11. Хaрактеристика регуляторних впливів центральної нервової системи на серце:

а) роль кори головного мозку;

Кора головного мозку є органом психічної діяльності, що забезпечує цілісні пристосувальні реакції організму. Багаточисельні спостереження показують, що робота серця залежить від функціонального стану кори мозку. Наприклад, у спортсменів спостерігається так званий передстартовий стан, що проявляється почащенням серцевих скорочень. Переборюючи стан хвилювання, можна досягнути зменшення частоти серцевих скорочень. Вплив кори головного мозку на роботу серця підтверджується багаточисельними спостереженнями з утворення умовних рефлексів. Ефекти стимулювання кори головного мозку найбільш яскраво проявляються при подразненні моторної і премоторної зон, поясної закрутки, орбітальної поверхні лобних часток, передньої ділянки вискової частки. При цьому, як правило, спостерігається збільшення частоти серцевих скорочень.

б) гіпоталамічна регуляція;

При подразненні різних зон гіпоталамуса у наркотизованих тварин вдалось виявити точки, стимулювання яких супроводжується змінами частоти серцевих скорочень, їх сили. Отже, в гіпоталамусі існують структури, що регулюють діяльність серця. Найчастіше, але не завжди, електричне подразнення передніх відділів гіпоталамуса веде до сповільнення серцевої діяльності, а задніх – до збільшення частоти серцевих скорочень.

12. Морфо-функціональна організація еферентної інервації серця:

а) особливості вагусної інервації;

У довгастому мозку розміщується заднє ядро блукаючого нерва. Аксони клітин цього ядра в складі правого і лівого нервових стовбурів направляються до серця і утворюють синапси на моторних метасимпатичних нейронах. Волокна правого блукаючого нерва розподіляються переважно в правому передсерді. У відповідності з цим, зв’язані з ним метасимпатичні нейрони нервують міокард, коронарні судини і особливо синусо-передсердний вузол. Волокна лівого блукаючого нерва через метасимпатичну систему передають свої впливи передсердно-шлуночковому вузлу. У результаті такої структурної особливості стимулювання правого блукаючого нерва проявляє свій вплив на частоту серцевих скорочень, а лівого - на передсердно-шлуночкове проведення і скоротливу здатність кардіоміоцитів.

б) впливи блукаючих нервів, механізми розвитку;

Механізм дії вагуса обумовлений впливом ацетилхоліну на серце. Так, негативний хронотропний ефект виникає внаслідок сповільнення спонтанної діастолічної деполяризації. Зупинка серця при сильному подразненні блукаючого нерва виникає внаслідок розвитку гіперполяризації клітин водія ритму. Негативний інотропний ефект зв’язаний зі зменшенням тривалості потенціалу дії клітин скоротливого міокарда.

в) симпатична інервація;

Перші нейрони симпатичної інервації, що передають імпульси до серця, розміщені в бокових рогах верхніх чотирьох-п’яти сегментів грудного відділу спинного мозку. Відростки цих нейронів закінчуються в шийних і верхніх грудних симпатичних вузлах, де знаходяться другі нейрони, відростки яких йдуть до серця.

г) прояви симпатичних ефектів;

Прояви симпатичних ефектів. Вплив на серце подразнення симпатичних нервів вперше дослідив Ціон (І867).

Виявилося, що симпатичні нерви, як і блукаючі, впливають на всі сторони серцевої діяльності. Проте цей вплив має протилежну направленість порівняно з подразненням блукаючих нервів і проявляється почащенням серцевих скорочень - позитивний хронотропний ефект; підсиленням скорочення міокарда - позитивний інотропний ефект; покращенням проведення збудження в серці - позитивний дромотропний ефект; підвищенням збудливості серця - позитивний батмотропний ефект.

Позитивний дромотропний ефект відноситься тільки до передсердно-шлуночкового вузла. Симпатична стимуляція підсилює з ньому проведення збудження і тим самим скорочує інтервал між скороченням передсердь і шлуночків. Що стосується батмотропії, під якою розуміють вплив на збудливість тканин, то стимуляція симпатичних нервів підвищує збудливість лише в тому випадку, коли вона була перед тим знижена.

Ефекти від подразнення симпатичних нервів виникають через великі проміжки часу (більше 10 с) і тривають ще деякий час після закінчення подразнення. Характерно, що при одночасному подразненні симпатичних і блукаючих нервів переважає дія на серце блукаючих нервів.

Механізм розвитку симпатичних ефектів обумовлений впливом катехоламінів, що проявляється ростом мембранної проникності для Са2+, необхідного для підвищеного спряження збудження і скорочення міокарда, а також підвищенням проникності для К+.

Катехоламіни розкладаються повільніше ніж ацетилхолін, тому їх взаємодія з адренорецепторами серця супроводжується більш тривалим ефектом.

д) тонус серцевих нервів.

Якщо в експерименті перерізати обидва блукаючі нерви, то частота серцевих скорочень зростає майже вдвоє. Звідси можна зробити висновок, що діяльність серця весь час піддається пригніченню імпульсами з блукаючих нервів. У спокої тонус блукаючих нервів переважає над тонусом симпатичним.

Тонус блукаючих нервів виникає в результаті притоку імпульсів від рецепторних зон аорти, каротидного синуса та інших, у підтримуванні тонусу приймають участь різні гуморальні подразники. Тонус блукаючих нервів знаходиться в залежності і від фаз дихального циклу. Під час видиху він підвищується і навпаки. Певним тонусом володіють і симпатичні нерви. Після повної десимпатизації частота серцевих скорочень знижується на 15-20%.