3. Зміст процесу управління фінансовими ризиками

Процес стратегічного управління фінансовими ризиками складається з п’яти етапів (табл. 2).

Першим етапом управління є визначення цілі ризику або ризикового вкладення капіталу. Ціль – результат який необхідно отримати (ним може бути виграш, дохід, прибуток). Ціль ризикового вкладення капіталу – максимізація прибутків, завоювання певних позицій на ринку, освоєння нової продукції, задоволення потреб споживачів тощо. Цілі ризику повинні бути чіткими, конкретизованими та співставними з ризиком та капіталом. Наступним важливим етапом є аналіз та оцінка цілей на основі побудови прогнозної моделі оцінюються можливі ризики.

Важливим моментом в управлінні є отримання інформації про дослідження сильних і слабких сторін, внутрішнього і зовнішнього середовища (на основі SWOT- аналізу.) На основі аналізу такої інформації з врахуванням цілей ризику можна вірно визначити вірогідність настання ризику, визначити ступінь ризику.

Уточнення мети та цілей управління ризиком передбачає правильне тлумачення ступеня ризику. Для господарюючого суб’єкту важливо знати вартість ризику в процесі здійснення діяльності.

Під вартістю ризику слід розуміти фактичні втрати, затрати на зниження величини ризику, затрати на відшкодування збитків. Правильна оцінка фінансовим менеджером дій щодо вартості ризику дозволяє йому об’єктивно визначати об’єм можливих втрат та визначати шляхи щодо їх уникнення, а у випадку неможливості їх уникнення здійснити заходи щодо зменшення ризику.

Таблиця 2

Процес стратегічного управління фінансовими ризиками

Етапи	Зміст етапу
1. Визначення мети та цілей стратегічного управління фінансовими ризиками	1.1. Визначення мети стратегічного управління фінансовими ризиками 1.2. Визначення цілей стратегічного управління фінансовими ризиками. 1.3. Визначення тактичних цілей управління фінансовими ризиками з метою реалізації стратегічних цілей.
2. Аналіз та оцінка визначених цілей на основі прогнозу фінансового ста-ну господарюючого суб’єк-ту та можливих ризиків	2.1. Формування прогнозу фінансового стану господарюючого суб’єкту та можливих ризиків. 2.2. Аналіз досягнення цілей стратегії управління фінансовими ризиками.
3. Стратегічний аналіз фінансового стану господарюючого суб’єкту та можливих ризиків	3.1. Дослідження сильних та слабких сторін, внутрішнього і зовнішнього середовища діяльності підприємства на основі SWOT-аналізу. 3.2. Уточнення мети та цілей стратегічного управління фінансовими ризиками відповідно до прогнозу та SWOT-аналізу. 3.3. Коригування поставлених цілей.
4. Формування та реалізація стратегії управління фінансовими ризиками	4.1.Обгрунтування стратегії управління фінансовими ризиками. 4.2. Розробка плану реалізації стратегії. 4.3. Реалізація стратегії.
5. Оцінка результатів стратегічного управління фінансовими ризиками	5.1. Оцінка досягнення мети стратегічного управління фінансовими ризиками та стратегічних цілей. 5.2. Оцінка ефективності стратегії управління фінансовими ризиками. 5.3. Визначення необхідності коригування стратегії управління фінансовими ризиками в майбутньому.

На основі наявної інформації внутрішнього та зовнішнього середовища діяльності підприємства, сильних і слабких його сторін ступеня та величини ризику розробляються різні варіанти ризикового вкладення капіталу, наводиться оцінка їх оптимальності шляхом співставлення майбутнього прибутку та величини ризику. Це дозволяє розробити стратегію управління фінансовими ризиками, а також обґрунтувати способи уникнення, зниження чи компенсації ризиків. На даному етапі управління фінансовими ризиками головна роль належить фінансовому менеджеру.

Підходи до вирішення управлінських задач різні. Управління фінансовими ризиками дуже динамічний процес. Ефективність його функціонування залежить від швидкості реакції підприємства на зміни кон’юнктури ринку, економічну, політичну, демографічну ситуацію в країні, на зміну фінансового стану суб’єкту управління.

Важливу роль у вирішенні ризикових рішень відіграє інтуїція менеджера та інсайт (усвідомлення рішення деякою проблемою). У випадку коли розрахувати ризик неможливо прийняття ризикових рішень здійснюється за допомогою евристики (сукупності логічних прийомів та методичних правил теоретичного дослідження та пошуку істини).

Ризик менеджмент має свою систему евристичних правил та прийомів для прийняття рішення в умовах ризику:

1. Не можна ризикувати більше ніж це може дозволити власний капітал.

