2 Суть довгострокових зобов’язань.

МСФЗ, спеціально присвяченого питанням обліку та відображення в звіт-ності довгострокових зобов’язань, не існує. Стандарт 17 „Оренда” визначає зобов’язання, що виникають в результаті довгострокової оренди; зобов’язан-ня по пенсійному забезпеченню зазначається в МСФЗ 19 „Виплати працівникам”; фінансові зобов’язання регулюються МСФЗ 32 „Фінансові інструменти: розкриття та подання”.

В Польщі довгострокові зобов’язання поділяються на боргові, кредитні та інші гарантії; кредити банків; інші довгострокові зобов’язання. Величина довгострокового періоду спеціально не обговорюється, але передбачається, що вона повинна перевищувати 12 місяців.

В Естонії в балансі довгострокові зобов’язання подаються:

1. довгострокові боргові зобов’язання:

   • неконвертовані боргові зобов’язання;

   • конвертовані боргові зобов’язання;

   • банківські послуги;

   • інші позики від кредитних установ.

2. інша довгострокова заборгованість:

   • неоплачені податки постачальникам;

   • заборгованість дочірнім та материнським підприємствам;

   • заборгованість пов’язаним підприємствам.

3. довгострокові окремі виплати:

   • пенсійні зобов’язання;

   • інші виплати.

У Великобританії до довгострокової відносять заборгованість, яка повинна бути погашена протягом строку більше одного року з дати складання балансу. В звітності вона повинна бути представлена в тих же розділах, що й короткострокова. В примітках повинні бути відображені: заборгованість, яка підлягає погашенню протягом періоду більше 5 років та підлягає нарахуванню в розстрочку; умови погашення та ставка відсотку; розподіл заборгованості за часом погашення (1 – 2 роки, 2 – 5 років, більше 5 років).

В США визначення довгострокових зобов’язань випливає із загального визначення зобов’язань та принципу поділу на короткострокові та довгострокові. Їх можна визначити як можливе майбутнє зменшення економічних вигод, які витікають із існуючих на даний момент зобов’язань даної економічної одиниці по передачі активів чи інших ресурсів контрагентам в майбутньому, які виникли як результат минулих подій, не повинні бути погашені протягом одного року чи операційного циклу (залежно від того, що триваліше).

В США та інших зарубіжних країнах розміщення довгострокової заборгованості представляє собою основне джерело фінансування капіталовкладень, що здійснюються компаніями. При залученні цінних паперів (боргових забовязань) кредитори не отримують право голосу на відміну від власників акцій, що дозволяє компаніям залучати інвестиції, зберігаючи при цьому контроль над прийняттям важливих господарських рішень в руках їх теперішнього керівництва. Крім того, на відміну від дивідендів виплати відсотків по довгостроковій заборгованості відносяться до витрат компанії і вираховуються із суми її доходу, що оподатковуються податком на прибуток.

При успішному розміщенні довгострокової заборгованості і веденні господарської діяльності поточний прибуток перебільшує розмір виплат відсотків за такими ж зобов’язаннями. Але при зниженні доходності операцій фірми як наслідок дії кон”юктурних, структурних, циклічних та інших факторів різниця між прибутком і виплатами за довгостроковими зобов’язаннями зменшується і може бути від’ємною величиною. В цьому випадку компанія повинна буде здійснювати ці виплати за рахунок зниження дивідендів власників або відмови будь-яких активів.

В цьому розділі ми детальніше зупинимося саме на американській практиці обліку довгострокових зобов’язань.

Зазвичай оформлення будь-якого виду довгострокової заборгованості достатньо формалізовано і вимагає дотримання різних умов і обмежень. Така практика обумовлена необхідністю захисту кредиторів від несплати боргу. Ці умови і обмеження ( наприклад, кількість дозволених до випуску облігацій, ставка відсотка, дата погашення, забезпечення тощо ) обумовлюються або в контракті на випуск облігацій, або у вексельній угоді, або в іншому документі, який регулює випуск. Якщо вони суттєві, то повинні бути відображені у звітності ( як правило, ця інформація розкривається в примітках ).

