегіонах значення показника істотно відхиляються від середньосвітового рівня. Якщо в Центральній Африці і Південній Азії в 1995 р. реєструвалося 0,5 прибуттів на 100 чоловік населення, то в Карибському басейні та Океанії не менше 40.

Найвища туристська активність відзначається в Європі. У всіх субрегіонах - Західної, Північної, Південної, Центральної та Східної Європі - кількість прибуттів, а також поїздок за кордон у розрахунку на 100 осіб більше середньосвітового рівня. Для прибуттів максимальні значення показник приймає в Південній і Західній Європі - понад 60 прибуттів на 100 чоловік, для поїздок за кордон в Північній та Західній Європі - більше 70 відбуття на 100 осіб.

Поряд з кількістю прибуттів (відбуття) у статистиці туристських потоків використовується інший показник - тривалість перебування. Вона вимірюється в годинах для одноденних поїздок і ночівлях для відвідувань-перебувань.

Під ночівлею розуміють одну добу, проведені одним туристом в даній країні (місці призначення).

Тривалість перебування всіх туристів в країні протягом певного тимчасового періоду, тобто загальна кількість діб, розраховується як добуток числа туристських прибуттів на середню тривалість перебування одного туриста в країні.

Облік діб лише на перший погляд здається простим і легким справою. Тим часом можна навести чимало прикладів з життя, що ставлять у глухий кут навіть найдосвідченіших фахівців.

Залежно від тривалості перебування (числа ночівель) виділяють кілька сегментів ринку подорожей (табл. 1). Короткострокові поїздки (1-3 ночівлі) робляться для відпочинку та розваг у вихідні та святкові дні, а також з діловими цілями. У другу групу (4-7 діб) входять поїздки з різними мотивами, здійснювані переважно під час додаткової відпустки. Цей сегмент ринку розвивається випереджальними темпами. Середньострокові поїздки (8-28 діб) відвідувачі роблять, знаходячись в тривалому відпустці, головним чином для відпочинку. Нарешті, поїздки тривалістю 29-91 і 92-365 діб відносяться до довгострокового туризму. Частина людей, перш за все економічно неактивних, роблять їх для відпочинку, розваг і лікування, інша - з діловими та професійними цілями (монтаж обладнання тощо).

За даними СОТ, загальна кількість туристських діб в світі в 1994 р. склало 8,2 млрд. Основна їх частка - близько 70% - припадає на внутрішній туризм. Статистичні дані про ночівлях групуються по календарних місяцях, типу та категорії засобів розміщення, а також територіальною ознакою. Тривалість перебування туристів неоднакова по країнах (табл. 2). Ці відмінності обумовлені туристської спеціалізацією приймаючої країни (діловий туризм або подорожі заради розваги та відпочинку), рівнем цін на її внутрішньому ринку, характером туристських потоків (транзитні або кінцеві), віддаленістю від основних ринків виїзного туризму і деякими іншими факторами. Залежно від їх поєднання середня тривалість перебування, наприклад, у країнах (територіях) Азіатсько-Тихоокеанського регіону змінюється від трьох діб в Сінгапурі до 24 в Австралії. Таблиця 1. Шкала тривалості перебування

Категорії відвідувачів	Кількість ночівель
Екскурсанти	0
Туристи	1-3 4-7 8-28 29-91 92-365

На відміну від статистики прибуттів, що дає загальне уявлення про обсяг туристичних потоків, статистика тривалості перебувань містить характеристику туристських подорожей. Зібрана нею інформація про транзитні і кінцевих поїздках використовується при вивченні попиту різних груп туристів на послуги з розміщення.

Таблиця 2. Середня тривалість перебування меджународних туристів в країнах (територіях) Азіатсько-Тихоокеанського регіону в 1994 р.

Країни(території)	Кількість ночівель	Країни (территории)	Кількість ночівель
Австралія Нова Зеландія Філіпіни Японія	24,0 19,0 11,5 9,6	Тайвань Тайланд Малайзія Сянган (Гонконг) Сингапур	7,5 7,0 4,8 3,9 3,0