2. Потрібно думати про наслідки.

3. Не потрібно ризикувати значним заради незначного.

4. Позитивне рішення приймається лише якщо відсутні сумніви.

5. Не можна думати, що існує лише одне рішення, можливо є і інші.

Реалізація першого правила означає, що перед тим як прийняти рішення про ризикове вкладення капіталу фінансовий менеджер повинен:

• визначити максимально можливий обсяг втрат по даному ризику;

• співставити його з об’ємом капіталу, що вкладається;

• співставити його з усіма власними фінансовими ресурсами та визначити чи не приведе втрата даного капіталу до банкрутства.

Обсяг втрат від вкладення капіталу може дорівнювати обсягу даного капіталу, бути менше або більше його.

При портфельних інвестиціях, тобто при купівлі цінних паперів, які можна продати на вторинному ринку обсяг втрат зазвичай менший суми витраченого капіталу.

Співвідношення максимально можливого обсягу втрат та обсягу власних фінансових ресурсів вкладника являє собою ступінь ризику, що призводить до банкрутства. Він вимірюється за допомогою коефіцієнта ризику:

де - коефіцієнт ризику;

З - максимально можлива сума втрат, грн.;

В – обсяг власних фінансових ресурсів з врахуванням точно відомих вкладених коштів, грн.

Оптимальний коефіцієнт ризику становить 0,3, а коефіцієнт ризику, що призводить до банкрутства – 0,7.

Реалізація другого правила потребує визначення фінансовим менеджером, знаючи максимально можливу величину фінансових втрат, до чого можуть призвести дані втарти, яка вірогідність ризику та прийняття рішення про відмову від ризику, прийнятті ризику під свою відповідальність або передачі ризику під відповідальність іншій особі.

Дія третього правила особливо виразно проявляється при передачі ризику, тобто при страхуванні. В цьому випадку він означає, що фінансовий менеджер повинен визначити та обрати прийнятне для нього співвідношення між страховим внеском (плата страховика страхувальнику за страховий ризик) та страховою сумою (грошова сума на яку застраховані матеріальні ресурси). Ризик не повинен утримуватись, тобто інвестор не повинен приймати на себе ризик якщо розмір збитків відносно великий по відношенню з економією на страхових внесках.

Стратегія ризик менеджменту – це мистецтво управління ризиком в невизначеній господарській ситуації, що базується на прогнозуванні ризику та прийомах його зниження. Стратегія управління фінансовими ризиками включає критерії оптимізації, на основі яких приймаються ризикові рішення та способи обрання варіанту рішення.

Критеріїоптимізації щодо реалізації стратегії – основні принципи дії. Стратегія управління фінансовими ризиками включає наступні критерії оптимізації:

• максимізація виграшу (обирається варіант із можливих варіантів ризикових вкладень капіталу, що дасть найбільшу ефективність результату при мінімальному або прийнятному ризику);

• оптимізація вірогідності результату (із можливих рішень обирається те, при якому вірогідність результату є прийнятною для інвестора);

• оптимальне коливання результату (на практиці даний критерій поєднується з попереднім. Коливання показників виражається дисперсією, середнім квадратичним відхиленням та коефіцієнтом варіації. Сутність даного критерія в тому, що з можливих рішень обирається те, при якому вірогідність виграшу або програшу для одного й того ж ризикового вкладення капіталу мають найбільший розрив, тобто найменшу величину дисперсії, середнього квадратичного відхилення, варіації);

• оптимальне співвідношення виграшу та величини ризику (сутність даного критерію в тому, що менеджер оцінює очікувані величини виграшу і ризику та приймає рішення вкласти капітал у діяльність, що дозволить отримати очікуваний виграш та одночасно уникнути великого ризику).

Критерії оптимізації моделі щодо ризикового вкладення капіталу доповнюються способами вибору варіанту рішення:

1) вибір варіанта рішення при умові, що відомі вірогідності можливих господарських ситуацій;

2) вибір варіанта рішення при умові, що вірогідності можливих господарських ситуацій невідомі, але є оцінки їх відносних значень (завдяки експертній оцінці встановлюються значення вірогідності умов господарської діяльності, а далі здійснюється розрахунок середньої норми прибутку на вкладений капітал);

3) вибір варіанта рішення при умові, що вірогідності можливих господарських ситуацій невідомі, але існують основні напрямки оцінки результатів вкладення капіталу (такими напрямками оцінки можуть бути: вибір максимального результату із мінімальної величини; ризику, обрання мінімальної величини ризику із максимальних ризиків; вибір середньої величини результату).