В ряді випадків з метою безпеки кредиторів управління зобов’язанням ведеться третьою особою – довірителем – ( банком, трастовою компанією тощо), що також зазвичай відображається у примітках до звітності.

Як правило, довгострокова заборгованість розміщується і погашається відповідно до договору про її розміщення протягом всього терміну дії боргових зобов’язань. Відповідно на дату погашення боргу повністю амортизуються премії або знижки, що виникли при його розміщенні, а прибутки чи збитки при цьому не нараховуються.

Головними типами довгострокових зобов’язань в зарубіжній практиці є облігації до виплати, векселі до сплати, закладні до сплати, лізингові зобов’язання, пенсійні зобов’язання.

1.3 Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку МБСО 16

(переглянутий у 1998 р.)

Зміст

Основні засоби

МЕТА

СФЕРА ЗАСТОСУВАННЯ

ВИЗНАЧЕННЯ

ВИЗНАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

ПЕРВІСНА ОЦІНКА ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

Компоненти собівартості

Обмін активів

ПОДАЛЬШІ ВИДАТКИ

ОЦІНКА ПІСЛЯ ПЕРВІСНОГО ВИЗНАННЯ

Базовий підхід

Дозволений альтернативний підхід

Переоцінки Амортизація

Перегляд строку корисної експлуатації

Перегляд методу амортизації

Параграфи 1-5 6

7-13 14-22

15-20 21-22 23-27 28-53

28

29-40 30-40 41-52 49-51

52

ОЧІКУВАНЕ ВІДШКОДУВАННЯ БАЛАНСОВОЇ ВАРТОСТІ - ЗБИТКИ ВІД ЗМЕНШЕННЯ КОРИСНОСТІ

ЛІКВІДАЦІЯ ТА ПРОДАЖ РОЗКРИТТЯ ІНФОРМАЦІЇ ДАТА НАБРАННЯ ЧИННОСТІ

53-54 55-59 60-66 67-68

Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку МСБО 16

Основні засоби

Положення стандартів, виділені жирним курсивом, слід читати в контексті загального матеріалу та керівних принципів, викладених у цьому Стандарті, а також у контексті Передмови до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку не призначені для застосування до несуттєвих статей.

Мета

Метою цього Стандарту є визначення облікового підходу до основних засобів. Основні питання обліку основних засобів - це вибір часу визнання активів, визначення їхньої балансової вартості та амортизаційних відрахувань, визнаних щодо них.

Згідно зі Стандартом, об'єкт основних засобів треба визнавати як актив, якщо він відповідає визначенню та критеріям визнання активу, викладеним у Концептуальній основі складання та подання фінансових звітів.

Сфера застосування

• Цей Стандарт слід застосовувати в обліку основних засобів — за винятком випадків, коли інший Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку вимагає або дозволяє застосування іншого облікового підходу.

1. Цей Стандарт не застосовують до:

^- лісів та подібних відтворюваних природних ресурсів;

- прав на корисні копалини, розвідування та видобування корисних копалин, нафти, природного газу та подібних невідтворюваних ресурсів.

2. Проте цей Стандарт застосовують до основних засобів, використовуваних для розробки та утримання активів або здійснення діяльності, охопленої пунктами а) або б), але відокремлених від цих активів або діяльності.

3. За деяких обставин Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку дозволяють визначати первісне визнання балансової вартості основних засобів, застосовуючи підхід, який відрізняється від визначених у Стандарті. Наприклад, МСБО 22 (переглянутий у 1998 р.) "Об'єднання компаній" вимагає, щоб первісна оцінка основних засобів придбаних при об'єднанні компаній, базувалася на справедливій ринковій вартості, навіть якщо вона вища собівартості. Проте в таких випадках усі інші аспекти облікового підходу до таких активів, включаючи амортизацію, визначаються згідно з вимогами цього Стандарту.

4. МСБО 25 "Облік інвестицій" дозволяє підприємству розглядати інвестиційну власність як об'єкт основних засобів - згідно з цим Стандартом, або як довгострокові інвестиції - згідно з МСБО 25.

5. Цей Стандарт не розглядає певні аспекти застосування комплексної системи, яка відображає вплив зміни цін (див. МСБО 15 "Інформація, що відображає вплив зміни цін" та МСБО 29 "Фінансова звітність в умовах гіперінфляції"). Проте підприємства, які застосовують таку систему, повинні підпорядковуватися всім аспектам цього Стандарту, за винятком тих аспектів, які розглядають оцінку основних засобів після їхнього первісного визнання.

Визначення

Терміни, використовувані в цьому Стандарті, мають такі значення: Основні засоби - це матеріальні активи, що їх:

а) утримує підприємство для використання у виробництві або постачанні товарів і наданні послуг, для надання в оренду іншим особам або для адміністративних цілей;

б) використовуватимуть, за очікуванням, протягом більше одного періоду.

Амортизація — це систематичний розподіл суми активу, що амортизується, протягом строку його корисної експлуатації.

Сума, що амортизується, - це собівартість активу або інша сума, що замінює його собівартість у фінансових звітах, за вирахуванням його ліквідаційної вартості.

Строк корисної експлуатації - це:

а)період, протягом якого очікується використання активу підприємством.

б) кількість одиниць виробленої продукції чи подібних одиниць, що їх підприємство очікує отримати від цього активу.

Собівартість - це сума сплачених грошових коштів чи їхніх еквівалентів або справедлива вартість іншої форми компенсації, наданої для отримання активу на час його придбання або створення.

Ліквідаційна вартість - чиста сума, що її підприємство очікує отримати за актив після закінчення строку його корисної експлуатації за вирахуванням очікуваних витрат на вибуття.

Справедлива вартість - це сума, за якою актив можна обміняти операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами .

Збиток від зменшення корисності — це сума, на яку збалансовану вартість активу перевищує суму його очікуваного відшкодування

Балансова вартість - це сума, за якою актив визнається в балансі після вирахування будь-якої суми накопиченої амортизації і її накокопичених збитків від зменшення його корисності.

Визнання основних засобів

Об'єкт основних засобів слід визнавати як актив, коли:

_а) існує ймовірність того, що в майбутньому підприємство отримає економічні вигоди, пов 'язані з цим активом;

б) вартість активу для підприємства можна достовірно оцінити.

8 Основні засоби часто складають найбільшу частину всіх активів підприємства, а отже, є важливими для відображення його фінансового стану. Більше того, визначення, чи є видаток активом чи витратою, може істотно вплинути на відображення у фінансових звітах результатів діяльності підприємства.

9. При визначенні того, чи відповідає об'єкт першому критерію визнання, підприємству слід оцінити ступінь визначеності щодо надходження майбутніх економічних вигід на підставі наявних на час первісного визнання свідчень. Достатню впевненість у тому, що майбутні економічні вигоди надходитимуть до підприємства, треба підтвердити, показавши, що підприємство отримає винагороду в зв'язку з використанням активу, а також що воно погоджується на пов'язаний із цим ризик. Таке підтвердження може існувати лише тоді, коли ризик та винагорода вже перейшли до підприємства. Перед тим, як це станеться, операцію з придбання активу можна звичайно скасувати без значного штрафу, і, таким чином, актив не визнається.

Другий критерій визнання, як правило, задовольнити легко, оскільки обмінна операція, що підтверджує придбання активу, визначає його собівартість. У разі, коли підприємство саме створює актив, достовірну оцінку собівартості можна отримати від операцій із зовнішніми сторонами, щодо придбання матеріалів, праці та інших ресурсів, використовуваних у процесі будівництва активу.

При визначенні того, з чого складається окремий об'єкт основних засобів, слід винести судження щодо застосування критеріїв для визначення конкретних обставинах чи конкретних типів підприємств. Буває доцільно об'єднати окремі незначущі об'єкти, такі як ливарні форми, інструменти і фарби, та застосовувати критерії до сукупної вартості. Більшість запасних частин та допоміжного обладнання, правило, відображаються як запаси та визнаються витратами у процесі їхнього споживання. Проте головні запасні частини та резервне обладнання розглядаються як основні засоби, якщо підприємство очікує, що використовуватиме їх протягом більше одного періоду Так само, якщо запасні частини та допоміжне обладнання можуть використовуватися тільки у зв'язку з об'єктом основних засобів і не очікується їхнє регулярне використання, їх відображають як основні засоби й амортизують протягом періоду, який не перевищує строк корисної експлуатації відповідного активу.

12. За деяких обставин доцільно розподіляти сукупні видатки на актив на його компоненти й окремо вести облік кожного компонента. Це відбувається, коли активи, складені з різних компонентів, що мають різні строки корисної експлуатації або надають вигоди підприємству різними способами, приводячи, таким чином, до застосування різних норм і методів амортизації. Наприклад, літак та його двигуни треба розглядати як окремі активи, що амортизуються, якщо вони мають різні строки корисної експлуатації.

13. Основні засоби можуть бути придбані з метою безпеки чи для охорони довкілля. Придбання основних засобів такого типу безпосередньо не збільшує майбутні економічні вигоди від будь-якого окремо існуючого об'єкта основних засобів, але такі засоби можуть бути необхідними для того, щоб підприємство отримало майбутні економічні вигоди від своїх інших активів. У цьому випадку придбання основних засобів відповідають визнанню їх як активів тому, що вони уможливлюють надходження до підприємства більших майбутніх економічних вигід від пов'язаних з ними активів, ніж у випадку, якби їх не придбали. Проте такі активи визнаються лише доти, доки балансова вартість такого активу та пов'язаних з ним активів не перевищує загальну суму очікуваного відшкодування такого активу та пов'язаних з ним активів. Наприклад, підприємство - виробник хімічної продукції - зобов'язане налагодити деякі нові процеси хімічної обробки (використовувані під час виробництва та зберігання небезпечних хімікатів) для того, щоб вони відповідали вимогам охорони довкілля; пов'язані з цим удосконалення заводу / машин визнаються як актив доти, доки вони підлягають відшкодуванню, тому що без них підприємство не може виробляти та продавати хімічну продукцію.

Первісна оцінка основних засобів

14 Об 'єкт основних засобів, який відповідає визнанню його як активу, повинен спочатку оцінюватися за своєю собівартістю.

Компоненти собівартості

15 Собівартість об'єкта основних засобів складається з ціни придбання, включаючи імпортні мита та невідшкодовувані податки на придбання, а також з витрат, безпосередньо пов'язаних з приведенням активу в робочий стан; будь-які торговельні знижки вираховуються при визначенні ціни придбання. Прикладами таких витрат є:

а) вартість підготовки будівельного майданчика;

б) первісні витрати на доставку та розвантаження;

в) витрати на встановлення;

г) гонорар спеціалістам - таким, як архітектори та інженери.

г) попередньо оцінені витрати на демонтаж та переміщення активу, а також відновлення території тою мірою, якою вони визнаються як забезпечення згідно з МСБО 37 "Забезпечення, непередбачені зобов'язання та непередбачені активи".

16. Коли сплату за об'єкт основних засобів відкладають на строк, довший від звичайного строку кредиту, вартістю об'єкта стає грошовий еквівалент ціни; різниця між цією сумою і загальними виплатами визнається як витрата на сплату відсотків за період кредиту, якщо його не капіталізують згідно з дозволеним у МСБО 23 "Витрати на позики" альтернативним підходом.

17. Адміністративні та інші загальні накладні витрати не є компонентом собівартості основних засобів, якщо їх не можна безпосередньо пов'язати з придбанням активу чи з приведенням його в робочий стан. Так само, підготовчі та подібні до них витрати, здійснювані перед початком виробництва, не є частиною собівартості активу, якщо такі витрати не є необхідними для приведенням активу в робочий стан. Початкові операційні збитки, зазнані перед досягненням активом планової продуктивності, визнаються як витрати.

18. Собівартість активу, створеного власними силами, визначається ₃ використанням тих самих принципів, як і для придбаних активів Якщо підприємство виробляє подібні активи для продажу в проц_ес, звичайної господарської діяльності, собівартість такого активу звичайно така сама, як і собівартість виробництва активу для продажу (див. МСБО 2 "Запаси"). Отже, при визначенні таких витрат жодних внутрішніх прибутків не враховують. Так само, нормативні суми відходів матеріалів, оплати праці чи інших ресурсів, витрачені при виробництві створюваного власними силами активу, не включаються до собівартості активу. МСБО 23 "Витрати на позики" встановлює критерії, яких слід дотримуватися перед тим, як визнавати витрати на сплату відсотків за компонент собівартості основних засобів.

19. Вартість активу, що ним володіє орендар згідно з фінансовою орендою, визначається із застосуванням принципів, викладених у МСБО 17 "Оренда".

20. Балансову вартість основних засобів можна зменшити відповідними державними грантами згідно з МСБО 20 "Облік державних грантів та розкриття інформації про державну допомогу".

Обмін активів

21. Об'єкт основних засобів може бути придбаний у результаті обміну або часткового обміну на інший неподібний об'єкт основних засобів чи на інший актив. Вартість об'єкта оцінюється за справедливою вартістю отриманого активу, яка дорівнює справедливій вартості відданого активу, скоригованою на будь-яку суму грошей або грошових еквівалентів, яку було передано.

22. Об'єкт основних засобів може бути придбаний у результаті обміну на подібний актив, який використовується у той самий спосіб у такому самому виробництві та має подібну справедливу вартість. Об'єкт основних засобів може бути проданий за частку капіталу в подібному активі. В обох випадках, оскільки процес отримання прибутку не завершено, для такої операції не визнається ні прибуток, ні збиток. Замість цього, собівартістю нового активу є балансова вартість відданого активу. Проте справедлива вартість отриманого активу мож^е свідчити про зменшення корисності відданого активу. За таких обставин відданий актив частково списується і ця частково списана вартість приписується новому активові. Прикладами обміну подібних активів є обмін літаків, готелів, станцій обслуговування та іншої нерухомої власності. Якщо інші активи, такі як гроші, являють собою частину операції обміну, це може вказувати на те, що об'єкти, якими обмінюються, мають різну вартість.

Подальші видатки

23. Подальші вже визнані видатки, пов'язані з об'єктом основних засобів, повинні додаватися до балансової вартості цього активу, якщо є ймовірність того, що майбутні економічні вигоди, які перевищують первісна оцінений рівень продуктивності існуючого активу, надходитимуть до підприємства. Всі інші подальші видатки слід визнавати як витрати періоду, коли вони були понесені.

24. Подальші видатки на основні засоби визнаються як актив тільки тоді, коли вони покращують стан активу, підвищуючи оцінений спочатку рівень його продуктивності. До прикладів поліпшень, які ведуть до збільшення майбутніх економічних вигід, можна віднести:

а) модифікацію об'єкта з метою подовження строку його корисної експлуатації, включаючи збільшення виробничої потужності;

б) поновлення частин машин для досягнення значного покращання якості виробленої продукції;

в) впровадження нових виробничих процесів, які уможливлюють значне зменшення оцінених спочатку операційних витрат.

25. Видатки на ремонт чи обслуговування основних засобів здійснюються для відновлення або підтримання майбутніх економічних вигід, що їх підприємство може очікувати від оціненого спочатку рівня продуктивності активу. В такому разі вони звичайно визнаються як витрати тоді, коли вони понесені. Наприклад, собівартість обслуговування або капітального ремонту основних засобів - це, як правило, витрати, оскільки вони скоріше відновлюють, а не підвищують оцінений спочатку рівень продуктивності.

