Зміст поняття «соціально–педагогічна технологія»

В умовах динамічних соціальних змін у світовій практиці все більше утверджується інноваційний метод освоєння соціального простору – його технологізація. Соціальні технології виступають як наукомістний ресурс, використання якого дозволяє не лише вивчити і передбачувати різноманітні соціальні зміни, а й активно впливати на практичне життя, отримувати ефективний прогнозований соціальний результат. Процес технологізації розвивається уже давно, достатньо розроблені й досить ефективні політичні технології, освітні технології тощо, однак, у сфері соціальної роботи технології мають свою складність. Оскільки соціальні технології – це такий тип технологічного процесу, який заснований на відносинах не об’єкта й суб’єкта, а більшою мірою на суб’єкт–суб’єктних відносинах. Технологізація соціальної діяльності дозволяє:

1. Аналізувати й систематизувати на науковій основі практичний досвід і його використання.

2. Комплексно вирішувати соціальні проблеми.

3. Знижувати вплив несприятливих обставин.

4. Оптимально використовувати наявні ресурси.

5. Створювати сприятливі умови для розвитку людини.

6. Робити людську діяльність більш раціональною.

Технологія (грецьк. Techne – мистецтво, майстерність, уміння і logos – вчення) – це у широкому значенні – система знань, наука про майстерність, мистецтво практичної діяльності. Розрізняють 2 основних значення: 1) сукупність методів для необхідного процесу діяльності в певній галузі; 2) науковий опис способів якого–небудь виробництва, діяльності.

Тому до трактування терміну «соціальна технологія» підходять з двох позицій.

1. (теоретичний аспект): Це наука про мистецтво досягнення прогнозованої соціальної мети. Вчення про найбільш оптимальні, ефективні методи, засоби, прийоми, дії, необхідні в певній ситуації для вирішення соціальних проблем. Науково розроблене рішення певної проблеми, що грунтується на досягненні теорії й практики.

2. (практичний аспект): Це сам процес реалізації діяльності, раціональна послідовність та порядок використання інструментарію для досягнення поставленої мети. Ціленаправлена, найбільш оптимальна соціальна (соціально–педагогічна) діяльність, що передбачає реалізацію фахівцем (суб’єктом) методів, засобів і прийомів в роботі з об’єктом соціальної роботи.

Особливості технологічного підходу до соціальних процесів узагальнено у таблиці:

Суспільство	Демократичне
Мета	Оптимальний результат, оптимізація затрат
Зміст	Вирішення соціальної чи особистісної проблеми
Діяльність	Алгоритмізована
Результат	Прогнозований
Засади	Наукові
Інструментарій	Чітко визначений
Об’єкт	Структурований
Суб’єкт	Має високий рівень професіоналізму
Відносини	Суб’єкт–суб’єктні
Методи	Взаємоузгоджені між сорбою
Ефективність	Залежність як від суб’єкта, так і від об’єкта
Застосування	Можливість відтворюваності і повторюваності

Однак, визначають і специфіку технологічного підходу до соціальних процесів, тт соціально–педагогічних технологій:

• очікуваний результат не може бути досконально конкретизованим, визначеним;

• на відміну від промислових технологій соціально–педагогічна технологія є більш гнучкою, не детермінованою, моливі зміни послідовності тощо;

• будь–яка соціальна технологія використовується адресно і супроводжується певними нюансами;

• досить значну роль відіграє зворотний зв’язок (наслідок конкретного впливу), можливим є вибіркове повторення окремих частин проуцесу;

• у процесі реалізації соціальних технологій може змінюватися об’єкт впливу, що в свою чергу передбачає необхідність постійного пошуку нових технологій.

Технологія соціальної роботи – це одна з галузей соціальних технологій, що орієнтована на соціальне обслуговування, допомогу і підтримку громадян, які знаходяться у важкій життєвій ситуації. Це алгоритм діяльності, у результаті якої досягається певна соціальна мета і перетворюється об’єкт впливу. Але ця діяльність не зводиться до одноразового акту, є процесом, який характеризується зміною змісту, форм, методів, які циклічно повторюються при вирішенні кожного завдання в соціальній сфері.

