4. Історичний аспект у розвитку теорії ризику

Розуміння ризику як економічної категорії тісно переплітається з уявленнями та світоглядом певної історичної епохи.

Зокрема, за часів античного світу існування ризиків пов’язували перш за все з волевиявленням богів. Одним з перших дослідників ризику був Платон, який побачив ризик у «матеріалізації» (втіленні) ідей, даний погляд ще досить довго сприймався як сутність ризику.

За античної культури ризик пов’язували з певними проявами дії природного середовища та погодно-кліматичних умов. В античні часи термін «ризик» трактували як певну небезпеку, що виникала у мореплавців від підводних каменів та скель. Сам термін «ризик», як зазначав ще Гомер з давньогрецького перекладається як «скеля». Вже в античний час, коли ще не було усвідомлення імовірностного розвитку подій, люди здійснювали перші спроби захисту від несприятливих подій, небажаних наслідків. Зокрема, вже у античність виникають спеціальні запасні фонди, наприклад, на випадок неврожаю, природного лиха.

Згодом під час зародження та розвитку підприємницької діяльності даний термін вживали для позначення ризиків повязаних з майновими цінностя ми. Саме за часів зародження підприємницької діяльності зявились перші договори зі страхування ризиків. Зокрема, ще в третьому тисячолітті до нашої ери було зафіксовано договори по колективній компенсації збитків пов’язаних з ризиком втрат або пошкоджень суден в Фінікії. В Палестині складали договори про спільну компенсацію збитків пов’язаних з загибеллю або крадіжки худоби. Укладались також договори між учасниками торгових караванів на страхування ризиків пов’язаних крадіжками.

Перша законодавча згадка про страхування ризиків була в другому тисячолітті до н.е. в Вавілоні в «Законах Хамурапі».

За часів виникнення християнства ризик ототожнюють не лише з об’єктивними причинами (фатум, доля), але і з суб’єктивними чинниками (розумом та волею людини).

В період епохи Відродження ризик набув прикладних форм, що проявлялись у спробі розрахунку ризику пов’язаного з азартними іграми. Ризик в даний період пов’язували з особистими якостями людини (наполегливістю, розумовими здібностям тощо). В даний період починають закладатись основи теорії ризику.

У середньовіччі з’являються перші спроби зв’язку між ризиком та підприємницькою діяльністю. Першочергово підприємницьку діяльність пов’язували з торгівлею. Торгівці були власниками товарів та несли повну відповідальність по результатам своєї діяльності, оскільки дана діяльність носила стихійний непередбачуваний характер підприємці перебували під впливом значного ризику. Вже у середньовіччі починають розуміти, що господарська діяльність має різний ступінь ризику, а тому, лихварі брали вищий відсоток за ризикованіші позички. Суспільство почало усвідомлювати, що чим більший ризик тим більший може бути прибуток, а тому, банкіри фінансували ризиковані заморські подорожі, сподіваючись на значну винагороду, яка відшкодовувала б не лише фактичні витрати, а й багатомісячне очікування.

В добу Просвітництва розвиток теорії ризику пов'язаний з осмисленням математичних інструментів визначення ймовірності настання ризику в економічній сфері (страхуванні, інвестиційній діяльності). В даний час ризик стає вагомим чинником здійснення підприємництва. Серед провідних науковців цього історичного періоду слід виділити Б. Паскаля та П. Ферма, які в 1654 році створили математичне підгрунття теорії ризику, проводячи дослідження азартних ігор – теорію імовірності. Французький вчений А. Муавр вводить такі поняття як структура нормального розподілу та міра ризику (1730 р.). Бернулі здійснив спробу визначити очікувану корисність, що є підґрунтям сучасної теорії портфельних інвестицій.

Однак, незважаючи на досить давнє походження уявлень про ризик об’єктом грунтовних наукових досліджень ризик став лише у ХVІІІ столітті. В ХVІІІ столітті Р. Кантільйон вперше науково обгрунтував залежність між ризиком та підприємницькою діяльністю. Він стверджував, що підприємницька діяльність може принести не лише прибуток, а й збиток, що пов’язано з тим що підприємництво є ризиковою діяльністю.

В ХІХ столітті уявлення про ризик переорієнтовується з об’єктивних на суб’єктивні чинники. Ризик розглядається як елемент особистого рішення індивіда. Слід також зазначити, що з другої половини ХІХ століття ризик все більше пов’язують з політичною нестабільністю. Одним з науковців, що проводив дослідження в цьому напрямку був Ф. Рута в своїй праці «Бізнес США за кордоном і політичний ризик».

В ХХ столітті все більше осмислюється людський чинник як головний у виникненні ризиків. Дані уявлення перш за все пов’язані з розвитком таких негативних подій як війни, техногенні катастрофи, політичні, економічні кризи. Зокрема, у США та Німеччині в ХХ столітті з’являються перші дослідження в галузі соціології та психології сприйняття оцінки ризику, формується культурологія ризику, яку пропогують А. Вільдавські, М. Дуглас, М. Меркхофер, Н. Луман Р. Шефер та інші науковці.

Р. Шефер визначає ризик як міру природних небезпек та небезпек створених людиною. М. Меркхофер розглядає ризик як певну невизначену ситуацію та виділяє певні складові генерації ризику (джерело ризику, момент прояву небезпеки, ефективність, результати прояву небезпеки). Даний дослідник також акцентує увагу на сприйнятті ризику та його наслідків. Він вводить поняття «ланцюг ризику», що складається з таких категорій як джерело ризику, момент прояву небезпеки, ефективність, результати прояву небезпеки.

В середині 80-х років ХХ століття відбуваються спроби перших узагальнень щодо численних теорій сутності ризику та причин його виникнення, дослідники усвідомлюють необхідність певної концепції ризику. Першими дослідниками, які здійснили спробу узагальнити різноманітні концепції ризику були У. Бек, Е. Гідденс, Н. Луман.

Зокрема німецький соціолог У. Бек вказує, що ризик «визначальний фактор суспільного буття». Найважливішими особливостями ризику, з погляду даного науковця, є:

• виникнення ризику в соціальній системі;

• обсяг ризику – функція соціальних відносин;

• міра ризику залежить від експертів та їх знань.

Однак, власних підходів до класифікації ризиків дослідник не подає.

Гідденс Е. (англійський соціолог) зазначає, що мислення щодо ризику та його оцінки набуває поширення не лише серед експертів, а й віддзеркалюється у свідомості мас. Згідно теорії ризику Гідденса Е., ризики генеруються соціальними інститутами.

Теорія ризику Н. Лумана (німецького соціолога) пов’язана з неможливістю повністю оцінити ризик. Дослідник розділяє такі поняття як «ризик» та «небезпека», збиток розглядається як наслідок певного рішення або наслідок зовнішніх чинників.

В радянські часи ризик взагалі не визнавали, не було визначення ризику і в економічних енциклопедіях. А тому проблеми радянського суспільства лише епізодично висвітлювали проблеми ризику в працях соціологів та психологів. Водночас досить активно в радянський час проводились дослідження щодо чинників капіталістичного розвитку, що впливають на ризик, що все ж таки посприяло розвитку наукової думки з означеного питання.

Значний вплив на розвиток теорії ризику у вітчизняних дослідженнях здійснила Чорнобильська катастрофа. З того часу проблема ризику перетворилась на досить важливий напрямок природничих та гуманітарних досліджень. Отже, погляди на ризик в країнах колишнього Радянського союзу сформувались лише наприкінці 80-х років ХХ століття у результаті розвитку науки та техніки, формування нових форм власності та зародження нових відносин між суб’єктами господарювання.

Найбільш помітні дослідження ризиків серед вітчизняних науковців здійснювали А. Альгін, що трактував ризик традиційно в імовірностному підході; А. Мозгова, що наголошує на суб’єктивності походження ризику та тлумачить ризик як активне ставлення до певної ситуації, а не пасивне сприяння. Дослідження В. Вітлінського, Г. Великоіваненка та П. Верченка започаткували науковий напрямок «ризикологія». В межах даного наукового напрямку розвивається методологія ризику, інструментарій та аналіз теоретичних та прикладних аспектів моделювання економічних процесів враховуючи імовірнісний характер розвитку подій.

Слід зазначити, що цікавим виданням щодо ризику є книга Пітера Л. Бернстайна (1996 р.) «Проти богів: приборкання ризику. В даній книзі здійснено спробу аналізу історії ризику від античності до сьогодення. Однак, автор звертає увагу на спроби кількісної оцінки ризику, залишаючи поза увагою теорії, що виходять з неможливості кількісної оцінки ризику. Згідно аналізу теорії ризику впродовж довготривалого періоду автор приходить до висновку, що «ризик – це не шанс програти, а можливість виграти». Також Пітер Л. Бернстайн зазначає, що ризик є свідомим вибором, що грунтується на методах теорії імовірності та прогнозування.

Отже, в історичному розвитку розуміння сутності «ризику» пройшло довгоривалий шлях – від тлумачення ризику як обєктивної небезпеки – в античний час, тлумачення ризику як певного суб’єктивного чинника – в добу Відродження, до усвідомлення об’єктивно-суб’єктивних чинників ризику в ХХ столітті.