26. Відповідний обліковий підхід до видатків, понесених після придбання об'єкта основних засобів, залежить від обставин, що їх брали до уваги при первісній оцінці та визнанні відповідного об'єкта основних засобів, а також від того, чи можуть подальші видатки бути відшкодованими. Наприклад, коли балансова вартість об'єкта основних засобів уже враховує зменшення економічних вигід, подальші видатки для відновлення майбутніх економічних вигід, очікуваних від використання активу, капіталізуються за умови, що балансова вартість не перевищує суму очікуваного відшкодування активу. Це відбувається також, коли ціна придбання активу вже відображає зобов'язання підприємства понести в майбутньому видатки, потрібні для приведення активу в робочий стан. Прикладом цього може стати придбання будівлі, яка потребує ремонту. За таких обставин подальші видатки додаються до балансової вартості активу в тому розмірі, який може бути відшкодованим від використання активу в майбутньому.

27. Головні компоненти деяких об'єктів основних засобів можуть потребувати регулярної заміни. Наприклад, піч треба облицьовувати після певної кількості годин використання, частини салону літака (такі, як сидіння чи кухня) потребують кількаразової заміни протягом строку корисної експлуатації літального апарата. Такі компоненти обліковуються як окремі активи, тому що їхній строк корисної експлуатації відрізняється від строку корисної експлуатації тих активів, до яких вони відносяться. Отже, за умови відповідності критерію визнання у параграфі 7 облік видатків, понесених при замінюванні або відновленні компонента, ведеться як придбання окремого активу, а замінений актив списується.

Оцінка після первісного визнання

Базовий підхід

28. Після первісного визнання об 'єкта основних засобів як активу його облік слід вести за собівартістю мінус сума будь-якої накопиченої амортизації і будь-яких накопичених збитків від зменшення корисності.

Дозволений альтернативний підхід

29. Після початкового визнання об'єкта основних засобів як активу його облік слід вести за переоціненою сумою, яка є його справедливою вартістю на дату переоцінки, мінус сума будь-якої подальшої накопиченої амортизації та подальших накопичених збитків від зменшення корисності. Переоцінку слід проводити з достатньою регулярністю, так щоб балансова вартість суттєво не відрізнялася від визначеної із застосуванням справедливої вартості на дату балансу.

Переоцінки

30. Справедливою вартістю землі та будівель, як правило, є їхня ринкова вартість. Цю вартість визначають під час проведення експертної оцінки, що її, як правило, здійснюють професійні оцінювачі.

31. Справедливою вартістю об'єктів машин та обладнання є, як правило, їхня ринкова вартість, визначена за допомогою експертної оцінки. Коли немає свідчення щодо ринкової вартості через вузькоспеціалізований характер машин і обладнання, а також через те, що такі об'єкти рідко продаються (за винятком випадків, коли вони є складниками безперервної господарської діяльності), тоді такі об'єкти машини і обладнання оцінюють за їхньою амортизованою відновлюваною собівартістю.

32. Частота переоцінок залежить від коливань справедливої вартості переоцінюваних об'єктів основних засобів. Якщо справедлива вартість переоціненого активу суттєво відрізняється від його балансової вартості, слід проводити подальшу переоцінку. Деякі об'єкти основаних засобів можуть зазнавати значних і непостійних коливань справедливої вартості, потребуючи щорічної переоцінки. Такі часті переоцінки не потрібні для об'єктів основних засобів з незначними коливаннями справедливої ринкової вартості. У такому разі достатньо оцінювати їх кожні три або п'ять років.

33. Коли об'єкт основних засобів переоцінюють, будь-яка сума накопиченої амортизації на дату переоцінки

а) перераховується пропорційно до зміни валової балансової вартості активу так, що балансова вартість активу після переоцінки дорівнює сумі переоцінки. Цей метод часто застосовують, коли актив переоцінюється за допомогою індексу до його амортизованої відновлюваної собівартості.

б) виключається з валової балансової вартості активу та чистої суми, перерахованої до переоціненої суми активу. Цей метод використовується, наприклад, для будівель, що їх переоцінюють до їхньої ринкової вартості.

Сума коригування, яка з'являється внаслідок перерахунку або виключення накопиченої амортизації, формує частину збільшення або зменшення балансової вартості, розглядуваної згідно з параграфами 37 та 38.

34. Якщо переоцінюють об'єкт основних засобів, тоді весь клас основних засобів, до якого належить цей актив, слід переоцінювати.