Компоненти технологічного процесу:

• Алгоритм дії – програма вирішення завдань, послідовність операцій для отримання прогнозованого результату.

• Операції – найпростіші дії для досягнення конкретної, усвідомленої мети. Сукупність операцій складає процедуру технологічного процесу.

• Інструментарій – арсенал засобів для досягнення мети впливу на об’єкт.

Загалом виокремлюють 4 процедурні етапи в технологічному процесі:

1. формування мети впливу – виконання таких операцій, як збір і аналіз інформації, соціальна діагностика, соціально–психологічне прогнозування розвитку проблеми, вироблення програми дій.

2. вироблення та вибір засобів впливу – вияв і аналіз проблемної ситуації, вивчення, обгрунтування й оцінка варіантів та способів дій, вибір оптимального варіанту.

3. організація впливу включає операції з реалізації вибраного варіанту, координацію зусиль та корекцію застосованих способів впливу на клієнтів соціальних служб.

4. аналіз і оцінка – співставлення прогнозованих і досягнутих результатів, формулювання висновків.

Змістом технологічного процесу соціальної роботи є виявлення соціальної чи особистісної проблеми та з допомогою інструментарію й наявних засобів своєчасне їх вирішення.

Соціально–педагогічні технології існують у двох основних формах: по–перше, у вигляді програм, що містять конкретні процедури й операції соціально–педагогічної діяльності і, по–друге, у вигляді самої діяльності, побудованої у відповідності з такими програмами.

Соціально–педагогічні технології існують на декількох рівнях:

1. Індивідуальний, або авторський. Кожен соціальний педагог чи соціальний працівник додає до стандартної послідовності своє, суб’єктивне, зумовлене досвідом, особистісним підходом, індивідуальними особливостями.

2. Груповий, або профільний. Здійснюється у русі певного соціального інституту, об’єкту, що має свою типізацію, особливість професійної соціальної діяльності. Напр., соціальна діагностика проблеми клієнта кризового, реабілітаційного центру різниться від соціально–педагогічної служби.

3. Управлінський, або територіальний, зумовлений територіальними особливостями, зв’язками, функціями, направленість соціальних установ.

У загальних рисах процес технологізації соціально–педагогічної діяльності містить у собі кілька етапів:

1. Теоретичний етап – обгрунтування мети й об’єкта технологічної дії, розщеплення його на складові компоненти, визначення зв’язків між ними.

2. Методичний етап – вимбір методів, засобів діяльності, зібрання й обробка інформації, її аналіз, проектування й планування практичної діяльності.

3. Процедурний етап – безпосереднє здійснення конкретної діяльності.

Соціально–педагогічна діяльність починається з постановки мети і завдань. Мета, в свою чергу, визначає зміст діяльності, методи її реалізації й форми організації.

Метод соціальної роботи – це сукупність прийомів, способи діяльності. Взаємопов’язана діяльність суб’єкта й об’єкта соціальної роботи. Поняття «метод» прижилося у європейській соціальній роботі після Другої світової війни під впливом американських концепцій. У США в 1960–х до методів соціальної роботи відносили індивідуальну, групову роботу, а також роботу в громаді. Протягом наступних десятиліть в Нідерландах й Швеції сформувалися нові підходи, в межах яких були розроблені психологічні моделі і терапевтичні техніки. У сучасній зарубіжній практиці поширена така класифікація методів, яка поділяється на первинні (класичні) і вторинні. До класичних зараховують:

• індивідуальну терапію

• сімейну терапію

• групову терапію.

До вторинних:

• супервізію (наставництво та спостереження)

• планування

• консультування

• супровід практики

• розвиток організації

• менеджмент.

Але слід зазначити, що існує багато різних класифікацій методів соціальної роботи, в т.ч. й соціально–педагогічної .діяльності. Зокрема, виділяють: